У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно збережуваного майна,

в с т а н о в и л а :

2 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про повернення безпідставно збережуваного майна.

Рішенням Острозького районного суду від 25 листопада 2014 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2650 грн. безпідставно збережуваного майна, 92, 64 грн. процентів за користування коштами за період з 14 червня 2014 року по 1 жовтня 2014 року.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, посилаючись на порушення ним норм матеріального і процесуального права, просив апеляційний суд його скасувати, й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що 14 червня 2014 року гр. ОСОБА_3 було надано відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4650 грн. для передачі йому. Відповідач же передав йому лише 2000 грн. з цієї суми, тоді як решта коштів, а саме 2650 грн., продовжує знаходитися у відповідача.

Згідно зі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається яке на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В засіданні місцевого суду ОСОБА_1 визнав факт отримання 4650 грн. для передачі їх ОСОБА_2, з яких, як він пояснив, у нього вкрали 2650 гривень сторонні особи, а в решті - щодо 2000 грн. зобов'язання з передачі грошей виконав.

Ці обставини він підтвердив і в засіданні апеляційного суду, однак будь-яких доказів про те, що спірні кошти у нього було викрадено, відповідач не надав, а судом їх здобуто не було.

Так, норми ст. 614 ЦК України передбачають відповідальність особи, що порушила зобов'язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

4 серпня 2014 року позивач надіслав ОСОБА_1 пропозицію про повернення грошових коштів 2650 грн. у добровільному порядку (а. с. 7).

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов'язковими умовами для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення є: набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою); відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України обумовлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Враховуючи правила ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 177 ЦК України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Норми 2 ст. 1212 ЦК України вказують, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Тому апеляційний суд погоджується і з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача 92, 64 грн. процентів за користування коштами за період з 14 червня 2014 року по 1 жовтня 2014 року, які суд стягнув з урахуванням положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду і не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України додержання судом першої інстанції положень процесуального і матеріального права є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Острозького районного суду від 25 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: