Справа №  2-61/09 р.

 

                                                  РІШЕННЯ

                                         ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

28 січня 2009 року Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі :

                                   головуючої     судді                     Кардаш О.І.

                                   при секретарі                               Боднар Н.Ю.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду в м.Калуші  цивільну справу за позовною заявою   ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4  про виселення з наданням іншого приміщення,

                                                              ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом  посилаючись на те, що  вона проживає  разом з своєю дочкою   ОСОБА_5  яка являється інвалідом 1 групи  з народження, в будинку АДРЕСА_1 , що в м. Калуш з 1950 року. Даний будинок, а саме ? частини, їй належить на праві власності  відповідно до договору дарування  від ІНФОРМАЦІЯ_1  року від батька   ОСОБА_6   подаровано ? частину даного будинку  та  у відповідності до свідоцтва  про право на спадщину  від ІНФОРМАЦІЯ_2  року успадкована ? частина даного будинку. ? частина будинку , яка залишилася успадкував її брат ОСОБА_7 , який в свою чергу  подарував свою власність  синові, відповідачеві по справі - ОСОБА_2  Останній  переселився з своєю сім»єю в даний будинок  у вересні 1990 року  та зайняв кімнати  позначені в плані літерами 1-6 та 1-7, а згодом добудував кімнату 1-8. В 1994 році  після смерті  її батька , за проханням племінника  дозволила  йому та його сім»ї  тимчасово, до отримання ними квартири, проживати на другому поверсі будинку  в кімнатах батька 3-1 та 3-2. Під час передачі  в експлуатацію добудованої кімнати 1-8 племінником були виготовлені фіктивні документи,  відповідно до яких позивачка стала   власником  меншої частини будинку, а відповідач в свою чергу більшої. Однак відповідно до рішення Калуського міськрайонного суду  від ІНФОРМАЦІЯ_3  року  визнано недійсним рішення виконавчого комітету Калуської міської ради  від ІНФОРМАЦІЯ_4  року  та свідоцтва про право власності  від ІНФОРМАЦІЯ_5  року, що було видане на підставі даного рішення.

Однак  по сьогоднішній час її племінник разом з сім»єю продовжують проживати в її частині будинку, яка належить їй на праві приватної власності. Вона неодноразово зверталася  до відповідачів як з усними так і  письмовим попередженням про звільнення належних їй приміщень. Тому вона змушена звернулася до суду про  виселення відповідачів з наданням їм  кімнат, які їм належать на праві власності  та зобов»язати їх не чинити перешкоди їй в користуванні   господарськими будівлями.

В судовому засіданні  позивачка позовні вимоги підтримала.

    Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3  та ОСОБА_4  позов не визнали та просили суд відмовити у його задоволенні.

Представник  відповідача, ОСОБА_8   позов не визнав та суду пояснив, що позивачка по справі не є одноосібним власником житлового будинку, а тільки ? частини і відповідно житловий будинок є спільною частковою власністю і між сторонами по справі було досягнуто домовленості щодо порядку користування житловими кімнатами. Проживаючи у займаних кімнатах, відповідачами було зроблено капітальний ремонт,  а тепер позивачка хоче зайняти ці кімнати сама. Незрозумілими є доводи позивачки проте, якими кімнатами вона володіє, так як реального розподілу будинку не проводилося і не зареєстровано в органах БТІ. Вимога про виселення відповідачів з житлових кімнат не відповідає вимогам житлового законодавства, оскільки виселення із займаного приміщення може бути за умови надання іншого житла зі зміною місця проживання осіб, яких виселяють і в разі задоволення позову відповідачі залишаться проживати  в тому ж самому житловому будинку. А тому вважає, що позовні вимоги є безпідставні і в їх задоволенні слід відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

 Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

    Встановлено, що позивачка по справі є власником ? будинковолодіння  по АДРЕСА_1  в м.Калуші Івано-Франківської на підставі договору дарування  від ІНФОРМАЦІЯ_6  року та  свідоцтва про  право на спадщину  від   ІНФОРМАЦІЯ_2  року  (а.с.9, 12). Про володіння приватною власністю на ? частини зазначеного будинку свідчать  витяги  про реєстрацію права власності  на нерухоме майно (а.с.10-11).

    Відповідач ОСОБА_2  на підставі договору дарування від ІНФОРМАЦІЯ_7  року є власником  ? частини вищезазначеного житлового будинку (а.с. 51 ).

    В судовому засіданні з»ясовано, що з 1990 року відповідач разом з сім»єю переїхав проживати в частину будинку, що належала йому на підставі  зазначеного договору дарування та проживав у кімнатах, позначених у плані 1-6, 1-7, а третю кімнату 1-8 відповідач ОСОБА_2  прийняв в недобудованому стані і закінчував її. Згодом позивачка дозволила тимчасово проживати відповідачу разом з сім»єю, до отримання ними квартири, в інших кімнатах будинку, що належать її. Під час здачі в експлуатацію добудованої кімнати 1-8, відповідачем були виготовлені фіктивні документи, на підставі яких позивачка стала власником меншої частини будинку, а відповідач – більшої.

 Однак, рішенням Калуського міськрайонного суду від ІНФОРМАЦІЯ_3  року  було відновлене право власності на  частину спірного будинковолодіння шляхом визнання недійсними рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від ІНФОРМАЦІЯ_4  року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від ІНФОРМАЦІЯ_5  року (а.с.16-18).

 Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9  підтвердив, що позивачка по справі проживає разом зі своєю дочкою  по сусідству з ним  і в її будинку проводились ремонтні роботи.

 На звернення позивачки про добровільне звільнення  частини будинку , яка їй належить на праві приватної власності, відповідачі не реагували, здійснювали там ремонті роботи  та продовжують до цього часу проживати в кімнатах, що не належать їм на праві власності.

    Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачі по справі проживають  в спірному житловому  приміщенні  без будь-яких законних підстав, тим самим порушуючи право власності позивачки щодо розпорядження своїм майном. А тому, ОСОБА_2 , ОСОБА_3   ОСОБА_4  та неповнолітня ОСОБА_10  підлягають виселенню  з кімнат позначених літерами 2-1,2-2,2-3,2-4,2-5,2-6,2-7,2-8,3-1,3-2 та 3-3 в будинку АДРЕСА_1  в м. Калуш з наданням їм іншого житлового приміщення, а саме кімнати  1-6,1-7 та 1-8 цього ж будинку, які їм належать на праві приватної власності.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивачці чиняться перешкоди у користуванні відповідної частини господарських споруд, що належать їй на праві власності, і суд вважає, що відповідачів слід зобов»язати не чинити позивачці перешкоди у користуванні господарськими будівлями.

Доводи відповідачів про те, що спільний житловий будинок є їх спільною частковою власністю і вони користуються житловими кімнатами відповідачки на підставі досягнутої домовленості, так як реального розподілу будинку не проводилось не заслуговує на увагу, оскільки  як вбачається з  договору дарування від ІНФОРМАЦІЯ_7  року відповідачу ОСОБА_2  було подаровано ? частини спірного житлового будинку і зазначено, що йому переходить у користування одна жила кімната, зазначена в плані 1-6 та кухня , зазначена цифрами 1-7 і будучи стороною зазначено договору він про це був обізнаний. Надалі ним було добудовано кімнату, що зазначена в плані 1-8, яка ввійшла в частку його права власності  в житловому будинку. Тому підстав для реального розподілу житлового будинку немає.

Щодо тверджень відповідачів про досягнуту ними домовленість про порядок користування житловими кімнатами та  згоди позивачки на проведення ремонтних робіт, то в судовому засіданні  не здобуто доказів на підтвердження даних тверджень. Так, відповідач ОСОБА_2  стверджував, що ремонтні роботи в будинку він проводив протягом кількох років, а саме з 2004 року, проте з оглянутих в судовому засіданні товарних чеків на придбання будівельних матеріалів, слідує, що такі роботи проводились в період з травня 2007 року після звернення позивачки до суду про скасування незаконного свідоцтва про право власності  і зазначеним вище рішенням Калуського міськрайонного суду від ІНФОРМАЦІЯ_3  року було зобов»язано відповідачів не чинити  перешкоди у користуванні житловими приміщеннями у спірному будинку, що належать ОСОБА_1  на підставі свідоцтв про право власності (а.с.18).

Також з наведених вище підстав, судом не можуть братися до уваги показання свідка ОСОБА_11 , який суду пояснив, що відповідачі по справі проживали  у кімнатах позивачки та здійснювали там ремонтні роботи згідно досягнутої між ними домовленості.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.319,386,391 ЦК України, ст. 109 ЖК України, 209, 213-215 ЦПК України, суд,

                                              ВИРІШИВ :  

Позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4  та ОСОБА_10   з кімнат позначених літерами 2-1,2-2,2-3,2-4,2-5,2-6,2-7,2-8,3-1,3-2 та 3-3 в будинку АДРЕСА_1  в м. Калуш з наданням їм іншого житлового приміщення, а саме кімнати  1-6,1-7 та 1-8 цього ж будинку.

Зобов»язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4   не чинити Андріїшин Лідії Антонівні перешкоди в користуванні господарськими будівлями.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.        

  ГОЛОВУЮЧА  :