Справа № 22-23/2009 Головуючий у 1-й інстанції: Льон С.М.
Категорія: 20 Доповідач: Белінська І.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Гайсюка О.В.,
Чорнобривець О.С.,
при секретареві - Ткач І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 23 вересня 2008 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та про визнання права власності на квартиру,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на праві спільної власності, укладеного між ними (позивачами), як продавцями, і ОСОБА_3, як покупцем, 12 червня 2001 року.
Зазначали, що оспорюваний договір є фіктивним, мниним, укладеним лише для вигляду, про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, передбачені таким договором.
У травні 2004 року їм стало відомо, що 21 жовтня 2002 року ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4, який у серпні 2004 року звернувся до суду з позовом до них про усунення перешкод у користуванні цією квартирою шляхом їх виселення.
У квітні 2008 року доповнили позов вимогами про визнання недійсним і цього договору купівлі-продажу квартири та про визнання за ними права власності на квартиру.
Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 23 вересня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення
через неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Вислухавши пояснення позивачів ОСОБА_1 ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_5 дослідивши докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вирішила, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між позивачами та ОСОБА_3 12.06.2001 року, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачами обставин щодо мнимого характеру оспорюваної угоди. Суд також не встановив порушень закону, які б могли бути підставою для визнання недійсним і договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Такі висновки грунтуються на належній оцінці наданих сторонами доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, правильному застосуванні норм матеріального права.
Встановлено, що 12 червня 2001 року між ОСОБА_6 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2, ОСОБА_1., як продавцями, і ОСОБА_3, як покупцем, було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири, яка належала продавцям на праві спільної власності.
21 жовтня 2002 року ОСОБА_3 продав цю квартиру ОСОБА_1
В обгрунтування позовних вимог щодо недійсності першої угоди з підстав, передбачених ч.1ст.58 ЦК України (1963р.), а саме з підстав її мнимого характеру, позивачі посилались на те, що насправді не мали наміру продавати квартиру, уклали цю угоду внаслідок збігу тяжких обставин, пов”язаних із тяжкою хворобою ОСОБА_6 та необхідністю позики грошей для його лікування. Зазначали, що у червні 2001 року вони позичили у ОСОБА_3. 900 доларів США. В забезпечення повернення позики уклали з ним договір купівлі-продажу квартири, який домовились розірвати після повернення грошей. У жовтні 2002 року вони повернули ОСОБА_3 позичені кошти, але останній зажадав від них сплати відсотків за користування позикою в сумі 1500 доларів США, яких вони на той час не мали і які пообіцяли сплатити у грудні 2004 року. Зазначали, що після укладення договору вони продовжували проживати у спірній квартирі, у той час як ОСОБА_3 і не намагався вселитися до неї.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позивачами мнимого характеру оспорюваною угоди, оскільки ніяких доказів щодо мотивів її укладення, на які посилались позивачі, та які б могли хоча б опосередковано свідчити про відсутність волевиявлення позивачів на продаж квартири, ними не надано. З пояснень ОСОБА_3. вбачається, що його волевиявлення під час укладання угоди було направлене на придбання спірної квартири, про що свідчить, зокрема, те, що він, як власник, розпорядився нею вже у жовтні 2002 року.
Як видно з договору (а.с.59), сторони домовились, що право власності на квартиру у покупця виникає з моменту його нотаріального посвідчення. Своїми підписами під договором продавці підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру до підписання договору і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Також позивачі засвідчили, що продаж квартири ними здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Дані обставини, посвідчені в нотаріальному порядку, позивачами не спростовані.
Зважаючи на сукупність всіх обставин справи, суд першої інстанції дав належну оцінку факту непроживання ОСОБА_3. у спірній квартирі, зазначивши, що сам по собі цей факт не доводить фіктивність угоди та не спростовує тієї обставини, що він, як покупець, мав намір придбати цю квартиру у власність, про що він зазначав у своїх запереченнях проти позову.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з”ясував обставини, що мають значення для справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального права, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог відповідно до вимог ч.1ст.11 ЦПК України.
Оскільки суд не встановив факту порушення відповідачами прав позивачів при вирішенні справи по суті, питання поважності причин пропущення позовної давності не має значення (ч.5ст.267 ЦК України). В той же час суд правильно зазначив у рішенні про те, що позивачі пропустили загальний строк позовної давності, початок перебігу якого слід рахувати з дня укладення спірного договору.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права є безпідствними та спростовуються вищенаведеним та висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні.
Не відповідає матеріалам справи і посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо дотримання таємниці нарадчої кімнати, оскільки з журналів судових засідань за 16.09.2008 року та 23.09.2008 року вбачається, що суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення саме 23.09.2008 року (а.с.229-230, 232).
Таким чином, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 23 вересня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.
ГОЛОВУЮЧА СУДДЯ: Белінська І.М.
СУДДІ: Гайсюк О.В.
Чорнобривець О.С.