1 Справа № 335/8252/14-ц 2/335/1880/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., при секретарі Корягіній Ю.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, вказавши наступне.

08.02.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за р. № 228.

Позивачка зазначила, що насправді між ними існувала домовленість про те, що позивачка передає у власність відповідача квартиру, а вона буде надавати їй матеріальну допомогу у розмірі 300 гривень щомісячно. Тобто насправді між ними існували відносити договору довічного утримання. І позивачка мала на меті укласти саме договір довічного утримання. Вона помилилася щодо правової природи правочину, який підписувала з відповідачем. До того ж, саме укладення договору дарування відбулося дуже швидко. Відповідач повідомила позивачку, що нотаріус є її знайомою та вони укладають договір дарування. Хоча насправді позивачка хотіла укласти договір довічного утримання.

До того ж відповідач не є рідною чи дуже близькою особою, що додатково підтверджує той факт, що відповідач ввела позивача в оману щодо правової природи договору дарування. Інакше навіщо позивачу дарувати квартиру, в якій вона до тогож сама проживає. Інших близьких родичів, які б могли доглядати за позивачем, не має.

Також зазначила, що договір дарування був укладений під впливом тяжкої обставини, а саме хвороби та її безпомічного стану, оскільки вона не має рідних, які б навідувались до неї та доглядали за нею. Позивачка є інвалідом, хворіє на цукровий діабет та перебуває на обліку у невропатолога. Постійно потребує сторонньої допомоги та додаткових матеріальних коштів на ліки та утримання. А тому укладення договору дарування є вкрай невигідним для неї. А сам договір дарування не відповідає її внутрішній волі та життєвим обставинам, що склалися. Відповідач щомісячно надавала їй допомогу у розмірі 300 гривень, але з квітня цього року припинила надавати матеріальну допомогу та повідомила, що заселить до квартири сторонню особу - квартиранта.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати договір дарування квартири що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 08.02.2012 року - недійсним.

У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просять задовольнити його у повному обсязі.

Відповідачка у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, надавши письмові заперечення, та просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4, у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, надавши письмові пояснення. В поясненнях зазначила, що спірний договір дарування укладався з додержанням норм Закону України «Про нотаріат», Цивільного та Сімейного Кодексів України, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та в цілому законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою фізичних або юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 08 лютого 2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №228 (далі Договір).(а.с.6-9)

Згідно із ч. 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Статтею 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з текстом оспорюваного Договору його підписано в присутності нотаріуса, особу сторін, установлено, їхню дієздатність та належність позивачу квартири, що відчужуються, перевірено.

Позивачка, просила визнати недійсним Договір дарування на підставі статей 229,230,233 ЦК України. Стверджувала, що перед укладанням договору відповідач ОСОБА_3, ввела її в оману стосовно істотних умов договору, обіцяла доглядати за нею та матеріально підтримувати, однак обіцянки не дотрималась.

Вирішуючи справу суд перевірив чи мала місце помилка з боку позивачки при укладення договору дарування, зокрема чи правильно вона сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Однак доказів того, що у позивачки було відсутнє волевиявлення під час укладення нею договору про безоплатну передачу у власність відповідача квартири, яка є її єдиним житлом, стороною позивача не надано.

З письмових пояснень нотаріуса, яка посвідчувала оспорюваний Договір дарування, вбачається, що перед посвідченням будь-якого договору дарування Дарувальнику надається консультація про можливі варіанти переходу права власності на об'єкт нерухомості до Обдарованого, зокрема, але не виключно: договір дарування, договір довічного утримання, спадковий договір, заповіт тощо. Дарувальника було попереджено про вимоги законодавства щодо змісту та правові наслідки Договору дарування та про те, що укладення Договору дарування передбачає перехід права власності на квартиру до Обдарованого в день нотаріального посвідчення договору Дарування та не пов'язане з виконанням Обдарованим будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь Дарувальника зараз або в майбутньому. Сторони за вказаним Договором дарування підтвердили, що договір вчинювався за відсутністю впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукали вчинити цей правочин на вкрай невигідних умовах, не носив характеру фіктивного та удаваного правочину. Волевиявлення сторін було вільним та відповідав реальній домовленості та дійсним намірам. В іншому випадку вищенаведений договір дарування нотаріусом б не посвідчувався.

Згідно ст. 5 Закону України «Про нотаріат», саме на нотаріуса законом покладено обов'язок сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Для цього саме нотаріусам надано право посвідчувати договори, а відтоді саме нотаріус посвідчує справжність волі сторін на його укладення.

На виконання норм статті 44 Закону України «Про нотаріат» до моменту підписання вищевказаного договору дарування нотаріусом було встановлено дійсність намірів сторін укласти саме договір дарування квартири, а не договір довічного утримання, роз'яснено вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договору, а також встановлено відсутність у сторін заперечень щодо умов договору.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 (голова ЖБК) зазначила, що ОСОБА_2 хотіла укласти саме договір довічного утримання, однак вказані обставини стали їй відомі зі слів самої позивачки, вже після укладення Договору, а саме: перед зверненням до суду. Вказані пояснення суд оцінює критично та не приймає до уваги.

Проте, допитана у якості свідка ОСОБА_6, зазначила, що вона та ОСОБА_3 були свідками по справі про визнання шлюбу ОСОБА_2 недійсним, за проханням самої ОСОБА_2, після чого вона пообіцяла ОСОБА_3 саме подарувати свою квартиру.

Таким чином, суд вважає неприйнятними доводи позивачки про те, що вона помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи. Запевняючи суд про те, що вона бажала укласти договір довічного утримання, позивачка разом з тим не пояснила на яких конкретно умовах укладався договір довічного утримання. Обіцянка відповідачки їй допомагати, зі слів позивача, не може бути доказом того, що позивачка мала на меті укладення договору довічного утримання.

Суд також вважає, що посилання ОСОБА_2 на скрутне матеріальне становище, стан здоров'я та відсутність власних нащадків тощо, не є тими істотними умовами для визнання правочину недійсним за заявленими в позові підставами.

Помилці сприяло те, що на момент укладання угоди позивачка перебувала у безпорадному стані, оскільки через розлади у стані здоров'я (цукровий діабет, має третю групу інвалідності), самотність, похилий вік вона у момент укладання договору не здатна була у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. До того ж вона уклала договір під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Між тим, вказані доводи в ході розгляду справи не доведені безспірними, належними та допустимими доказами, спростовуються матеріалами справи.

Судом встановлено, що позивачка не перебувала на утриманні відповідача як до так і після укладення оспорюваного правочину, оскільки вона отримує пенсію.

Таким чином, оспорюваний договір дарування відповідав внутрішній волі позивачки, а її похилий вік, подальше проживання у відчуженій квартирі не можуть вважатися помилкою в розумінні ст. ст. 203, 229, 717 ЦК України.

На теперішній час право власності на спірну квартиру не зареєстровано.

Крім того, згідно п.8 Договору дарування від 08.02.2012 року, сторони домовилися про встановлення сервітуту, який полягає в особистому праві ОСОБА_2 довічного безоплатного користування відповідно до цільового призначення вищезазначеною квартирою в цілому.

Не знайшли підтвердження в суді твердження позивача про те, що позивачка уклала договір дарування квартири внаслідок обману зі сторони відповідача, оскільки такі обставини в суді не доведені.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання позивачки на її заяву про внесення до ЄРДР відносно ОСОБА_3 за ч.3 ст.190 КК України, оскільки за приписами ч.4 ст.61 ЦПК України лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якого ухвалено вирок у кримінальній справі, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Аналізуючи встановлені факти та матеріали справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено обставини, щодо яких вона помилилася, будучи стороною правочину на момент його вчинення. Вона не довела, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не знайшли підтвердження і факти введення її в оману при підписанні угоди, а також укладання договору під впливом тяжкої обставини. Таким чином, обставини, на які посилалася ОСОБА_2, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, позивач не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що зазначений Договір дарування від 08.02.2012 р. є недійсним, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.А.Крамаренко