Номер провадження: 22-ц/785/3946/14

Головуючий у першій інстанції Максимович Г.В.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Оверіної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про часткове скасування свідоцтва та визнання права власності на ? частину квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду міста Одеси від 18.03.2014 року,

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який згодом уточнила та просить частково скасувати свідоцтво про право особистої власності на будівлю № 583 від 22 грудня 1992 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_5, також доповнила позовні вимоги вимогою про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з 30 грудня 1980 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, на підставі розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради № 323р від 08 грудня 1992 року на ім'я її чоловіка було видане свідоцтво № 583 від 22 грудня 1992 року про право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1. Після смерті чоловіка в процесі підготовки документів для оформлення спадщини вона дізналася, що під час приватизації квартира була оформлена лише на її чоловіка, та в свідоцтві про право власності було зазначено невірне розпорядження, тому вважає, що про незаконність видачі свідоцтва дізналася лише в жовтні 2012 року та строк звернення до суду нею не пропущений, оскільки до цього вона вважала себе власницею квартири нарівні з чоловіком, оскільки він отримав право власності на квартиру в період шлюбу. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду міста Одеси від 18.03.2014 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення районного суду ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. Сторонни в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином, що підтверджується відповідними розписками. Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи. Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 т. 305 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Установлено, матеріалами справи підтверджено, що померлому ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю № 583 від 22 грудня 1992 року, виданого на підставі розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради № 323р від 08 грудня 1992 року належала квартира АДРЕСА_1. З розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради № 323р від 08 грудня 1992 року, вбачається, відсутність даних щодо оформлення документів на приватизацію за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, проте такі дані містяться в розпорядженні виконкому Ізмаїльської міської ради № 352р від 25 грудня 1992 року. і Згідно із заявою ОСОБА_5 про передачу йому в особисту власність квартири АДРЕСА_1 від 18 листопада 1992 року, його дружина ОСОБА_2 не заперечувала проти отримання в особисту власність ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданого Відділом ДРАЦС по м.Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як за спадкоємцями померлого ОСОБА_5 було визнано право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та в цій частині рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 травня 2013 року залишено без змін. За таких обставин, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю, виходячи з того що свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_5 було видане на законних підставах, допущення технічної помилки при підготовці та видачі свідоцтва на право власності на житло не може бути підставою для його скасування. На момент приватизації позивачка ОСОБА_2 знала про те, що квартира передається в особисту власність її чоловікові ОСОБА_5 та не заперечувала проти цього, що нею самою було зазначено в поданій ним заяві на приватизацію, що також було встановлене рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року та рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 травня 2013 року. До того ж спір щодо того, що позивачці ОСОБА_2 спірна квартира належала на праві спільної сумісної власності, а отже, їй та померлому чоловікові належало по 1/2 частині квартири, вже судом розглядався, з приводу чого були прийняті вищезазначені рішення суду першої та апеляційної інстанцій. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотриманні норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Разом з тим, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що положення цивільного законодавства про позовну давність поширюється лише на випадки пред'явлення обґрунтованого позову. Оскільки позивачу відмовлено у позові за безпідставністю позовних вимог, то посилання суду на застосування строку позовної давності є зайвим. Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Частина 3 статті 61 ЦПК Україна вказує та, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарські або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ураховуючи встановлене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 209,303,307 ч.1 п.1, 308,314,315,319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Виключити з мотивувальної частини судового рішення посилання суду на застосування строку позовної давності.

В решті рішення Ізмаїльського міськрайонного суду міста Одеси від 18.03.2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ю.І.Кравець Судді О.Г.Журавльов

О.В.Оверіна