Справа № 755/24741/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"17" листопада 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Бурлай О.Б.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

у с т а н о в и в :

11.09.2014 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 13.06.2012 року відповідач позичила у позивача валютні цінності в розмірі 18960, 00 доларів США і зобов'язалася повернути таку саму суму коштів не пізніше 13.06.2013 року. На підтвердження цього факту та на виконання вимоги ч. 1 ст. 1047 ЦК України, того ж дня між позивачем та відповідачем у письмовій формі був укладений Договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований нею в реєстрі за №1302. В забезпечення виконання відповідачем зобов'язань з повернення позивачеві боргу, того ж дня між відповідачем та позивачем був укладений Іпотечний договір, який посвідчений ПН КМНО ОСОБА_4 за реєстровим №1303, за яким відповідач передала позивачеві в іпотеку квартиру номер АДРЕСА_1, загальною площею 43.80 кв.м., житловою площею 27,90 кв.м., що належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого ПН КМНО ОСОБА_5 05 серпня 2005 року за реєстровим №2774, Витяг з Державного реєстру правочинів, виданий тим же нотаріусом 05 серпня 2005 року, номер витягу: 317783; згідно Реєстраційного напису на правовстановлюючому документі квартира зареєстрована Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на право приватної власності 12 серпня 2005 року і записана в реєстрову книгу №д.23-150 за реєстровим №38/31024; зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 07 червня 2012 року. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ч. І ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Крім того, положення ст. 1046 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язують позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позивач зазначає, що спочатку відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання з повернення боргу за Договором позики від 13.06.2012 року до 20.06.2013 року повернула позивачу борг у сумі 3660 доларів США. 20.06.2013 року відповідач звернулася до позивача з проханням відстрочити термін остаточного повернення боргу, на що отримала згоду і остаточне повернення боргу було відстрочене до 01 липня 2013 року без начислення штрафних санкцій з поверненням кінцевої суми платежу в розмірі 15300,00 доларів США. 04.07.2013 року відповідачем були сплачені 200 доларів США, а 21.08.2013 року відповідач сплатила ще 760 доларів США, після чого жодних коштів вона вже не повертала. Таким чином, станом на день звернення позивача в суд із цим позовом 26.08.2014 року, сума неповернутих відповідачем за Договором позики від 13.06.2012 року позичених коштів залишилась 14340,00 доларів США, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися за захистом своїх прав в суд із цим позовом. Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Тож, разом із вимогою про стягнення з відповідача суми позичених ними у позивача і неповернутих коштів в сумі 14340,00 доларів США, позивач заявляє також вимогу про стягнення з відповідача ще й процентів за увесь час користування нею його коштами. Стаття 1048 ЦК України зазначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивач зазначає, що іншої домовленості в укладеному Договорі позики від 13.06.2012 року досягнуто сторонами не було. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Інший розмір процентів у договорі сторонами не встановлений. Сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування нею позиченими у нього коштами в період з моменту отримання позики 13.06.2012 року по дату звернення позивача в суд із цим позовом 26.08.2014 року розрахована позивачем за періодами в залежності від встановленого Національним банком України рівня облікової ставки і становить 2688,00 доларів США. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до умов передбачених п. 1 Договору позики, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві суму боргу не пізніше 01.07.2013 року, у порядку та строки, передбачені договором. Умовою згідно абз. 2 п. 4 Договору позики сторони погодили, що простроченням виконання зобов'язання за договором буде недотримання строку сплати будь-якого з поточних повернень більш ніж на п'ять днів. Оскільки повернення відповідачем позивачеві боргу було призначене сторонами, але так і не було здійснене відповідачем 01.07.2013 року, відповідач є такою, що прострочила виконання своїх зобов'язань, з цієї дати. Отже, прострочення виконання відповідачем її зобов'язань з повернення позивачеві боргу складає період часу з 01 липня 2013 по 04 липня 2013 року, з 04 липня 2013 року по 21 серпня 2013 року та з 21 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року, що станом на день звернення позивача в суд із цим позовом 26 серпня 2014 року складає 442 дні. Згідно норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних. Відповідно до висновків Верховного Суду України в рішенні від 26 листопада 2008 року у справі №6-1337св08, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні. Сума розрахованих позивачем трьох процентів річних від простроченого поверненням йому відповідачем боргу за Договором позики від 13.06.2012 року розрахована у наведеній в позові таблиці та становить 502,00 долари США. Крім того, позивач вказує, що сторонами передбачене в Договорі позики від 13.06.2013 року забезпечення виконання відповідачем її зобов'язань з повернення позивачеві позичених у нього коштів ще й у вигляді неустойки. Згідно із п. 6 Договору позики від 13.06.2013 року, за прострочення виконання своїх зобов'язань відповідач повинен сплатити на користь позивача неустойку у вигляді штрафу (пені) в розмірі 5% відсотків від простроченої суми за кожний день прострочення. Прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань триває з 01.07.2013 року, і станом на момент звернення позивача в суд із цим позовом 26.08.2014 року прострочення склало 442 дні. Загальний розмір належної до сплати відповідачем на користь позивача неустойки у вигляді штрафу (пені) становитиме результат від множення кількості днів прострочення на розмір щоденної неустойки: 15300,00 доларів США х 5,0% / 100,0% х 442 дні = 338 130 доларів США. При цьому, як вказує позивач, 04.07.2013 року відповідач сплатила позивачеві 300 доларів США, а 21.08.2013 року ще 760 доларів США. Відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. За твердженням позивача, абсолютно очевидно, що сплачених 04.07.2013 року позивачеві 300 доларів США та 21.08.2013 року - ще 760 доларів США не достатньо для виконання відповідачем в повному обсязі його зобов'язань з повернення позивачеві усієї заборгованості за Договором позики. Тому, зважаючи на норму ст. 534 ЦК України, позивач враховує отримані від відповідача 04.07.2013 року та 21.08.2013 року коштів в рахунок погашення своїх вимог щодо стягнення з відповідача неустойки. З урахуванням цього факту, загальний розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача передбаченої Договором позики неустойки розраховуватиметься як різниця між нарахованою відповідачеві неустойкою в розмірі 338130 доларів США за період з 01.07.2013 року по 26.08.2014 року та сумою, уже сплаченою ним 04.07.2013 року та 21.08.2013 року: 338130 доларів США - 300 доларів США - 760 доларів США = 337 070 доларів США. Таким чином, загальний розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача за передбаченої Договором позики неустойки з урахуванням сплачених в рахунок її погашення коштів складає 337070 (триста тридцять сім тисяч сімдесят) доларів США. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо договір позики між фізичними особами містить посилання на використання як предмета договору іноземної валюти, то порядок розрахунку має здійснюватись в грошовій одиниці України - гривні. Це твердження узгоджене із правовою позицією Верховного Суду України, закріпленої у відповідних судових рішеннях (від 25.11.2009 року у справі №6-19596св07, від 02.06.2010 року у справі №6-14192св09 та інших). Також, така позиція Верховного Суду України закріплена у роз'ясненнях. що містяться в п. 14 Постанови Пленуму від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» в якому зазначається, що оскільки ч. 1 ст. 192 ЦК України визначає законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, грошову одиницю України - гривню, то при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення суми, що підлягають стягненню, в грошовій одиниці України - гривні (з наведенням розрахунків з переведенням іноземної валюти (яка була предметом позики) в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення). Сума доданків позичених відповідачем у позивача коштів, процентів за користування ними на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ст. 1048 ЦК України та трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та суми неустойки у вигляді штрафу (пені) в розмірі 5 % (три відсотки) за кожний день прострочення дорівнює: 14340 доларів США (сума позичених, але не повернутих відповідачем позивачеві коштів) + 2688 доларів США (проценти за користування позиченими коштами на рівні облікової ставки НБУ) + 502 долари США (три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу) + 337070 доларів США (сума неустойки у вигляді штрафу (пені) в розмірі 5% за кожний день прострочення) = 354600 доларів США. Враховуюче наведене обґрунтування, позовні вимоги позивача полягають у стягненні з відповідача на його користь заборгованості, що утворилася станом на 26.08.2014 року за Договором позики від 13.06.2012 року у вигляді неповернутої частини позичених відповідачем коштів, процентів за користування позиченими коштами на підставі ст. 1048 ЦК України, трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та неустойки, а всього - суму, еквівалентну 354600 доларам США за курсом Національного банку України цієї валюти на день ухвалення рішення у справі. За наведених обставин позивач просить стягнути відповідача на свою користь заборгованість, що утворилася станом на 26.08.2014 року за Договором позики від 13.06.2012 року у вигляді позичених коштів, процентів за користування ними, трьох процентів річних від простроченого поверненням боргу та неустойки у вигляді штрафу (пені) за прострочення виконання зобов'язань - всього в сумі, еквівалентній 354600 доларів США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити, проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечує. Також представник пояснив, що домовленість між сторонами спору про відстрочення кінцевої дати сплати боргу за договором позики до 01.07.2013 року була узгоджена сторонами в усному порядку.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи суд визнає належним на підставі положень ст. 74 ЦПК України, враховуючи, що судова кореспонденція, яка направлялась за зареєстрованим місцем проживання відповідача повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи зміст наведеної норми та викладені вище обставини, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.06.2012 року між позивачем та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір позики за змістом якого, позивач передав у власність, а відповідачка прийняла валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 18960,00 доларів США та зобов'язалась повернути вказані кошти не пізніше 13.06.2013 року згідно графіку визначеного в договорі.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається зі змісту п. 4 Договору позики, відповідач засвідчив, що зазначені в договорі валютні цінності він отримав від позивача ще до підписання цього договору.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У відповідності до вимог вказаної норми закону Договір позики між позивачем та відповідачем укладений в письмовій формі, а також за бажанням сторін нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, у визначений договором позики строк, відповідачка всієї суми боргу не повернула. До 20.06.2013 року нею було повернуто 3660 доларів США, а 04.07.2013 року та 21.08.2013 року відповідачкою була повернута сума позики у розмірі 960 доларів США. При цьому, за усною домовленістю сторін кінцевий строк повернення позики було відстрочено до 01.07.2013 року.

За наведених обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача суми позичених але не повернутих коштів у розмірі 14340 доларів США (18960 дол. США - 3660 дол. США - 960 дол. США = 14340 дол. США) в еквіваленті національної валюти на час ухвалення рішення у справі є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Посилаючись на зазначену норму закону позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування позиченими коштами у розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 2688,00 доларів США в еквіваленті національної валюти на час ухвалення рішення у справі.

Проте, суд вважає, що вказані вимоги не підлягають до задоволення, оскільки за змістом п. 1 Договору позики сторони погодили, що надана позика є безвідсотковою.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Визначаючи у договорі позики, що позика є безвідсотковою сторони діяли за взаємною згодою, на власний розсуд з дотриманням вимог чинного законодавства України щодо форми та умов договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що інший розмір процентів договором позики не встановлений, враховуючи, що згідно умов договору позика є безвідсотковою, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних від простроченої суми.

При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до частково задоволення, оскільки розрахунок містить помилки.

Так,: період прострочення боргу у сумі 15300 дол. США з 01.07.2013 року по 04.07.2013 року становить 3, а не 4 дні і відповідно 3,77 дол. США, а не 5 дол. США; період прострочення боргу у сумі 15100 дол. США з 04.07.2013 року по 21.08.2013 року становить 48, а не 49 днів і відповідно 59,57 дол. США, а не 60 дол. США.

Розрахунок 3% річних за боргом у сумі 14340 дол. США з 21.08.2013 року по 26.08.2014 року в розмірі 437 дол. США є вірним. Період прострочення становить 371 день.

Загальний період прострочення становить 440 днів, а сума 3% річних від простроченої суми відповідно складає 500,34 дол. США, а не 502 дол. США як це зазначає позивач. Тож, вказана сума 3% річних у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України в розмірі 500,34 дол. США підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в еквіваленті національної валюти на час винесення рішення у справі.

За змістом п. 6 укладеного між сторонами договору позики, за прострочення виконання своїх зобов'язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) в розмірі 5 відсотків від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня.

Відповідно до ст.ст. 549, 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивачем здійснений розрахунок неустойки у відповідності до умов п. 6 Договору позики на суму 337070 дол. США, однак вирішуючи заявлену вимогу суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення шляхом зменшення розміру неустойки до розміру основного боргу в сумі 14340 дол. США в еквіваленті національної валюти на час ухвалення рішення.

Згідно ч. 3 ст. 551, ч. 2 ст. 616 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

В даному випадку, приймаючи рішення про зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки суд виходить з того, що розмір основного зобов'язання становить 14340 дол. США, а сума неустойки перебільшує його більш ніж у 23 рази і становить 337070 дол. США. Крім того, суд зважує на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані як б свідчили про звернення позивача до відповідача з дати останнього платежу - 21.08.2013 року щодо врегулювання спору в позасудовому порядку, а лише через рік після прострочення сплати боргу звернувся до суду, хоча даних про те, що він був позбавлений такої можливості в матеріалах справи немає і позивачем та його представником не наводилось. Отже, позивач мав право на звернення до суду починаючи з 01.07.2013 року, однак цього не зробив і лише через рік звернувся до суду із позовом чим штучно було збільшено термін прострочення і відповідно розмір неустойки.

Таким чином, задовольняючи частково позовні вимоги суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в загальній сумі 29180, 34 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ 449669,04 грн.), яка складається з: 14340 дол. США основного боргу (в еквіваленті за курсом НБУ 220979,40 грн.) + 500,34 дол. США у відповідності до положень ст. 625 ЦК України (в еквіваленті за курсом НБУ 7710,24 грн.) + 14340 дол. США неустойка відповідно од п. 6 Договору позики (в еквіваленті за курсом НБУ 220979,40 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 549, 551, 610, 612, 616, 625, 627, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 13.06.2012 року розраховану станом на 26.08.2014 року у загальному розмірі 449669 (чотириста сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 04 коп., що є еквівалентом суми боргу у доларах США в розмірі 29180 (двадцять дев'ять тисяч сто вісімдесят) доларів США та 34 центи.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 82 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -