ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" січня 2007 р. Справа № 421/3-06
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонресурси",
м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беркона", м. Бориспіль
про захист честі, гідності та ділової репутації
Суддя Коротун О.М.
Представники:
позивача Загуменний В.В. –представник за довіреністю № 800 від 13.11.2006р.;
відповідача не з’явився.
В судовому засіданні 11.01.2007р. за згодою представника позивача було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 2 ст. 85 ГПК України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонресурси" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беркона" про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позов обґрунтовано направленням відповідачем листа № 19/04 від 19.04.2006р. до Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України і позивачу, відповідно до якого, як вважає позивач безпідставно та необґрунтовано робиться відповідачем висновок про те, що „продаж надлишкового військового майна, здійснюється не прозоро, що призведе до реалізації майна за заниженими цінами”, що в свою чергу, як зазначає позивач, спричинило йому моральну шкоду. Позивач просить зобов’язати відповідача спростувати відомості, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача щодо звинувачень в „непрозорому здійсненні продажу надлишкового майна за заниженими цінами” та відкликати документи, направлені в органи державної влади, в яких міститься недостовірна інформація та стягнути з відповідача моральну (немайнову) шкоду у розмірі 1 000 грн та покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.10.2006р. було порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Зобов’язано учасників судового процесу подати суду певні документи, вчинити певні дії та направити в судове засідання 14.11.2006р. поважних представників.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.11.2006р. в зв’язку з неявкою відповідача та неподанням витребуваних доказів суд відкладав розгляд справи на 28.11.2006р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.11.2006р. в зв’язку з неявкою відповідача та неподанням витребуваних доказів суд відкладав розгляд справи на 26.12.2006р.
Ухвалою голови господарського суду Київської області Грєхова А.С. від 28.11.2006р. продовжено строк розгляду спору на один місяць до 16.01.2007р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.12.2006р. в зв’язку з неявкою відповідача та неподанням витребуваних доказів суд відкладав розгляд справи на 11.01.2007р.
Через загальний відділ господарського суду Київської області від позивача надійшли уточнення до позовної заяви № 897 від 27.12.2006р., в яких позивач просить зобов’язати відповідача спростувати відомості, що не відповідають дійсності і порочать ділову репутацію позивача щодо звинувачень в „непрозорому здійсненні продажу надлишкового майна за заниженими цінами” та відкликати лист № 19/04 від 19.04.2006р., направлений в органи державної влади (Генеральної прокуратури України, Міністерства оборони України), в якому міститься недостовірна інформація та стягнути з відповідача моральну (немайнову) шкоду у розмірі 1 000 грн та покласти на відповідача судові витрати, посилаючись на ст.ст. 16, 23, 94, 201 ч. 4, 5, 7 ст. 227 ЦК України, ст.ст. 3, 109, 118, 120 ЦПК України та ст. 49 Закону України „Про інформацію”.
11.01.2007р. відповідач в судове засідання не з’явився.
При цьому господарський суд Київської області відзначає, що судом було направлено учасникам судового процесу ухвали від 14.11.2006р., 28.11.2006р., 26.12.2006р., про що, зокрема, свідчить відмітка канцелярії суду та повідомлення № 57(8986) від 05.12.2006р. на зворотній стороні оригіналів згаданих ухвал суду.
Таким чином, суд повідомив відповідача про час і місце засідання суду, тому згідно з ст. 75 ГПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 11.01.2007р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, та заслухавши пояснення представника сторони, суд –
ВСТАНОВИВ:
Відповідач направив до Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України та позивачу лист за № 19/04 від 19.04.2006р., в якому зазначив, що на його думку, надруковане повідомлення в „Урядовому кур’єрі” № 64 від 05.04.2006р., а саме, щодо продажу позивачем надлишкового майна (складські та офісні приміщення за адресою: м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3) свідчить про здійснення не прозорого продажу військового майна, що призведе до реалізації майна за заниженими цінами, оскільки в повідомленні не зазначено дату подання заявок, рахунки для сплати гарантійного та реєстраційного внесків та дати і часу проведення конкурсу, оголошення про продаж дано без належного дозволу Міністерства оборони України та на інтернет-сайті Міністерства оборони України в рубриці „Реалізація надлишкового майна” відсутня інформація про надання права позивачу реалізувати військове надлишкове майно.
За результатом розгляду справи судом не встановлено, що позивач „непрозоро здійснював продаж надлишкового майна за заниженими цінами”.
Разом з цим, викладене не є підставою для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до абз. 1-2 ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Згідно ч. 5 ст. 277 ЦК України, якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
Відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Підставою виникнення права на спростування та права на відповідь є правопорушення. Але виникає таке право за наявності сукупності та ких умов: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не має значення форма поширен ня інформації (вербальна, письмова, за допомо гою міміки, жестів, конклюдентних дій, творів ми стецтва тощо), основне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами. І тому не вважається поширенням інформації повідом лення її особі, якої вона стосується; б) інформації про особу, тобто з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, чи, принаймні, ця особа вклю чається до вузького кола осіб, яких ця інфор мація стосується. При цьому слід зауважити, що для ідентифікації особи не обов'язково вказувати на її прізвище, ім'я та по батькові, номер і се рію паспорта, місце проживання та інші ідентифікуючі дані. Для того, щоб інформація сто сувалась конкретної особи, потрібно вказати лише певні ознаки, які достатні для точного виокремлення цієї особи серед інших; в) інформації неправдивої, тобто такої, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво. Це означає, що правдива інформація, навіть у випадку, коли вона порушує особисті немайно ві права фізичних осіб, не може бути спростована ними. В цьому випадку можна застосува ти інші способи захисту, наприклад, відшкоду вання майнової та/або немайнової шкоди, але не спростування. Окрім цього, ЦК України вводить пре зумпцію добропорядності, а це означає, що будь-яку негативну інформацію, яка поширена про особу, слід вважати неправдивою, якщо тільки той, хто її поширив, не доведе протилежного; г) інформації, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завда вати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджа ти особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права.
Спростування повинна здійснювати особа, яка поширила недостовірну інформацію.
Якщо неправдива інформація була поширена посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх посадових (службових) обов'язків, то обов'язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій вона працює. Спростування здійснюється, зазвичай, у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно проходити в аде кватній (максимально наближеній) формі, з ура хуванням того, що спростування повинно бути ефективне, тобто охопити максимальну кіль кість реципієнтів, що сприйняли попереднє по ширення інформації. Окремий порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через доку мент, який прийняла (видала) юридична особа.
Згідно ст. 1 Закону України „Про інформацію” під інформацією цей закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Тоді як лист № 19/04 від 19.04.2006р. (заява про необхідність проведення перевірки, тощо) не є поширенням інформації в розумінні ст. 277 ЦК України та абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України за № 7 від 28.09.1990р. „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”.
Згідно абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України за № 7 від 28.09.1990р. „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.
Таким чином, лист відповідача за № 19/04 від 19.04.2006р. не містить вищенаведених умов у сукупності, адресований Міністерству оборони України, Генеральній прокуратурі України, за таких обставин судом не встановлено факту вчинення відповідачем правопорушення, а думка, висловлена відповідачем у вищенаведеному листі (заяві до відповідних державних, компетентних органів), не є інформацією в розумінні вищенаведеного.
Тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Позивач вважає, що відомості, які листом № 19/04 від 19.04.2006р. були подані відповідачем до органів державної влади (Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України) заподіяли позивачу моральну шкоду.
Як вбачається з матеріалів даної справи, підстава стягнення моральної шкоди обґрунтовується позивачем на проведені Головним управлінням нагляду за додержанням законів у Збройних силах України та інших військових формуваннях Генеральної прокуратури України перевірки позивача, відповідно до якої відволікалися співробітники Генеральної прокуратури України та позивача, витрачався робочий час, державні (бюджетні) кошти та, як наслідок, рейтинг підприємства знизився, питання надання дозволу Міністерством оборони України на відчуження надлишкового майна позивача не вирішений до цього часу.
Разом з цим, це не є підставою для задоволення даного позову в частині стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.
По-перше, за результатом розгляду справи судом не встановлено факту вчинення відповідачем правопорушення. Тому судом не приймається доводи позивача про необхідність застосування ст. 49 Закону України „Про інформацію” до спірних правовідносин.
По-друге, частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Оскільки, вимоги про відшкодування юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених ст.ст. 39, 200, 225, 226, 230-233, 276, 298, 332, 386, 393, 700, 1076, 1168 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, підстав для задоволення позову не вбачається.
За результатом розгляду справи судом не встановлено обставин для покладання на відповідача такої шкоди в розумінні вищенаведених норм матеріального права.
При визначені розміру відшкодування, суд також повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України.
ЦК України не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач жодним чином не обґрунтував суду розміру такої шкоди, не подав доказів на підтвердження її заподіяння.
За результатом розгляду справи суд таких обставин не встановив.
Тому судом не приймаються, як безпідставні, доводи позивача в частині обґрунтування заподіяння йому, зокрема, моральної шкоди зверненням відповідачем до органів державної влади, ГП України.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в позові повністю.
У зв’язку з відмовою в позові судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України господарський суд –
вирішив:
В задоволені позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
12.01.2007 року
Суддя Коротун О.М.