Справа №2-А-178
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
16 лютого 2009 року Ровеньківський міський суд Луганської області
в складі: головуючего - судді Іващенка В.М.,
при секретарі Бондаренко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ровеньки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради, про відшкодування недоплат одноразової щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом у якому зазначив, що він перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення в м. Ровеньки ( далі УПСЗН) та отримує щорічну одноразову грошову допомогу як учасник бойових дій, тому згідно зі ст. 12 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмір щорічної одноразової грошової допомоги повинен складати 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком у відповідному році. Просить стягнути з відповідача недоплати по щорічним одноразовим грошовим виплатам за 2007 і 2008 роки в сумі 3865 гривень.
У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав.
Представник відповідача позов не визнав посилаючись на те, що суми щорічної одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій встановлюються Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки і складали: в 2007 році - 280 грн.; в 2008 році - 310 грн. (ст.1 Постанови КМУ №183 від 12.03.2008 року). Вважає позовні вимоги безпідставними і просить у їх задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно ксерокопії посвідчення НОМЕР_1 від 01.09.1997 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.3).
Згідно довідки УПСЗН в м. Ровеньки, ОСОБА_1 була виплачена щорічна разова грошова допомога до Дня Перемоги як ветерану війни учаснику бойових дій: в 2007 році - 280 грн.; в 2008 році - 310 грн. (а.с.2).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ, цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
- створення належних умов для підтримання здоров'я та довголіття;
- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально - технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
- виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, виплачується разова грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», мінімальна пенсія за віком з 01.04.2007 року встановлена в розмірі 410 грн.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», мінімальна пенсія за віком з 01.04.2008 року встановлена в розмірі 481 грн.
Таким чином, недоплата щорічної разової грошової допомогу до Дня Перемоги Шумченку М.М., як ветерану війни - учаснику бойових дій складає: 2007 рік - (410 грн. Х 5) - 280 грн. = 1770 грн.; 2008 рік - (481 грн. Х 5) - 310 грн. = 2095 грн.
Загальна сума недоплати становить 3685 грн.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються:
- мінімальний розмір заробітної плати;
- мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст. 92, частинам 1,2,3 ст. 95 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу 3 частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного
Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що "рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація грунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11).
Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до
інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Тобто, при вирішення спірних правовідносин по цій справі, суд повинен керуватися і застосовувати не Закони України «Про Державний бюджет» на відповідні роки, а Конституцію України та закон, який регулює спірні правовідносини, тобто Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд не приймає до уваги посилання представника УПСЗН в м. Ровеньки на неможливість застосування вищезазначених нормативних актів у зв'язку з тим, що суми щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій, встановлювалися Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, оскільки даними Законами порушуються Конституційні права позивача.
Даючи оцінку встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22,23,46 Конституції України, ст. 267 ЦК України, ст. ст. 1,2,12.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 6-11, 158-167, 185,186 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позови задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради з відмови провести ОСОБА_1 доплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги за 2007 та 2008 роки, незаконними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до Дня Перемоги, як ветерану війни - учаснику бойових дій за 2007 рік в розмірі 1770 грн. та за 2008 рік в розмірі 2095 грн., а всього 3685 грн.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ровеньківський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не буде подано.
Головуючий:
В.М. Іващенко