АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2014 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Заводян К.І.
Суддів: Винту Ю.М., Владичана А.І.
Секретаря: Скрипник С.В.
З участю: ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2,
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - представників ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, виконкому Чернівецької міської ради, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, треті особи на стороні відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове нерухоме майно, про витребування майна від добросовісного набувача, про визнання незаконним і скасування п.2.3 рішення виконкому Чернівецької міської ради від 13.03.2012 р. №170/5, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.03.2012 р., видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на ім'я ОСОБА_6;
про визнання незаконним і скасування рішення від 22.06.2012 року реєстратора ЧКОБТІ про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 листопада 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
В жовтні 2013 року ОСОБА_2 подала позов до ОСОБА_6, виконкому Чернівецької міської ради, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, треті особи на стороні відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове нерухоме майно, про витребування майна від добросовісного набувача, про визнання незаконним і скасування
___________________________________________________________________________________________________________
Провадж. №22-ц/794/1778/14 Головуючий у першій інстанції Піхало Н.В.
Категорія: 39 Доповідач: Заводян К.І.
рішення виконкому Чернівецької міської ради від 13.03.2012 р. №170/5 про видачу ОСОБА_10 документів про право власності на житловий будинок, про визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, видане ОСОБА_6, про визнання незаконним і скасування рішення від 22.06.2012 року реєстратора ЧКОБТІ про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1.
Позов неодноразово змінювала і доповнювала.
Посилалася на такі обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_11, яка проживала в АДРЕСА_1
За цією адресою проживав і був зареєстрований син покійної (батько позивачки) ОСОБА_12, який своєчасно прийняв спадщину, вступивши в управління майном, однак свідоцтво про право на спадщину він не отримав, бо 14 березня 2002 року ОСОБА_11 склала заповіт на майно на ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер.
18 лютого 2005 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, сподіваючись, що до спадкового майна належить також АДРЕСА_1
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 10 серпня 2006 року заповіт ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_7 визнано недійсним.
Але ОСОБА_7, отримавши свідоцтво про право на спадщину, 26 квітня 2003 р. продала житловий АДРЕСА_1 ОСОБА_8, а та - 14 серпня 2003 року продала його ОСОБА_5
Рішенням виконкому Чернівецької міської ради від 13.03.2012 р. №170/5 (п.2.3) ОСОБА_6 змінено правовстановлюючі документи на будинок у зв'язку з його реконструкцією і прийняттям в експлуатацію. Їй видано свідоцтво про право власності на будинок і внесено відповідну інформацію до державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Посилаючись на ст.ст.388, 393, 396, 1268, 1276 ЦК України, ст.551 ЦК України в редакції від 18.07.1963 року, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції "Про захист прав та основоположних свобод людини" просила суд:
визнати за нею право власності на спадкове нерухоме майно, яке складається з житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, в тому числі: п'ятикімнатний житловий будинок літ. А, загальною площею 221,90 кв.м., житловою площею 114,70 кв.м., колодязь літ. К, вигрібна яма огорожа № 1,2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1;
витребувати від добросовісного набувача - ОСОБА_6 житловий будинок літ. А, загальною площею 221,90 кв.м, житловою площею 114,70 кв.м., з належними до нього будівлями та спорудами, в тому числі: колодязь літ. К, вигрібна яма І, огорожа № 1, 2, розташований по АДРЕСА_1;
визнати незаконним і скасувати п.2.3 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13.03.2012 р. № 170/5;
визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19.03.2012 р., видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на ім'я ОСОБА_6;
визнати незаконним і скасувати рішення від 22.06.2012 року реєстратора ЧКОБТІ ОСОБА_13 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1.
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 листопада 2014 року ОСОБА_2 в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що рішення ухвалене з порушенням вимог матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Відмовляючи позивачці у позовних вимогах про визнання за нею права власності на спадковий житловий будинок АДРЕСА_1, суд безпідставно зазначив, що після реконструкції будинок не зберіг своїх технічних ознак, які були на час відкриття спадщини, за життя спадкодавець не набув права власності на нього з урахуванням існуючих технічних ознак, тому спадкоємиця не набула в порядку спадкової трансмісії майнових прав на будинок. Суд не застосував до цих обставин правило част.4 ст.390 ЦК України. Якщо здійснені добросовісним володільцем поліпшення майна не можуть бути відокремлені, що убачається з висновку експертизи від №372 від 15 жовтня 2014 року, то він має право на відшкодування витрат в сумі, на яку збільшилася його вартість. ОСОБА_6 вправі була подати позов про стягнення цих витрат, проте своїм правом не скористалася.
Як видно з матеріалів справи, рішень судів з інших питань щодо вказаного спірного майна, ОСОБА_12 вступив у фактичне володіння і управління майном. Вона вчасно звернулася до нотаріуса для прийняття спадщини. Її позовні вимоги є обґрунтованими.
Суд не врахував обставини справи і не забезпечив "справедливого балансу" та рівноваги між інтересами позивача та відповідачів, порушив приписи ч.1 Протоколу №1 до Конвенції "Про захист прав та основоположних свобод людини". Вона мала "законне сподівання" на використання свого спадкового майна.
Про законність її вимог свідчать інші рішення судів, які набули законної сили і на які вона посилалася у своїх позовних заявах.
Помилковим є висновок суду про те, що вона не є власником майна, тому не вправі його витребовувати.
Спадковий будинок був відчужений поза її волею.
Не погоджується з висновками суду про законність рішення виконкому Чернівецької міської ради від 13.03.2012 року №170/5 про оформлення права власності і заміну правовстановлюючих документів на спірний будинок, про обґрунтованість видачі відповідачці ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на будинок і внесення до державного реєстру прав власності на нерухоме майно інформації про право власності на будинок за ОСОБА_6 Вказаними діями порушено її право власності на спадкове майно, вони унеможливлюють оформлення його на своє ім'я як спадкоємиці.
Будівельна готовність будинку складає 80%, а не 100%. До завершення будівництва будинок не може бути прийнятий в експлуатацію.
Представник ОСОБА_6 ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечує. Рішення суду вважає законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги не убачається.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується доказами, які є в матеріалах справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачки ОСОБА_11, яка проживала в АДРЕСА_1.
Батько позивачки - ОСОБА_12, також проживав і був зареєстрований за цією адресою, прийняв спадщину, вступивши в управління майном, але свідоцтво про право на спадщину він не отримав.
14 березня 2002 року ОСОБА_11 склала заповіт на майно на ОСОБА_7, яка 29 жовтня 2002 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.221 т.1). 26 квітня 2003 р. вона продала цей житловий будинок ОСОБА_8, а та - 14 серпня 2003 року продала його ОСОБА_5
ОСОБА_12 оспорив заповіт в судовому порядку. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер. В справу вступила ОСОБА_2, доповнивши позов вимогами про визнання договорів купівлі-продажу спірного будинку недійсними.
За рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 10 серпня 2006 року заповіт ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_7 визнано недійсним. Задоволено позов ОСОБА_8 і визнано правомірними договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 26 квітня 2003 р. та від 14 серпня 2003 року. ОСОБА_8 визнано добросовісним набувачем будинку АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили (а.с.7 - 11 т.1).
Рішенням виконкому Чернівецької міської ради від 06.08.2002 року №259/7 будинковолодіння АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію. На ім'я ОСОБА_11, правоздатність якої була припинена у зв'язку з її смертю відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК УРСР, було видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок. З цих підстав постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 рішення виконкому Чернівецької міської ради від 06.08.2002 року №259/7 визнано протиправним та скасовано (а.с.12 т.1).
Однак, свідоцтво про право власності на спірний будинок, видане 23 серпня 2002 року на ім'я ОСОБА_11, ніким не оспорювалося, недійсним воно не визнане і не скасоване.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса 18 лютого 2005 року. Свідоцтво про спадщину їй не видали, зі слів позивачки - мотивуючи наявністю судового спору.
Суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як видно із висновку №372 судової будівельно-технічної експертизи від 15 жовтня 2014 року, договору купівлі - продажу, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 від 14 серпня 2003 року та інших доказів, що є в матеріалах справи, житловий будинок АДРЕСА_1, на час відкриття спадщини складався з трьох кімнат житловою площею 44,2 кв.м, кухні 5,2 кв.м та коридору 5,7 кв.м, загальна площа будинку становила 60,7 кв.м. З господарських споруд були літня кухня, гараж, сарай, вбиральня. Ринкова вартість будинку з господарськими і побутовими спорудами до реконструкції на час оцінки (проведення експертизи) становить 516 000 гривень.
В даний час будинок реконструйований і добудований. Складається з п'яти кімнат, загальна площа - 221,90 кв.м., житлова площа - 114,70 кв.м. Є колодязь літ. К, вигрібна яма І, огорожа №1,2. Інші господарські споруди демонтовані. Вартість майна складає 1 226 000 гривень.
За висновком вказаної вище експертизи технічної можливості відділити в натурі частину житлового будинку АДРЕСА_1, який придбала ОСОБА_6, від існуючого нині будинку, без виконання певних будівельних робіт, неможливо.
Права власності на добудований і реконструйований житловий будинок ОСОБА_12 за життя не набув.
На підставі наведеного суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2, як така, що прийняла спадщину після смерті свого батька в порядку спадкової трансмісії, не має майнових прав на спірний будинок, оскільки після смерті батька мала можливість набути лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві (право на будинок до проведення його реконструкції, якого в даний час не існує).
Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Добросовісний набувач - це особа, у якої виникає право власності на майно, придбане нею на підставі відплатного договору в особи, яка не мала права відчужувати дане майно. При цьому особа-набувач не знала та не могла знати про неправомірність відчуження цього майна.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 набула майно за відплатним договором, не знала та не могла знати про неправомірність відчуження цього майна, тому є добросовісним набувачем. Згідно рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 10 серпня 2006 року договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 26 квітня 2003 р. та від 14 серпня 2003 року визнано правомірними.
Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (п.23) роз'яснив, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Витребувати майно, відповідно до ст.388 ЦК, вправі його власник. ОСОБА_2 таке право не належить, оскільки її спадкодавець не набув майнових прав на житловий будинок АДРЕСА_1 за нині існуючими технічними ознаками (після реконструкції).
Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.
Позову з цих підстав ОСОБА_2 не заявляла.
Обґрунтовано відмовив суд першої інстанції в позовних вимогах ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування п.2.3 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13.03.2012 р. № 170/5 про оформлення ОСОБА_6 права приватної власності та заміну існуючих правовстановлюючих документів на свідоцтво про право власності, про визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.03.2012 р., видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на ім'я ОСОБА_6
Як зазначалось вище, згідно рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 10.08.2006 року, яке набуло законної сили, договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 14.08.2003 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, визнано правомірним (а.с. 7-11). Встановлені у вказаному рішення обставини в силу положень ч. З ст. 61 ЦПК України є такими, що не підлягають доказуванню.
Таким чином, ОСОБА_6 в розумінні положень ст. 328 ЦК України, набула право власності на спірний будинок у визначеному законом порядку та стала його законним власником.
Статтями 9, 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
За рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради №61/6 від 20.06.2007 року (а.с. 66 т.1) ОСОБА_6 отримала дозвіл на здійснення реконструкції з прибудовою та надбудовою мансардного поверху будинку АДРЕСА_1.
У зв'язку із завершенням реконструкції будинку і створенням нового об'єкта власності, ОСОБА_6 вправі була звернутися до виконкому із заявою про оформлення права приватної власності та заміну існуючих правовстановлюючих документів на свідоцтво про право власності на реконструйований будинок АДРЕСА_1.
Свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1, як на новий об'єкт після реконструкції, відповідає вимогам законодавства, право власності на нього ґрунтується на правовстановлюючих документах (договір купівлі-продажу та дозвіл на реконструкцію, документи про відповідність об'єкта будівництва будівельним нормам і правилам), підстави для визнання його незаконним і скасування відсутні.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що будинок не міг бути прийнятим в експлуатацію, оскільки не закінчений будівництвом.
Відповідно до п.3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 923 (п.8) житлові будинки, в яких квартири та інші приміщення побудовані за кошти фізичних та юридичних осіб, можуть прийматися в експлуатацію без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт, які не впливають на експлуатацію будинків, якщо це обумовлено інвестиційним договором про будівництво та за умови дотримання при цьому санітарних, протипожежних і технічних вимог. Перелік внутрішніх опоряджувальних робіт, без виконання яких можливе прийняття в експлуатацію житлових будинків, визначається Мінрегіонбудом.
Як видно із висновку судової будівельно-технічної експертизи №372 (а.50 т.2), незакінченими є опоряджувальні роботи, які не впливають на експлуатацію будинку.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися з розглядом судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення від 22.06.2012 року реєстратора ЧКОБТІ про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1,
Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №3 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" роз'яснив, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108- 114 ЦПК).
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Пленум вищого адміністративного суду України у Постанові №8 від 20.05.2013 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" роз'яснив, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.
Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.17 част.2 юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Суд першої інстанції виходив з наявності спору щодо права власності на нерухоме майно, але дійшов помилкового висновку, що спір із державним реєстратором повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог п.1 част.1 ст.205, част.1 ст.310 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки вказаний спір стосується дій суб'єкта владних повноважень і повинен розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
В решті рішення суду відповідає встановленим обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не убачається.
Керуючись ст.ст.307, 308, 310, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 листопада 2014 року в частині відмови ОСОБА_2 в позовних вимогах про визнання незаконним і скасування рішення від 22.06.2012 року реєстратора ЧКОБТІ про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1, скасувати.
Провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.
В решті рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: