Cправа №201/12166/14-ц

Провадження № 2/201/3021/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді - Браги А.В.,

при секретарі - Ляховій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 201/12166/14-ц за позовною заявою Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2014 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за житлово-комунальні послуги 2062,90 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилався на те, що відповідач проживає в квартирі АДРЕСА_1 на праві приватної, спільної власності та споживає житлово-комунальні послуги, що надаються Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Так, між університетом та відповідачем встановилися зобов'язальні правовідносини з приводу надання житлово-комунальних послуг. Станом на червень 2013 року заборгованість відповідача за особовим рахунком за обслуговування будинку склала 1348,99 гривень, за підігрів води - 713,91 гривень. Загальна заборгованість відповідача перед університетом складає 2062,90 гривень. Це свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов'язань, а тому порушує право позивача на одержання плати за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території в установлений законодавством строк. У зв'язку з позивач і звернувся до суду з даним позовом до суду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позові та доказів, наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю явки останнього в судове засідання.

З огляду на строки розгляду цивільних справ, визначені ст. 157 ЦПК України, неодноразове слухання справи та стадію судового розгляду, судові дебати, суд вважає за можливе, з урахуванням позицій сторін та наявних в матеріалах справи доказів, розглянути справу за відсутністю сторін.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна, що підтверджується довідкою з адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України у Дніпропетровській області від 30 вересня 2014 року, іншими доказами, наявними в матеріалах справи та не заперечувалося представником відповідача в судових засіданнях (а.с. 26).

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаних вище договорів, врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Житловим кодексом України, Законом України «Про житлово - комунальні послуги» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування відноситься встановлення в порядку і межах, визначених законодавством тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами, організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами, організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами, організаціями, які не належать до комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами, організаціями, які не належать до комунальної власності. Даною законодавчою нормою передбачені повноваження у сфері житлово-побутових послуг щодо встановлення тарифів або погодження їх в залежності від форми власності.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини у сфері надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 цього Закону, ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Тобто, саме на органи місцевого самоврядування покладені повноваження щодо визначення тарифів/цін на житлово-комунальні послуги або їх узгодження, що позбавляє права господарюючих суб'єктів у сфері житлово-комунальних послуг самостійно встановлювати вказані тарифи та ціни без їх узгодження з відповідним органом місцевого самоврядування та економічного обґрунтування.

Тарифи на виробництво, транспортуванні, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води встановлені рішеннями Дніпропетровської міської ради від 11 грудня 2008 року № 3984, від 13 серпня 2009 року № 2003, від 23 лютого 2011 року № 232.

Згідно наказу Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10 серпня 2004 року університетом надається перелік робіт та послуг по утриманню внутрішньо-будинкових систем тепло- водопостачання, водовідведення та зливної каналізації.

Відповідно до наказу державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» університет надає послуги з утримання будинків і прибудинкових територій в повному обсязі відповідно до тарифів, встановлених органами місцевого самоврядування.

З урахуванням викладеного, суд критично ставиться до пояснень відповідачів в частині необґрунтованості тарифів та послуг, що надає позивач, оскільки дані тарифи затверджено відповідними рішеннями Дніпропетровської міської ради, які ніким не оскаржені та не скасовані.

Суд також критично ставиться до пояснень представника відповідача в частині неналежного виконання позивачем робіт по наданню комунальних послуг, оскільки достатніх та належних доказів вказаного стороною відповідача не надано, а судом не здобуто.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено в договорі або в законі.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил

За змістом ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, в тому числі й на комунальні послуги - (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Також, статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено розподіл житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення, так до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій входить прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення, місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та комунальні послуги.

За змістом п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Керуючись «Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковою територією» власники квартир багатоквартирних будинків зобов'язані щомісячно вносити на відповідний рахунок власника будинку оплату за обслуговування та ремонт будинку, використання теплової та електричної енергії, газу, за водопостачання і каналізацію та інші послуги (використання радіотрансляційної точки, колективної телевізійної антени, телефону тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно зі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (теплоенергія) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно з п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений їх виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Ч. 2 п. 3 ст. 21 Закону передбачений обов'язок виконавця послуг підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Проте, відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Ні ЦК України, ні ЖК України, ні Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ні «Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковою територією», не передбачені випадки, в яких недодержання сторонами письмової форми правочину про надання житлово-комунальних послуг, має наслідком його недійсність, а тому відсутність письмового договору між позивачем та відповідачем не свідчить про відсутність між ними договірних правовідносин щодо надання житлово-комунальних послуг.

Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін, тому відсутність письмового договору не звільняє відповідачів від оплати отриманих комунальних послуг, які були надані позивачем.

З обставин справи вбачається, що хоча між сторонами по справі не укладено письмового договору на оплату комунальних послуг, проте позивач з відповідачами, фактично, знаходилися в договірних відносинах по наданню житлово-комунальних послуг і користування такими послугами, які випливають із зазначених вище нормативно-правових актів. Позивач виконував свої зобов'язання по наданню таких послуг, відповідачі були споживачами цих послуг та не виконують зобов'язання з їх оплати.

Отже, правовідносини між позивачем, як організацією, що надає житлово-комунальні послуги та відповідачем, як споживачем цих послуг, виникли шляхом відкриття лицьового рахунку на підставі чого і виникла зобов'язання абонента сплачувати безпосередньо постачальнику плату за надані послуги.

Так, відповідно до наданих позивачем довідок, відповідачу за період з жовтня 2009 року по липень 2012 року була нарахована заборгованість за обслуговування будинку в розмірі 1348,99 гривень та заборгованість за підігрів води у розмірі 713,91 гривень, загальна сума складає 2062,90 гривень, які позивач і просить суд стягнути з відповідача (а.с. 7 - 10).

Під час судового розгляду справи, стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування судом строку позовної давності на заявлені позивачем вимоги.

Представник позивача проти застосування строків позовної давності заперечував, на обґрунтування поважності причин її пропуску пояснив, що університет неодноразово звертався до суду з відповідними позовами до відповідача, проте жодне провадження по ним відкрито не було, на підтвердження чого останнім було надано суду обумовлені ухвали.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З наданих позивачем доказів на обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності вбачається, що останній не був позбавлений у праві звернутися до суду з відповідним позовом до відповідача в межах строку, проте даним правом не скористався, з огляду на що суд вважає за необхідне заявлене представником відповідача клопотання задовольнити та визнати причину пропуску строку позовної давності позивачем неповажною.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Так, з урахуванням трирічного строку позовної давності, вимоги університету підлягають частковому задоволенню, за період з жовтня 2011 року по липень 2012 року.

За обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_1 за період з жовтня 2011 року по липень 2012 року ОСОБА_2 було нараховано до сплати 1352,50 гривень, фактично сплачено - 1153,90 гривень; недоплачена сума складає - 198,60 гривень, яка й підлягає стягненню з відповідача.

За підігрів води за адресою: АДРЕСА_1 з жовтня 2011 року по липень 2012 року ОСОБА_2 було нараховано до сплати 211,90 гривень, фактично сплачено - 154,77 гривень; недоплачена сума складає - 57,13 гривень, яка й підлягає стягненню з відповідача.

Загалом відповідач має перед позивачем непогашену заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 255,73 гривень, які підлягають стягненню судом у примусовому порядку.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ДНУЗТ імені академіка В.Лазаряна до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг в межах трирічного строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи викладене відповідач має заборгованість перед позивачем за отримані житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2011 року по липень 2012 року на загальну суму 255,73 гривень. Докази, які б спростували зобов'язання відповідача проводити оплату за спожиті послуги в матеріалах справи відсутні.

На підставі вищенаведеного, суд вважає, що згідно доказів наданих позивачем і не спростованих відповідачем, заборгованість ОСОБА_2 за період з жовтня 2011 року по липень 2012 року, яка складає 255,73 гривень підлягає стягненню з останньої в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 гривень, сплата якого підтверджується відповідними платіжним дорученням №000754 від 06 серпня 2014 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60 - 61, 88, 128, 154, 209, 212-215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позов Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна суму заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з жовтня 2011 року по липень 2012 року у розмірі 255,73 гривень, яка складається з заборгованості за обслуговування будинку у розмірі 198,60 гривень та підігрів води у розмірі 57,13 гривень.

В решті вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна суму відшкодування витрат по оплаті судового збору у розмірі 243,60 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, а учасниками, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення на протязі 10 днів з дня отримання рішення.

Суддя: А.В. Брага