УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/2480/14-ц Головуючий у 1-й інст. Міхненко С. Д.

Категорія 48 Доповідач Борисюк Р. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Мишаковської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на житлові будинки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року, -

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом та після уточнення позовних вимог остаточно просив визнати житлові будинки АДРЕСА_1 Малинського району Житомирської області та АДРЕСА_2 Житомирської області спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частку кожного з будинків.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 20 жовтня 1992 року по 22 листопада 2010 року з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого за спільні кошти придбали житлові будинки за вищевказаними адресами. Право власності на спірні будинки зареєстровано за відповідачем, яка заперечує щодо його права на вказане нерухоме майно.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року позов задоволено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині позовних вимог щодо будинку АДРЕСА_2 Житомирської області та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначає, що отримавши кредит вона придбала будинок АДРЕСА_2 Житомирської області, який в подальшому було передано в іпотеку. Позивач після розірвання шлюбу не звертався до банку щодо переведення частини боргу по кредиту на нього.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Як убачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено шлюб 20.10.1992 року, який згідно рішення Малинського районного суду розірваний 11.11.2010 року (а.с. 20, 21).

На підставі договорів купівлі-продажу від 02.04.1998 року та 05.01.2001 року, ОСОБА_3 набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Малинського району Житомирської області (а.с. 17-18).

21 грудня 2007 року відповідачем з ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого, вона отримала 7000 доларів США кредитних коштів. Цього ж дня ОСОБА_3 за згодою позивача, на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок по АДРЕСА_2 Житомирської області. Право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 11-16). Зазначений будинок 26.12.2007 року було передано в іпотеку банку (а.с. 81-83).

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються, як положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі КпШС України), так і нормами Сімейного кодексу України (далі СК України).

У ч.1 ст. 22 КпШС України, законодавець передбачав, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Така норма закону встановлює презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Згідно положень ч.3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя також є гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором, укладеним одним із подружжям в інтересах сім'ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ч.2, ч.4 ст. 65 СК України).

Згідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Розірвання шлюбу, як передбачено ч. 1 ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України), то придбаний за договором купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями і спорудами суд першої інстанції обґрунтовано визнав спільною сумісною власністю подружжя.

А відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України суд обґрунтовано визнав за позивачем право власності на 1/2 частину зазначеного майна та задовольнив позовні вимоги.

Посилання апелянта на те, що позивач після розірвання шлюбу не звертався до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про переведення частини боргу за кредитним договором на нього, що виключає право спільної сумісної власності подружжя на вказаний будинок, а також вона самостійно погашала борг по кредиту після розірвання шлюбу, є безпідставними, оскільки вимоги щодо погашення позивачем частини вартості сплачених кредитних коштів відсутні. Спірний будинок був придбаний в інтересах сім'ї в період шлюбу сторін і є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Будь-яких доказів в спростування цих обставин відповідачем не надано і не було їх встановлено в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до переконання, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вказаного висновку при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, перевірив належним чином доводи сторін, з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді