Головуючий 1 інстанції Мамаєв І.М.
Справа № 22ц -6030 2008р. Доповідач Новікова Г.В.
Категорія 44
РІШЕННЯ
Іменем України
01 жовтня 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Новікової Г.В. суддів Стратіло В.І., Хейло Я.В. при секретарі Бондаренко Н.М.
за участю адвоката ОСОБА_1-ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 , ОСОБА_5, представника Слов'янської міської ради за дорученням -ОСОБА_6, представника Комунального підприємства «ЖЕК №7» за дорученням-ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду від 10 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_8, сектор громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Слов'янського MB ГУМВС України в Донецькій області, Комунальне підприємство «ЖЕК №7» про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасування реєстрації та про визнання права користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 ОСОБА_1, треті особи Комунальне підприємство «ЖЕК №7», Слов'янська міська рада про виселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, за позовом Слов'янської міської ради до ОСОБА_3, треті особи: Комунальне підприємство «ЖЕК №7», сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Слов'янського MB ГУМВС України в Донецькій області, ОСОБА_9 - про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасування реєстрації, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 10 липня 2008 року позовну заяву Слов"янської міської ради задоволено у повному обсязі. Вимоги позовної заяви ОСОБА_1 задоволені частково. У позові ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, посилаючись на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, що мають значення для вирішення справи та не надав їм належної оцінки. Судом не були взяті до уваги заперечення, що комунальні платежі за АДРЕСА_1 з 1993 року по теперішній час сплачувались ОСОБА_10 , а потім ОСОБА_3
Слов'янською міською радою подано позовну заяву на підставі актів КП „ЖЕК № 7" від 14.07.2006 року, 11.12.2006 року та від 07.08.2007 року в яких вказано, що ОСОБА_3 більше ніж 6 місяців не проживає у АДРЕСА_1. Однак ОСОБА_3 з літа 2006 року не могла проживати у вказаній квартирі за поважних обставин. Сім'я ОСОБА_1 самовільно зайняла квартиру та змінила замок на вхідних дверях в коридор, чим перешкоджала вільному доступу до квартири. У зв'язку з чим, ОСОБА_3 вимушена була звернутися до суду з позовною заявою. На протязі 2004 - 2006 років ОСОБА_3 неодноразово зверталася до КП „ЖЕК № 7" щодо реєстрації своєї бабусі ОСОБА_10 та видачі довідок про склад сім'ї. Однак приписів згідно складених жеком актів та самих актів керівництво даного підприємства їй не вручало. Письмових викликів КП „ЖЕК № 7" не надсилало та не вручало. У листопаді 2006 року ОСОБА_3 отримала довідку про склад сім'ї у паспортиста КП „ЖЕК № 7". Крім спірної квартири ОСОБА_3 іншої власності не має. Сім"я ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на квартиру по в АДРЕСА_1 не має. Члени сем"ї ОСОБА_1 зареєстровані в квартирі № 8 цього будинку, а також займають квартири № 7 та № 12.
В червні 2007 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням та скасування реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він та члени його сім"ї мешкають у АДРЕСА_1, який є будинком барачного типу, вони зареєстровані в квартирі № 12. В порядку поліпшення житлових умов мешканцям були надані квартири. У 1993 році в АДРЕСА_1 виселилась сім"яОСОБА_4 в зв'язку з наданням їм благоустроєної квартири. За згодою ЖЕКА позивач з 1993 року став вільно користуватися квартирою № 9. Власними силами за свій рахунок було зроблено ремонт, укладено договори про надання послуг по утриманню будинку. За які позивач сплачує гроші і тому набув право користування вказаною квартирою. Просив визнати за ним право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1 та зобов'язати СГІРФО Слов'янського MB ГУМВС зареєструвати у зазначеній квартирі.
У січні 2007 року до суду звернулася ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про виселення та усунення перешкод в користуванні квартирою № 9 в АДРЕСА_1, посилаючись на те, що її родина з 5 чоловік мешкала в АДРЕСА_1, який є будинком барачного типу. У 1996 році її батькам була надана АДРЕСА_2, в яку переїхали її батьки, її брат та вона. А в АДРЕСА_1 залишилася проживати бабуся ОСОБА_10 Рішенням виконкому від 19.09.1998 року було надано дозвіл на обмін жилої площі між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 Згідно обміну позивач стала проживати в АДРЕСА_1, а ОСОБА_10 по вул. Донська.В АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зареєструвалася, перевезла своє майно та здійснювала оплату за комунальні послуги. З реєстрації вона знялася лише на період навчання у Житомирському інституті з 1997 по 31.01.2002 року.
Оскільки вона тимчасово по роботі перебувала в м. Києві, вона дала згоду відповідачам залишити свої речі в належній їй кімнаті. А влітку 2006 року вона попросила відповідачів звільнити житлове приміщення, на що отримала обіцянку, а згодом відмовились від останнього.
В жовтні 2007 року до суду звернулась Слов'янська міська рада до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користуватися АДРЕСА_1 та скасування реєстрації за вказаною адресою. В позові Слов'янська
міська рада посилається на те, що при перевірці житловими органами встановленого в АДРЕСА_1 тривалий час зареєстрована та не проживає ОСОБА_3 без поважних причин. Про зазначене свідчать акти обстеження від 14.07.2006 p., 11.12.2006 року, 07.08.2006 року.
Ухвалами місцевого суду від 25.09.2007 року та від 19.11.2007 року вказані цивільні справи об"єднані в одне провадження.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що власником будинку барачного типу заАДРЕСА_1 є Слов»янська міська рада. Задовольняючи позовні вимоги міської ради про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування АДРЕСА_1, суд правильно виходив з того, що ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі понад встановлені законом строки без поважних причин. Висновок суду підтверджується поясненнями свідків- мешканців спірного будинкуОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13, ОСОБА_14, які підтвердили, що ОСОБА_3 в спірну квартиру з 1993 року не вселялася, майно не привозила; актами житлових органів, які підтверджують факт не проживання ОСОБА_3 в спірній квартирі тривалий час. Квартплата була проведена частково представником ОСОБА_3 під час виникнення спору в суді.
Доводи про те, що ОСОБА_3 не проживала в квартирі з поважних причин, так як навчалася в іншому місці і працює за межами м. Слов»янськ, судом правильно не прийняті до уваги, так як поважність причин не проживання спростовується встановленими обставинами про те, що вона не тільки не проживала, а фактично і не вселялася в квартиру. В будинку барачного типу сусіди її ніколи не бачили після отримання її батьками квартири в іншому місці в 1993 році.
Посилання на те, що ОСОБА_3 не могла вселитися в квартиру, так як з боку сім»ї ОСОБА_1 їй чинилися перешкоди у вселенні і користуванні квартирою також судом правильно не прийняті до уваги, оскільки доказів того, що вона зверталася в житлові чи інші органи з приводу перепон в користуванні спірною квартирою нею не надано.
За встановлених обставин висновки суду про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позову про виселення та усунення перешкод в користуванні спірним жилим приміщенням відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права.
Правильно судом відмовлено і ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житлом, оскільки у нього відсутні законні підстави для звернення з таким позовом, оскільки спірне житло йому не надавалось в користування.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права користування АДРЕСА_1, суд виходив з того, що сім»я ОСОБА_1 тривалий час користується спірною квартирою.
Між тим з такими висновками погодитись не можна, оскільки вони суперечать нормам матеріального та процесуального права.
Згідно статті 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 51 ЖК передбачено, що жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих рад надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради за участю громадської комісії з житлових питань. На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або
громадського житлового фонду виконавчий комітет відповідно до вимог ст. 58 ЖК видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Доказів того, що ОСОБА_1 вселився в АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку суду не надано. За вказаних обставин у суду відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права користування спірним житлом. А тому у задоволенні позову слід відмовити. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову про визнання права користування жилим приміщенням за ОСОБА_1.
Керуючись ст. 309 , 316 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3- ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду від 10 липня 2008 року в частині визнання права користування квартирою 9 в будинку 9 по вул. .Хользунова в м. Слов»янську за ОСОБА_1 та зобов»язання сектора громадянства зареєструвати ОСОБА_1 в квартирі 9 будинку 9 по вул. .Хользунова в м. Слов»янську , та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та повернення судового збору в загальній сумі 8 грн. скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права користування квартирою 9 в будинку 9 по вул. Хользунова в м. Слов»янську та стягненні з ОСОБА_3 судових витрат на користь ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення .