АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 601/1539/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С.
Провадження № 22-ц/789/1359/14 Доповідач - Бершадська Г.В.
Категорія - 20
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 грудня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Бершадської Г.В.
суддів - Ткач З. Є., Міщій О. Я.,
при секретарі - Фащевська М.М.
з участю сторін - апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_5
розглянувши у відритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду від 31 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання фіктивних правочинів недійсними,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 19 вересня 2011 року Кременецьким районним судом видано виконавчий лист № 2-123 на виконання судового рішення від 16 травня 2011 року, яким зобов'язано власника торгівельного кіоску по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 за власний рахунок забрати даний кіоск із земельної ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Рішення суду ОСОБА_4 не виконувалося. В подальшому, для ухилення від виконання рішення суду, було укладено два договори купівлі-продажі, від 22 серпня 2012 року та від 25 січня 2013 року. Дані правочини вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цими договорами, тому позивач просив суд визнати їх фіктивними.
Рішенням Кременецького районного суду від 31 жовтня 2014 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа- нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання фіктивних правочинів недійсними відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задоволити його позовні вимоги, посилаючись на те, що на час слухання справи за його позовом до ОСОБА_6 договору купівлі-продажу не існувало, він з"явився коли постало питання реального виконання рішення Кременецького районного суду про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення торгівельного кіоску з його земельної ділянки, оскільки на час слухання цієї справи ОСОБА_6 не заявляла про те, що вона вже не є власником кіоску та оскаржувала судові рішення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що йому не відомо, хто і в який час займався підприємницькою діяльністю, однак вважає, що всі дії по відчуженню кіоска в колі однієї родини є фіктивними, спрямованими на невиконання судового рішення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та додатково пояснив, що договір купівлі-продажу торгівельного кіоску між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 можливо і мав місце, однак значно пізніше після ухвалення рішення відносно ОСОБА_6 про звільнення земельної ділянки.
ОСОБА_4 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що з сім"єю вони повинні були виїжджати за кордон і тому торгівельний кіоск продали ОСОБА_6 Остання в ньому займалась підприємницькою діяльністю. Він на даний час не є підприємцем.
ОСОБА_3 підтримала пояснення ОСОБА_4 та додатково пояснила, що їм не вдалося виїхати за кордон, а матері ОСОБА_6 важко було займатись підприємницькою діяльністю (вона інвалід, потребувала операції), ОСОБА_1 чинив їй перешкоди в цьому, побив матір, стан здоров"я її погіршувався, потрібні були кошти на лікування і вона відкупила кіоск. Мати сама продавала в кіоску, а тепер вона займається підприємницькою діяльністю (ОСОБА_6 не є підприємцем).
ОСОБА_6 в судове засідання не з"явилася, однак подала заперечення, в якому вказала, що придбавши кіоск, займалась підприємницькою діяльністю, яка була пов"язана з продажем продуктів харчування. У зв"язку з тим, що в неї виникли проблеми із здоров"ям, необхідні були кошти на лікування, вона продала кіоск. Всі дії, пов"язані з вчиненням процесуальних дій стосувались не торгівельного кіоску, а земельної ділянки, про усунення перешкод якою було заявлено ОСОБА_1 до неї позов.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 пояснила, що правочини відбувались, на їх виконання передавалось майно - торгівельний кіоск. ОСОБА_6 за день до придбання кіоску зареєструвалась підприємцем, а після його відчуження знялась з реєстрації і давно підприємницькою діяльністю не займається.
Заслухавши пояснення учасників процесу та вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Рішенням Кременецького районного суду від 16 травня 2011 року зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_8, ОСОБА_9 в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_4 за власний рахунок забрати з земельної ділянки ОСОБА_8, ОСОБА_9 у м. Кременці по АДРЕСА_1 торгівельний кіоск.
З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2011 року Кременецьким районним судом видано виконавчий лист на виконання рішення суду від 16 травня 2011 року і 30 вересня 2011 року відкрито виконавче провадження.
Судом встановлено, що 22 серпня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір-купівлі продажу металевого кіоску по АДРЕСА_1, який нотаріально посвідчено і зареєстровано в реєстрі за№ 1818.
25 січня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір-купівлі продажу металевого кіоску по АДРЕСА_1 і відповідно до акту приймання-передачі від 25 січня 2013 року ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність металевий переносний кіоск, розташований по АДРЕСА_1.
Рішеннм Кременецького районного суду від 28 травня 2013 року зобов"язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та забрати за власний рахунок з земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_9 торгівельний кіоск.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання оскаржуваних правочинів відбувалась передача торгівельного кіоску і покупець ОСОБА_3, будучи підприємцем, використовує його для здійснення підприємницької діяльністі.
Колегія погоджується з таким висновком суду.
Згідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без
наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнння правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не було вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як вбачається з матеріаілів справи, договір купівлі-продажу металевого кіоску, укладений 22 серпня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 посвідчений нотаріально. На його виконання було передано майно і ОСОБА_6 напередодні, 21 серпня 2012 року, зареєструвалась фізичною особою-підприємцем, здійснювала підприємницьку діяльність в торгівельному кіоску.
Договір купівлі-продажу металевого кіоску, укладений 25 січня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 також відповідав внутрішньому волевиявленню сторін. На даний час лише ОСОБА_3 є зареєстрована підприємцем і займається в ньому торгівельною діяльністю (ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зняті з реєстрації фізичних осіб- підприємців).
Отже, на виконання оскаржуваних правочинів майно (торгівельний кіоск) передавалось покупцю, а тому вони не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.
Позивач не довів, що внутрішнє волевиявлення сторін не відповідало зовнішньому його прояву, тобто що сторони, укладаючи правочин, знали заздалегідь, що вони не будуть виконані.
Та обставина, що ОСОБА_6 під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до неї про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, не повідомляла суд про відчуження нею кіоску та оскаржувала ухвалене рішення не може бути безспірним доказом фіктивності укладеного нею договору відчуження кіоску.
Укладення правочинів між родичами також не свідчить про їх фіктивність.
Враховуючи, що позивачем не доведено в судовому засіданні і не представлено доказів в підтвердження фіктивності договорів купівлі-продажу, то висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним і обгрунтованим.
Таким чином, рішення суду є законним і підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кременецького районного суду від 31 жовтня 2014 року залишити без змін.
Виключити з мотивувальної частини рішення на третій сторінці в другому абзаці слова "нотаріально посвідченого".
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.В. Бершадська