Номер провадження: 22-ц/785/11162/14

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Драгомерецького М.М.,

суддів: Панасенкова В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Добряк Н.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 31 січня 2014 року за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 до ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за участю третіх осіб: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради Виконавчий комітет Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності, права користування та знесення самочинної будівлі, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за участю третіх осіб: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності, права користування та знесення самочинної будівлі, накладено арешт та заборону відчуження у будь-який спосіб земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:13:010:0046 та належить ОСОБА_3, накладено арешт та заборонено відчуження у будь-який спосіб житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3.

Ухвала мотивована тим, що оскільки позовні вимоги стосуються земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, то вимоги позивачів стосовно забезпечення позову є обґрунтованими та законними, в зв'язку з чим підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та не відповідністю висновків суду обставинам справи з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

У судове засідання усі учасники судового процесу не з`явилися, належним чином повідомлені, про причини не явки суду не повідомили, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши виділенні матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали в межах вимог заяви про забезпечення позову та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ч.5 ст. 153 ЦПК України про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.

Відповідно до змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» згідно п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

За змістом п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Співмірність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Враховуючи усе викладене, судова колегія приходить до висновку, що забезпечуючи позов шляхом накладення арешту та заборону відчуження на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:13010:0046 та належить ОСОБА_3, судом не було враховано, що відсутні підстави вважати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції вжиття згаданих заходів забезпечення позову обґрунтовував лише тим, що оскільки позовні вимоги стосуються земельної ділянки розташованої за вказаною адресою, вимоги позивачів стосовно забезпечення позову є обґрунтованими та законними, в зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Однак, з такими висновками місцевого суду погодитися не можна з огляду на наступне.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачі взагалі не пояснили причини звернення із вказаною заявою, не навіли жодних обставин, які свідчать або можуть свідчити про вчинення відповідачкою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду. Тобто, в матеріалах справи не має жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідачка намагається у будь-який спосіб реалізувати своє майно чи здійснює якісь підготовчі дії до його реалізації. Отже, заявник документально не обґрунтував наявність у нього права на звернення до суду з такою заявою, та він навіть не є стороною у справі.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, позивачами пред'явлено позов немайнового характеру - про зобов'язання знести самовільно збудований житловий будинок. Забезпечуючи пред'явлений позов та накладаючи арешт на належний відповідачці будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, місцевий суд наведених положень процесуального закону та відповідних роз'яснень не врахував, а відтак, необґрунтовано забезпечив позов в такий спосіб, оскільки пред'явлено позов немайнового характеру, а судом обрано вид забезпечення, притаманний для позову майнового характеру, а також те, що арешт належної відповідачу земельної ділянки, не узгоджуються із заявленими позовними вимогами і перешкоджають господарській діяльності відповідача.

Також слід звернути увагу суду на те, що відповідно до п. 1 ч.1 ст.152 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.

Отже, майно, на яке може бути накладено арешт, є лише майно, яке належить відповідачеві на праві власності.

Одночасно з цим, відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом п.6 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не є об'єктом права власності.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі №6-130цс13, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, з огляду на що така позиція в силу ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою при застосуванні норм ЦК України щодо самочинного будівництва.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження у будь-який спосіб на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вищевказані обставини судом враховані не були.

Щодо накладення арешту та заборони відчуження земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:13:010:0046 та належить ОСОБА_3 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснює будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво.

Таким чином, визначення особи, на яку має бути покладений обов'язок щодо знесення самочинної будівлі, пов'язане із фактом здійснення самочинного будівництва, а не з фактом володіння земельною ділянкою, на якій здійснюється самочинне будівництво.

Враховуючи те, що позивачем, у якості особи, яка здійснює самочинне будівництво, визначено ОСОБА_3, відчуження нею земельної ділянки жодним чином не може вплинути на виконання рішення суду.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, а сама апеляційна скарга підлягає задоволенню з постановлення нової ухвали про скасування оскаржуваної ухвали та відмовою у задоволенні заяв про забезпечення позову.

Ухвала суду апеляційної інстанції про забезпечення позову не перешкоджає подальшому провадженню у справі, та у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України ця ухвала апеляційного суду оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.2 п.2, 312 ч.1 п.2, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів судової палати апеляційного суду Одеської області, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Київського районного суду Одеської області від 29 січня 2014 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

В.О. Панасенков

Р.Д. Громік