ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, місто Київ, вул. Комінтерну, 16 230-31-77
УХВАЛА
"17" січня 2007 р. Справа № 353/13-06
За позовом: ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” Трипільська філія, м. Українка
До ВАТ Заводу „Цегла Трипілля”, м. Обухів
про узгодження розбіжностей по договору №12/06 від 06.05.2006 р. про подачу та забирання вагонів
Суддя Наріжний С.Ю.
Представники:
від позивача Стельникович С.А. –довіреність;
від відповідача Дубравський В.С. –довіреність;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” Трипільська філія (далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до ВАТ Заводу „Цегла Трипілля” (далі –відповідач) про узгодження розбіжностей по договору №12/06 від 06.05.2006 р. про подачу та забирання вагонів.
Позивач стверджує, що при укладанні з відповідачем договору №12/06 від 06.05.2006 р. про подачу та забирання вагонів він не приймав пропозиції відповідача викладені у протоколі розбіжностей від 17.05.2006 р. щодо пунктів 1.2, 1.6, 1.9, 1.13, 2.2, 2.3, 2.10, 3.2, 3.7 договору у зв’язку з чим відповідно до ст. 181 ЦК України в 20-ти денний термін звернувся до суду для узгодження таких розбіжностей в судовому порядку.
Відповідач у відзиві на позов від 09.11.2006р. та доповненнях до відзиву проти позову заперечує та просить суд припинити провадження у справі у зв’язку з відсутність предмету спору з тих підстав:
- позивач займає монопольне становище на ринку вантажних перевезень по власних під’їзних коліях згідно листа Антимонопольного комітету України №02-05/1153 від 29.08.2006 р.;
- позивач не передавав у 20-ти денний строк до суду спір щодо узгодження розбіжностей по пунктах 1.2, 1.6, 1.9, 1.13, 2.2, 2.3, 2.10, 3.2, 3.7 договору №12/06 від 06.05.2006 р., відображених у протоколі розбіжностей від 17.05.2006р., у зв’язку з чим відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України такі розбіжності рахуються прийнятими в редакції відповідача.
В судовому засіданні 18.12.2006 р. позивач надав суду письмові пояснення в яких стверджує, що ВАТ „ППЗТ-Трипілля” не займає монопольного становища на ринку вантажних перевезень власними залізничними коліями по відношенню до ВАТ „ККПК” і ВАТ „Завод „Цегла Трипілля”, що підтверджується листом Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №22/1009 від 19.08.2005 р., а строк звернення позивачем не пропущено, оскільки першу позовну заяву позивач подав до суду 03.07.2006р.
Розглянувши матеріали справи, додані до позовної заяви та у процесі розгляду справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
11.05.2006 р. ВАТ „ППЗТ-Трипілля”, яке відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв’язку №396 від 26.04.2006 р. „Про реорганізацію відкритих акціонерних товариств шляхом приєднання до ВАТ „Київське-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” було реорганізовано у Трипільську філію ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” (далі –позивач) направило відповідачу два екземпляри проекту договору про подачу та забирання вагонів з калькуляцією на перевезення вантажу для підпису.
01.06.2006 р. відповідач направив позивачу один екземпляр підписаного та скріпленого печаткою договору №12/06 від 06.05.2006 р. (далі –договір), два екземпляри протоколу розбіжностей до нього від 17.05.2006 р. та два екземпляри неузгодженої калькуляції.
15.06.2006 р. сторонами був розглянутий протокол розбіжностей ВАТ Заводу „Цегла Трипілля” від 17.05.2006 р. (далі –протокол розбіжностей) та погоджено пункти договору №12/06 від 06.05.2006 р. крім пунктів 1.2, 1.6, 1.9, 1.13, 2.2, 2.3, 2.10, 3.2, 3.7
Як зазначає позивач за результатами розгляду 15.06.2006 р. протоколу розбіжностей до договору він не погодився з новою редакцією пунктів 1.2, 1.6, 1.9, 1.13, 2.2, 2.3, 2.10, 3.2, 3.7 договору і, як наслідок, відповідно до абз. 3 п. 3.4 „Правил обслуговування залізничних під’їзних колій” затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р. 03.07.2006 р. звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 6 ст. 179 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Як вбачається з п. 4.3 Статуту Трипільської філії позивача предметом діяльності філії є, зокрема, надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом, подавання та забирання вагонів, маневрової роботи.
Згідно листа Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №02-05/1153 від 29.08.2006 р. позивач займає монопольне становище на ринку вантажних перевезень по власних під’їзних коліях.
Таким чином, з огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що укладення спірного договору про надання послуг залізничного транспорту по подачі та забиранню вагонів є обов’язковим для сторін.
Посилання позивача на те, що він не займає монопольного становища на ринку вантажних перевезень власними залізничними коліями по відношенню до ВАТ „Завод „Цегла Трипілля”, що підтверджується листом Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №22/1009 від 19.08.2005 р. не приймаються судом до уваги оскільки, по-перше: зазначений лист складений у 2005 році, тобто наданий відповідачем лист Антимонопольного комітету від 29.08.2006 р. складений пізніше і має пріоритет порівняно з листом 2005 року; по-друге: в п. 2 листа Антимонопольного комітету України наданого позивачем також вказано, що позивач займає монопольне становище на ринку вантажних перевезень по власних під’їзних коліях.
Договір, щодо пунктів якого між сторонами маються розбіжності, має своїм предметом якраз надання позивачем послуг по подачі та забиранню вагонів, тобто послуг з вантажних перевезень по залізним коліям позивача щодо яких останній у встановленому порядку визнаний Антимонопольним комітетом України монополістом.
На підставі зазначеного суд застосовує до зазначених правовідносин ст. 181 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Аналогічні ж положення містяться і в п. 3.4 „Правил обслуговування залізничних під’їзних колій” затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р. згідно якого розбіжності, що залишилися неврегульованими, оформлюються новим протоколом і у двадцятиденний термін після дня їх розгляду передаються залізницею до господарського суду. Якщо в указаний термін розбіжності не будуть направлені до господарського суду, то договір набуває чинності в редакції підприємства.
Неможливість прийняття розбіжностей до договору в редакції відповідача стала очевидною для позивача після двостороннього розгляду зазначених розбіжностей 15.06.2006р.
Тобто передбачений ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України строк для передачі до суду неврегульованих розбіжностей розпочався 16.06.2006р. і закінчився 05.07.2006р.
Проте, судом встановлено, що позивач пропустив встановлений п. 3.4 Правил та ч. 7 ст. 181 ГК України строк для звернення до суду для узгодження розбіжностей по спірному договору, оскільки провадження по справі №353/13-06 щодо узгодження розбіжностей по договору №12/06 від 06.05.2006 р. про подачу та забирання вагонів було порушено Господарським судом Київської області за позовом позивача лише 16.10.2006 р. Тобто звернення (передача) позивача до суду з позовом про узгодження розбіжностей до договору згідно протоколу від 17.05.2006р., який було прийнято до розгляду судом і на підставі якого було відкрито провадження відбулось лише у жовтні 2006р.
Посилання позивача на той факт, що він передав спір на розгляд суду 03.07.2006р., а судом неодноразово поверталась його позовна заява про узгодження розбіжностей до договору без розгляду для усунення недоліків не спростовує пропуску позивачем строку встановленого п. 4.3 правил та ст. 181 ГК України оскільки позивач в разі незгоди з винесеною судом ухвалою не був позбавлений можливості оскаржити її у встановленому законом порядку. В даному випадку підставою відкриття провадження і прийняття судом до розгляду спору між позивачем і відповідачем щодо розбіжностей до умов договору, було подання ВАТ „ППЗТ-Трипілля” позовної заяви №298, датованої 05.10.2006 р.
Таким чином, оскільки позивач пропустив встановлений чинним законодавством термін для передачі до суду узгодження розбіжностей по спірному договору, то пропозиції відповідача відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України, викладені у протоколі розбіжностей від 17.05.2006 р., щодо пунктів1 .2, 1.6, 1.9, 1.13, 2.2, 2.3, 2.10, 3.2, 3.7 договору №12/06 від 06.05.2006 р. вважаються прийнятими позивачем у редакції відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що між сторонами на час розгляду справи відсутній предмет спору щодо вимог заявлених позивачем, оскільки усі розбіжності щодо спірного договору сторонами вважаються такими, що є узгоджені з підстав наведених вище, а тому провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 9 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України” N 02-5/612 від 23.08.94 при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 статті 80 ГПК. В усіх інших випадках застосування статей 80 та 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.
За таких обставин судові витрати по справі покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вищевикладеного, керуючись п.1-1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, –
УХВАЛИВ:
Провадження по справі 353/13-06 припинити.
Суддя Наріжний С.Ю.