Справа № 505/3196/14-ц

Провадження по справі № 2/505/1597/2014 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2014 р. Котовський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Фабіжевського С.А.

при секретарі - Бондаренко Н.І.

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідачки - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Котовську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Позивач, вточнивши свої позовні вимоги, остаточно наполягав на стягненні з відповідачки 14162 доларів США за договором позики, 3% річних - 852,46 доларів США, відсотків від суми позики у розмірі 2383,62 доларів США, а всього 17398,08 доларів США (що за курсом НБУ станом на 01 грудня 2014 року еквівалентно із курсом ПАТ «Приватбанк» України 273149,85 грн.), на стягненні всіх судових витрат у тому числі і за надання юридичної допомоги у розмірі 3654 грн.. при цьому представники позивача надали суду необхідні розрахунки та розписку відповідачки від 01 квітня 2012 року. Наполягали, що йдеться саме про договір позики між сторонами від 01 квітня 2012 року.

Відповідачка, не заперечуючи проти свого підпису у зазначеній розписці від 01 квітня 2012 року, позов не визнала. Стверджувала, що між нею та позивачем з його дружиною склалися свого часу добрі стосунки. У підсумку чого позивач та його дружина довіряли їй та надавали з 2005 року майно для реалізації речей (сама відповідачка здійснює легально підприємницьку діяльність з 1996 року).

По мірі їх (речей) реалізації вона і віддавала в основному гроші дружині позивача. Але, зараз покупна здібність населення суттєво зменшилась, тому вона невзмозі щомісяця віддавати по 1000 доларів США позивачу за його товар. Стверджувала, що ніяких реальних коштів від позивача вона не отримувала, зазначена частка майна позивача і досі знаходиться у неї і що вона готова повернути майно позивачу у будь-який термін і навіть на більшу суму його позовних вимог. У якості доказу надала зошит із «взаєморозписками» сторін. Заназчила, що розписку написала під тиском позивача, на його вимогу. Але, при цьому до правоохоронних органів з цього приводу не звернулась.

Вислухавши сторони, дослідивши представлені докази, суд до дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Встановлено, що між сторонами тривалий час (приблизно з 2005 року) існували добрі стосунки. Представником позивача стверджувалося, що 04 квітня 2012 року сторонами був укладений договір позики, за яким відповідачка отримала від позивача 15200 доларів США та зобов'язалась щомісячно сплачувати йму по 1000 доларів США, але взятих на себе зобов'язань не виконала, що і змусило їх доручника звернутися до суду. Відповідачка ж стверджувала, що реально ніяких коштів не отримувала від позивача, а розписку написала на вимогу позивача на підтвердження отримання майна від останнього під його реалізацію. При цьому стверджувала, що значна частина товару позивача і досі знаходиться у неї, бо нереалізована, і вона готова повернути речі позивачу у будь-який час.

З тексту представленої розписки від 01 квітня 2012 року, достеменно не можливо встановити які саме правостосунки виникли між сторонами: або з укладання договору позики, або купівлі-продажу товару під реалізацію.

Разом з тим, суд керується висновками Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалах за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2013 року від 01 лютого 2014 року, де у розділі «Спори, що виникають із договорів позики, кредитних договорів, у п.1 ч.ч.3,4 зазначено, що «За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи тримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, наданого для підтвердження позовних вимог». (Див. «Юридичний вісник» 09-15 серпня 20174 року № 32 стор. 4).

Між тим, ст.. 60 ЦПК України, зобов'язує сторони довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень. Будь-яких інших доказів укладання сторонами або договору позики або іншого правочину сторонами суду не надано та судом не здобуто.

За таких підстав суд вважає, що позивачем не доведено факту укладання між сторонами договору позики.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215, 209 п. 3 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_4 у його позові до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я -