Справа № 2- 1623 /2008
РІШЕННЯ
ім'ям України
16.12.2008 року
Рубіжанський міський суд Луганської області в складі:
головуючого - судді Москаленко В.В.
при секретарі Томко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов»язання зробити запис в трудову книжку про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Рубіжанського суду з позовом до відповідача про зобов»язання зробити запис в трудову книжку про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України в якому вказує,що 15.05.2007 року між ним та відповідачем як работодавцем було укладено безстроковий трудовий договір,який зареєстровано у Рубіжанському міському центрі зайнятості за № 293 .Позивач працював водієм на автобусі на міжміському маршруті м.Рубіжне-с.Варварівка.18.02.2008 року він подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням відповідно вимогам ст..38 КЗпП України.З 01.03.2008 року позивач не вийшов на роботу,на його робочому місці працює інша людина.Відповідач незважаючи на домовленість не з»явився до міського Центру зайнятості для внесення запису про звільнення і реєстрації припинення трудового договору. Позивач просить зобов»язати відповідача внести запис в його трудову книжку про звільнення за власним бажанням на підставі ст..38 КЗпП України.
У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, суду пояснив,що він працював у відповідача водієм на маршруті м.Рубіжне-с.Варварівка з травня 2007 року.Стосунки між ним та відповідачем були нормальні.Відповідно Договору позивач повинен був відпрацювати 40 годин в неділю ,після чого йому надавалося два вихідних,але вихідні йому не надавалися ,що його не влаштовувало.Крім того в січні 2008 року відповідач почав заявляти ,що позивач не додає йому виручку. Декілька разів з ним на маршрут в якості кондуктора виїзджала бухгалтер,але виручку вона йому не показувала і тому він не може сказати чи була вона більша ніж завжди.Не бажаючи працювати в обстановці недовіри позивач 18.02.2008 року подав заяву про звільнення за власним бажанням.Відповідач погодився звільнити його за власним бажанням після того,як він відробить два тижня . 28.02.2008 року позивач стажирував нового водія. 29.02.2008 року позивач і відповідач пішли до Центру зайнятості для реєстрації припинення трудового договору і внесення запису в трудову книжку позивача.Там відповідач відмовився вносити запис до трудової книжки про звільнення за власним бажанням, а заявив ,що або позивач віддасть йому 1000 грн. ,або він згоден внести запис про звільнення тільки за п.2 ст.41КЗпП України,тобто в зв»язку з втратою довіри. Позивач не погодився на це.Вважає,що у відповідача немає підстав звільнювати його в зв»язку з втратою довіри. Позивач не дав йому можливості допрацювати дві неділі ,передбачені законом оскільки прийняв нового водія, поставив автобус на ремонт до 3 березня,крім того 29.02.2008 року заявив що він його послуг не потребує.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав ,суду пояснив,що позивач працював у нього водієм ,в січні виручка знизилася і він почав підозрювати його в тому,що він не повністю віддає виручені гроші,а тільки їх частину. Відповідач попросив свого бухгалтера поїздити в автобусі замість кондуктора ,в ті дні виручка була більшою.18.02 2008 року позивач прийшов до нього із заявою про звільнення за власним бажанням ,він запропонував йому повернути 1000 грн,які позивач у нього вкрав ,а після того він звільнить його.Позивач відмовився.Відповідач пообіцяв йому звільнити його після того як він відробить два тижні .29.02.2008 року сторони пішли до міського Центру зайнятості для розірвання трудового договору. Відповідач хотів внести в трудову книжку позивача запис про звільнення в зв»язку з втратою довіри за п.2 ст.41 КЗпП України,але той відмовився.
Відповідач також пояснив, що з 28.02 2008 року по 03.03.2008 року автобус на якому працював позивач стояв на ремонті ,крім того 28.02.2008 року на місце позивача був прийнятий неофіційно інший водій ,якщо позивач зараз віддасть йому 500 гривен,то він погодиться внести в його трудову книжку запис про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.
Третя особа представник Центру зайнятості м.Рубіжне пояснила,що в лютому 2008 року
сторони приходили в Центр зайнятості,але не договорилися щодо формулювання запису про звільнення в трудовій книжці позивача -відповідач хотів звільнити позивача в зв»язку з втратою довіри за п.2 ст.41 КЗпП УКраїни , позивач на це не погодився.
Заслухавши пояснення сторін,третьої особи ,дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим задовольнити позов з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в трудових відносинах ,позивач працював на посаді водія автобуса,що визнається сторонами та підтверджується копією трудового договору від 15.05.2007 рок( а.с.4).
18.02.2008 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про звільнення з роботи за власним бажанням,що підтверджується заявою позивача від 18.02.2008 року (а.с.27)
Відповідач погодився звільнити позивача після спливу двотижневого строку з дня подання заяви,що підтверджується резолюцією відповідача на заяві позивача (а.с.27).
Відповідно до вимог ст..38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір,укладений на невизначений строк ,попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Відповідно до вимог ст..241-1 КЗпП України строк,обчислюваний тижнями,закінчується у відповідний день тижні.
Із пояснень відповідача суд робить висновок про те,що він згоден був звільнити позивача за власним бажанням і згоден зробити це зараз,якщо позивач віддасть йому певну суму грошей-500 грн.Чому саме позивач повинен виплатити йому грошові суми в такому розмірі відповідач пояснити не зміг. Доказів того,що позивач не додавав йому виручку і винен йому будь-які грошові суми відповідач не надав.
Відповідач пояснив ,що кожний раз в автобусі не може їздить однакова кількість пасажирів ,отже сума виручки не може бути однакова. Маючи недовіру до позивача відповідач не запропонував йому звільнитися,натомість пояснив суду,що він влаштовував його «як водій». Ініциатива звільнення виходила від позивача.
Відповідно п.2 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника,який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності,якщо ці дії дають підстави для втрати довір»я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу .
Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року із змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей являється їх прийняття ,схов,транспортування ,розподіл тощо.Отже основне коло працівників,безпосердньо обслуговуючих грошові та товарні цінності-це особи,які одержують їх під звіт.Крім того матеріально відповідальними особами є особи з якими укладені договори про повну матеріальну відповідальність.
Відповідач не укладав з позивачем договору про повну матеріальну відповідальність,що не оспорюється сторонами,матеріальні цінності під звіт позивач також не одержував.Доказів вини працівника у завданні матеріальної шкоди або скоєнні незаконних дій відповідач не надав.
Таким чином суд вважає,що відповідач не має підстав для звільнення позивача за п.2 ст.41 КЗпП України ,натомість він безпідставно бажає одержати від позивача грошові суми в обмін на звільнення за власним бажанням.
Щодо фактичного припинення трудового договору позивачем до закінчення встановленого законом двотижневого строку ,суд вважає, що відповідач сам створив позивачу такі умови при яких він не зміг доробити встановлений строк,а саме: прийняв на роботу іншого водія, поставив автобус на ремонт,який продовжувався з 28.02.2008 року по 03.03.2008 року , 29.02.2008 року заявив позивачеві,що він більше не потребує його послуг як водія і пішов з ним до Центру зайнятості ,що сторонами не оспорюється.
Таким чином суд вважає ,що позивач повинен бути звільнений відповідачем за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212 - 215 ЦПК України , ст.ст.38 ,241-1, п.2 ст.41 КЗпП України
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов»язання зробити запис в трудову книжку про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України задовольнити.
Зобов»язати ОСОБА_2 внести запис про звільнення за власним бажанням на підставі ст..38 КЗпП України в трудову книжку ОСОБА_1.
Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом десяти днів з дня оголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду Луганської області через Рубіжанський міський суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: В.В.Москаленко