22-ц/775/64/2015(м)

265/5465/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Копилова Л.В.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Одінцові Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 листопада 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

08 серпня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі за текстом ПАТ «ММК ім.Ілліча»), який в подальшому змінила та в остаточній редакції позову просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день винесення рішення та 1 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати. Також просила відшкодувати їй за рахунок відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 17.07.1986 року по 27.11.2013 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Під час її трудової діяльності з березня 2003 року при виплаті заробітної плати відповідачем не проводилась передбачена діючим законодавством індексація заробітної плати, чим порушено її права на оплату праці. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 05.05.2014 року з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на її користь стягнуто заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1070,60 грн. Оскільки відповідач у встановлені строки не провів з нею повний розрахунок при звільненні, тому вважає, що на підставі ст.ст.116,117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з дня звільнення по день винесення рішення. Також вважає, що невиплатою частини заробітної плати діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, яка виражається у понесених негативних емоціях та напрузі, психічній травмі, в результаті чого почалась депресія, апатія, з'явилось безсоння, головні болі, біль у серці.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 листопада 2014 року позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати, задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 270 грн. 77 коп. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, моральну шкоду в сумі 100 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить змінити рішення та стягнути з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 28.11.2013 року по день винесення рішення, а саме по 19.11.2014 року, у розмірі 22 259,12 грн. та відшкодувати моральну шкоду, завдану невиплатою заробітної плати, у розмірі 1000 грн. а також судові витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. При цьому, посилається на незаконність і необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду змінити, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відшкодувати витрати на правову допомогу, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» ОСОБА_4, яка просила апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту наявності у відповідача перед позивачкою заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1070, 60 грн., яка не була виплачена позивачці при звільненні з роботи, тому дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з моменту звільнення по день подання позову до суду.

Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку, суд першої інстанції, з урахуванням того, що з моменту звільнення ОСОБА_2 з ПАТ «ММК «ім.Ілліча» по день подання позову до суду відповідно до розрахунку норми тривалості робочого часу на 2013-2014 р.р. минуло 143 робочих дні, а середньоденна заробітна плата становить 100,72 грн., дійшов до висновку, що сума середнього заробітку за цей період становить 14 402,96 грн. Разом з тим, враховуючи, що минув значний проміжок у часі з моменту звільнення позивачки з підприємства, виходячи з принципу розумності, справедливості та співмірності, суд стягнув з відповідача на користь позивачки відшкодування середнього заробітку в розмірі 270,77 грн. (14 402,96 грн. х 1,88 % :100% = 270,77 грн.), яка є пропорційною до суми індексації заробітної плати з компенсацією, що була виплачена із затримкою, за період з 01.03.2003 р. по 31.07.2006 р. та складає 1,88% від суми заробітної плати, що підлягала індексації за цей період.

Вирішуючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що така шкода заподіяна позивачці порушенням її трудових прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало прийняття додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням наведених позивачкою обґрунтувань моральних страждань, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд визначив відшкодування моральної шкоди у грошовому виражені у розмірі 100грн. і цю суму стягнув на її користь з відповідача.

Виходячи з положень ст.ст.84,88 ЦПК України, ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та, враховуючи, що з боку позивача суду не надано документів, які підтверджують розрахунки витрат, а саме: документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку), суд дійшов висновку, що вимоги в частині відшкодування судових витрат (правової допомоги) в розмірі 1000 грн., задоволенню не підлягають.

Погоджуючись з висновками суду в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині рішення щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрат на правову допомогу, оскільки в цій частині рішення суду не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом встановлено і це не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 в період з 17.07.1986 року по 27.11.2013 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім.Ілліча» і в цей період їй нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 05.05.2014 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та стягнуто з ПАТ «ММК «імені Ілліча» на користь позивачки заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією заборгованості за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1070,60 грн., які не були нарахованні та сплачені позивачці при її звільненні з роботи.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що у зв'язку з непроведенням з позивачкою повного розрахунку по заробітній платі при звільненні, відповідач порушив трудові права позивачки, а тому у відповідності з положеннями ст.117 КЗпП України зобов'язаний відшкодувати їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з вини відповідача не було проведено повного розрахунку в день звільнення позивачки.

Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні та розмір відшкодування середнього заробітку, суд першої інстанції не з'ясував та не встановив чи працювала позивачка в день звільнення і коли з нею відповідачем був проведений повний розрахунок, без уваги залишив те, що компенсація втрати частини заробітної плату у зв'язку з порушенням строків її виплати як і індексація заробітної плати входить в систему оплати праці, а тому повинна враховуватись при визначенні співвідношення спірної суми до заробітку.

Як вбачається зі справи, в своїй позовній заяві позивачка на підставі ст.117 КЗпП України просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2013 року по день подання позову (по 01.08.2014 року) у розмірі 17241,08грн. (а.с.1-3).

В ході розгляду справи, діючи на підставі довіреності від 24.07.2014 року, представник позивачки позовні вимоги змінила та просила стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день винесення рішення (а.с.4,28).

Зі справи також вбачається, що в день звільнення, тобто 27.11.2013 року. позивачка працювала, повний розрахунок на підставі рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 05.05.2014 року з позивачкою був проведений 24.07.2014 року, що підтверджується наданими апеляційному суду табелем обліку робочого часу та платіжними дорученнями (а.с.63-65,72-73).

Тому, вимоги позивачки про стягнення середньої заробітної плати по день винесення рішення не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст.116, ч.1 ст.117 КЗпП України у відповідача виникає зобов'язання по сплаті позивачці середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, тобто, за період з 28.11.2013 року по 24.07.2014 року, що з урахуванням п'ятиденного робочого тижня складає 161 робочий день.

Згідно наданої суду першої інстанції довідки головного бухгалтера ПАТ «ММК ім..Ілліча» середньоденна заробітна плата позивачки становить 100,72грн. (а.с.23). Даний розрахунок середньоденної заробітної плати відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року (з наступними змінами і доповненнями) та правильність цього розрахунку не оспорювалась позивачкою і її представником.

Отже, за період з дня звільнення позивачки по день фактичного проведення повного розрахунку (з 28.11.2013 року по 24.07.2014 року) середній заробіток становить 16215,92грн. (100,72грн. Х 161 роб.дн.).

Як вбачається зі змісту рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 05.05.2014 року в своїй позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача на її користь суму індексації заробітної плати з компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.03.2003 року по 27.11.2013 року без зазначення конкретної суми. Суд задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1070,60грн. (а.с.9-10).

Відповідно до довідки управління компенсації та пільг ПАТ «ММК ім..Ілліча» за період з березня 2003 року по лютий 2006 року включно сума індексації заробітної плати становить 527,04грн., сума компенсації - 543,56грн., а всього сума індексації заробітної плати з компенсацією становить 1070,60грн., сума заробітної плати за цей період становить 27916грн. (а.с.34), тобто сума індексації заробітної плати з компенсацією порівняно по відношенню до розміру заробітної плати за цей же період становить 3,83% (1070,60Х100:27916) та є незначною часткою порівняно із сумою заробітної плати за вказаний період, а також є незначною часткою порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (1070,60грн. від 16215,92грн. становить 6,6%).

З огляду на наведене, виходячи з вимог ч.2 ст.117 КЗпП України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.20 постанови №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», з урахуванням того, що позов про стягнення індексації заробітної плати з компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати задоволено частково, що при звільненні позивачки спірна сума індексації заробітної плати з компенсацією не була нарахована та не значилась заборгованою, а також з урахуванням розміру спірної суми, на яку мала право позивачка, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, що стягнута за рішенням сума заборгованості є незначною часткою порівняно із середнім заробітком, що позивачка тривалий час не заявляла вимог щодо стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде справедливим в сумі 1000грн.

Однак, суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку та розмір відшкодування середнього заробітку, на наведене уваги не звернув, залишив поза увагою заяву представника позивачки про зміну позовних вимог, не з'ясував та не встановив дату проведення відповідачем з позивачкою повного розрахунку з урахуванням стягнутих рішенням суду від 05.05.2014 року заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією, також залишив поза увагою, що відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України індексація заробітної плати та компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати входить до складу заробітної плати та помилково при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку виходив лише із заборгованої суми індексації заробітної плати без врахування суми компенсації. Тому, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути визнане законним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1000грн.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування співвідношення спірної суми заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацію порівняно із середньою заробітною платою по Україні колегія суддів до уваги не приймає оскільки ці доводи не грунтуються на вимогах закону.

Також колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині відмови у відшкодуванні позивачці понесених нею витрат на правову допомогу.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться витрати на правову допомогу.

Згідно з ч.1 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається зі справи, позивачка просила відшкодувати їй за рахунок відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1000грн., понесені нею на оплату послуг адвоката з підготовки позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачка надала суду квитанцію про оплату адвокату ОСОБА_5 за правову допомогу, зокрема, за консультацію та складання позовної заяви, у розмірі 1000грн.; договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт; витяг з Єдиного реєстру адвокатів України та свідоцтво платника податку (а.с.11-15).

З урахуванням наведеного, слідує висновок, що понесені позивачкою та документально підтверджені витрати на надання правової допомоги є такими, що пов'язані з розглядом справи, оскільки підготовка та подача позову до суду є однією із стадій цивільного судочинства. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що понесені позивачкою витрати на правову допомогу документально не підтверджені та що відшкодування таких витрат не передбачено чинним цивільним процесуальним законодавством є помилковим, у зв'язку з чим рішення суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Зі справи вбачається, що позивачкою були заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день винесення рішення, тобто за період з 28.11.2013 року по 10.10.2014 року, що складає 217 робочий день та становить 21856,24грн. (100,72грн.Х217роб.дн), вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000грн. (а.с.1-3,28), а всього на загальну суму 22856,24грн.

Рішенням суду позов задоволено частково на суму 1100грн, що становить 5,203% (1100Х100:22856,24) від заявлених вимог.

Тому, у відповідності з положеннями ст.88 ЦПК України у зв'язку з частковим задоволенням позову за рахунок відповідача на користь позивачки пропорційно задоволеним вимогам підлягають відшкодуванню витрати на праву допомогу у розмірі 52,03грн. (1000Х5,203:100).

Апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду в решті частини колегія суддів не вбачає.

Згідно вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребували від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.п.9,13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника чи уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої приналежності.

Як вбачається зі справи, свої вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000грн., позивачка обґрунтовувала тим, що ця шкода їй заподіяна відповідачем по не нарахуванню та не виплаті їй заробітної плати у виді індексації заробітної плати з компенсацією втрати частини заробітної плати із-за затримки її виплати, внаслідок чого вона морально страждала, відчувала негативні емоції та напругу, відчувала інтенсивні переживання, зазнала психічної травми, у неї спостерігалась періодична депресія, появились безсоння, головні болі, болі в серці, слабкість, нездужання, пов'язані з постійними переживаннями та стражданнями, знижений похмурий настрій, душевна пригніченість, сильні та стійкі негативні емоції негативно впливають на стан здоров'я.

Вирішуючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи з положень наведених норм права та наведених позивачкою обґрунтувань моральних страждань, їх доведеності, враховуючи конкретні обставини порушень прав позивачки, характер моральних страждань, а також принципи розумності і справедливості, дійшов до висновку що у грошовому вираженні відшкодування моральної шкоди відповідає 100грн. Свій висновок суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував.

Доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні розміру компенсації відшкодування моральної шкоди суд недостатньо врахував понесені позивачкою негативні емоції та напругу, яку вона зазнала у зв'язку з невиплатою заробітної плати, що вона перенесла психічну травму, у неї спостерігались негативні психологічні стани, такі як періодична депресія, апатія, тривога, з'явилось безсоння, головні болі, болі в серці, слабкість, нездужання, пов'язані з постійним переживанням та стражданнями, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивачка та її представник не надали жодних доказів на підтвердження доводів щодо нездужання та погіршення стану здоров'я і що це є наслідком душевних страждань, викликаних діями відповідача по не нарахуванню та не виплаті позивачці при звільненні сум індексації заробітної плати з компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою її виплати. Крім того, ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави провести переоцінку обставин, проведену судом, в апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційного суду не наведено та нових доказів апеляційному суду не надано. Тому апеляційний суд не вбачає підстав для втручання у рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження, на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог, а в решті частини, тобто в частині відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору рішення суду підлягає залишенню без зміни, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 листопада 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати і цей позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок з утриманням роботодавцем з вказаної суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів.

Це ж рішення в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу скасувати.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на правову допомогу 52 гривень 03 копійок.

В решті частини рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.