Справа №592/1110/14-к Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовченко О. В.

Номер провадження 11-кп/788/8/15 Суддя-доповідач - Безверхий О. М.

Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2015 року колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Безверхого О. М.,

суддів - Філонової Ю. О., Пархоменко О. М.,

при секретарі судового засідання - Сисенко Н.В.,

з участю прокурора - Кравцової Л.М.,

потерпілого - ОСОБА_3,

обвинуваченого - ОСОБА_4,

захисника - адвоката - ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в апеляційному порядку кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12013200440007190 від 28.10.2013 року, за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми Сумської області від 04 листопада 2014 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Суми, українець, громадянин України, не працюючий, мешканець АДРЕСА_1, раніше не судимий,

визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку суду ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за таких обставин.

28 жовтня 2013 року близько 17 год 00 хв. ОСОБА_4, керуючи технічно-справним автомобілем Fiat Talento д.н. НОМЕР_1, рухався по проспекту Курський в районі будинку №18 в м. Суми, зневажив безпекою дорожнього руху, порушив вимоги п.п. 8.5.1., 12.3 Правил дорожнього руху України, а при виникненні небезпеки, яку він об'єктивно спроможний був виявити, завчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, виїхав на суцільні розділові лінії та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка порушивши п.п. 4.7., 4.14 а), 4.14 б) Правил дорожнього руху України, перетинала проїзну частину поза межами пішохідного переходу.

Внаслідок дорожньо-транспортної події потерпіла ОСОБА_6 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді переломів кісток правого стегна, лівої гомілки, обох променевих кісток та легкі тілесні ушкодження у вигляді ран в області голови, кінцівок, струсу головного мозку, які як наслідки знаходяться в прямому причинному зв'язку з описаними діяннями обвинуваченого ОСОБА_4

У відповідності з вироком суду обвинуваченому ОСОБА_4 призначено покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді двох років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням і встановленням іспитового строку тривалістю два роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_4 покладено слідуючі обов'язки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції у встановлені дні.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації 3735 грн. 69 коп. витрат на лікування потерпілої від злочину.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за залучення експерта для проведення експертизи в розмірі 1529 грн. 50 коп.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства «СК Провідна» про відшкодування матеріальних збитків, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, та моральної шкоди - залишено без розгляду, роз'яснено ОСОБА_3 право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

У поданій апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в зв'язку з м'якістю призначеного покарання та залишення поданого ним позову без розгляду.

При цьому зазначає, що діями ОСОБА_4 йому завдано значної матеріальної та моральної шкоди, оскільки у зв'язку з тривалим лікуванням його матері він за свої кошти та отримані у борг придбав ліки, медичні препарати, засоби догляду на загальну суму 24878.13 грн., що підтверджується чеками та квитанціями, та крім витрат на придбання ліків та медичних препаратів значна кількість коштів була витрачена на організацію догляду за хворою, що неможливо підтвердити документально. Щодо моральної шкоди, то потерпілий зазначив, що спостерігаючи за стражданнями його матері, він страждав разом з нею. Внаслідок значних фізичних навантажень, пов'язаних з доглядом за нею, емоційних потрясінь, перебування в стані постійного стресу у нього почались розлади серцево-судинної системи, розпочались головні болі.

Обумовив, що у зв'язку з неможливістю розмежувати, які матеріальні витрати були понесене для лікування матері від завданих внаслідок ДТП травм, він подав суду заяву про залишення позову в частині завданої матеріальної шкоди без розгляду.

Також вважає, що судом безпідставно зроблені висновки про щире каяття ОСОБА_4 і при визначенні виду та міри покарання не надано належної оцінки тяжкості наслідків, завданих обвинуваченим, його ставленню до скоєного, намаганню уникнути відповідальності.

Посилається й на те, що саме травми, отримані внаслідок ДТП, призвели до розвитку ускладнень: пролежнів великих розмірів, нагноєння післяопераційної рани правого стегна, сепсису, та інших ускладнень внаслідок яких настала смерть потерпілої.

За наведеним обґрунтуванням прохав скасувати цей вирок суду та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати автотранспортними засобами на строк 3 роки та задовольнити його позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 50000 грн. моральної шкоди, заподіяної йому, внаслідок злочинних дій останнього.

Від обвинуваченого ОСОБА_4 надійшло письмове заперечення на вказану апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3

Від інших учасників кримінального провадження апеляційні скарги та заперечення на них не надходили.

Вислухавши доповідь судді про суть вироку та обсяг його апеляційного оскарження, пояснення потерпілого ОСОБА_3 на підтримання та обґрунтування поданої апеляційної скарги, пояснення прокурора Кравцової Л.М. на обґрунтування законності вироку суду і наявності підстав для залишення його в силі, вислухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 та його адвоката ОСОБА_5, які прохали залишити вирок суду без зміни, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, а також перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність законних підстав для задоволення вказаної апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Висновки суду першої інстанції про винність обвинуваченого ОСОБА_4, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, відповідають об'єктивно з'ясованим обставинам даного кримінального провадження, які підтверджені доказами, що були досліджені під час судового розгляду, оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України та наведені у вироку.

Так, із досліджених судом показань обвинуваченого ОСОБА_4, вбачалось, що свою вину в скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, він визнав повністю та пояснив, що 28.10.2013 року біля 17.00 години їхав по третій смузі за кермом автомобіля по проспекту Курський в місті Суми зі швидкістю 40-45 км/г., дорожнє покриття було слизьке, попереду їхала фура, яка зробила маневр, він її об'їжджав, побачив жінку, яка вибігла несподівано та перетинала проїжджу частину в недозволеному місці за 200-250 метрів від пішохідного переходу, гальмував, намагаючись уникнути зіткнення. Надавав жінці допомогу, викликав швидку. Їздив до потерпілої в лікарню, вибачався, не відмовлявся від надання допомоги, передав ОСОБА_3 500 грн. в рахунок відшкодування шкоди. Потерпілий погрожував, що відбере житло, машину, вимагав необґрунтовано великі суми грошей.

Також в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди визнав частково в сумі 4000 грн. та зазначив, що згоден виплатити потерпілому ОСОБА_3 встановлену судом шкоду в розумних розмірах.

Крім цього, винуватість ОСОБА_4 у скоєному діянні, кваліфікованому за ч.1 ст. 286 КК України, підтверджується й іншими, наведеними у вироку доказами та в апеляційній скарзі потерпілого не оспорюється.

Суд у вироку належним чином умотивував свої висновки щодо покарання, яке визнав за необхідне призначити винуватому ОСОБА_4 без призначення додаткового покарання, відповідно до ст. 65 КК України врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винуватого та обставини, що пом'якшують покарання, й відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Також судом були враховані роз'яснення, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про транспортні злочини" про те, що при призначенні покарання слід виходити не тільки з наслідків, які наступили, а враховувати і характер та мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, ставлення винного до цих порушень, його поведінку після вчинення злочину, вину інших осіб (водіїв інших транспортних засобів, пішоходів, осіб, які відповідають за технічний стан транспортних засобів і правильну їх експлуатацію та інше ), а також особу винного та інші обставини, які пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Вимоги апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про ухвалення нового вироку з призначенням обвинуваченому ОСОБА_4 більш суворого основного покарання та з призначенням додаткового покарання обґрунтовані в основному настанням більш тяжких наслідків, які за доведеним обвинуваченням не знаходяться у прямому причинному зв'язку з його винними діями, та невідшкодуванням ним у добровільному порядку заявленої суми шкоди. Але при цьому потерпілим не наведено таких суттєво неврахованих судом обставин, які дають підстави дійти переконання про несправедливість призначеного обвинуваченому покарання внаслідок м'якості.

В ухваленому вироку суд також як слід умотивував своє рішення щодо розв'язання цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування спричинених в результаті ДТП матеріальних збитків та моральної шкоди, який він пред'явив до обвинуваченого ОСОБА_4 і ПАТ «СК Провідна» (а.с.89-90).

Судом було встановлено, що між ПАТ «СК «Провідна» та ОСОБА_7 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідчений полісом №АВ/8761445 відповідно до якого була застрахована цивільно-правова відповідальність всіх водіїв на зазначений транспортний засіб Fiat Talento д.н. НОМЕР_1. Термін дії Договору страхування - з 16.12.2012 року до 15.12.2013 року. Страхова сума на одного потерпілого складає 100000 грн. за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю та 50000 грн. - за шкоду, заподіяну майну. Франшиза складає 500 грн.

Суд дійшов висновку, що обов'язки про відшкодування заподіяної шкоди страховиком випливають не з обвинувачення, яке пред'явлено ОСОБА_4, а із договірних зобов'язань про відшкодування шкоди, які визначаються спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено порядок звернення з вимогами про відшкодування шкоди і умови такого відшкодування. Зокрема, однією із умов вирішення питання про відшкодування страховиком шкоди є надання потерпілою стороною обвинувального вироку суду, що набув чинності відносно особи, цивільна відповідальність якої застрахована за договором страхування. Крім того, від відшкодування шкоди ПАТ «СК «Провідна» залежить питання про розмір відшкодування шкоди обвинуваченим, зважаючи на що, суд не може передчасно вирішити питання про відшкодування шкоди ОСОБА_3

Також суд взяв до уваги те, що відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 02.07.2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким забезпечені права потерпілих від злочинів», не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, які не виходять із пред'явленого обвинувачення, а при виникненні такої ситуації суд повинен роз'яснити потерпілому можливість вирішення цих спірних питань в порядку цивільного судочинства.

Тому суд, виходячи з положень ст. 128 ч.5,7 КПК України, цілком обґрунтовано залишив без розгляду в кримінальному провадженні заявлений потерпілим цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди, що не позбавляє його права пред'явити такий позов в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, колегія суддів не вбачає ніяких, зазначених в апеляційній скарзі потерпілого підстав для скасування чи зміни вироку суду, вважаючи його законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми Сумської області від 04 листопада 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 - без задоволення.

Ця ухвала суду апеляційної інстанції набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

Безверхий О. М. Філонова Ю. О. Пархоменко О. М.