Копія:

Справа № 127/30145/13-ц Провадження № 22-ц/772/3918/2014Головуючий в суді першої інстанції Король О. П.

Категорія 35 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

30 грудня 2014 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2014 року в справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах Бучанської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановила:

Прокурор міста Ірпеня Київської області в грудні 2013 року звернувся в суд в інтересах держави в особі Бучанської міської ради Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову посилався на те, що прокуратурою міста Ірпеня в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів проведено перевірку додержання вимог законодавства при погашенні заборгованості зі сплати відновної вартості по зеленим насадженням до місцевого бюджету та в червні 2013 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 всупереч вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» в липні 2008 року отримала державний акт серії ЯЖ №222737 на право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1, без сплати відновної вартості зелених насаджень, що згідно з рішенням Бучанської міської ради від 29.05.2008 року складає 188367,73 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь Бучанської міської ради Київської області заборгованість по сплаті коштів за відновну вартість зелених насаджень в сумі 188367,73 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для її вирішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позову прокурора.

В судовому засіданні прокурор Самборська Я.А. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Представник особи, в інтересах якої заявлено позов прокурором, - Бучанської міської ради, повідомленої в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати тощо.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог, а надані письмові докази: акт №273 обстеження зелених насаджень,що підлягають видаленню від 08.05.2008 року та розрахунок відновної вартості від 08.05.2008 року не відповідають вимогам щодо форми й змісту.

Проте з таким висновком не можна погодитись, так як суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права.

Так, судом встановлено, що рішенням Бучанської міської ради №833-32-У від 28 травня 2008 року громадянці ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 і передано їй зазначену земельну ділянку.

Пунктом 4 даного рішення ОСОБА_2 зобов'язано провести сплату відновної вартості зелених насаджень в сумі 188376,73 грн. відповідно до затвердженого розрахунку від 08.05.2008 року (а.с. 85).

Згідно із затвердженим директором КП КОР «Обласний лісгосп» розрахунком, відновна вартість зелених насаджень в АДРЕСА_1 складає 188367,73 грн. (а.с. 92).

В свою чергу даний розрахунок зроблений на підставі даних, вказаних в акті обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню №273 від 08.05.2008 року (а.с. 93), згідно з яким на земельній ділянці розташовані зелені насадження - дерева сосни в кількості 70 одиниць діаметром стовбура від 16 до 22 см та віком 53 роки (а.с. 94).

09 липня 2008 року без сплати відновної вартості зелених насаджень ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯЖ №222737 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 95), а 03 червня 2009 року нею укладено договір купівлі-продажу й передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_4 (а.с. 97).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 28 Закону України від 06.09.2005 року №2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.

Видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року №1045 затверджено Порядок видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, згідно з п. 11 якого відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній або юридичній особі (крім відновної вартості зелених насаджень, посаджених (створених) цією особою), сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

03.04.2013 року в справі №6-24цс13 і 12.06.2013 року в справі №6-44цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою аналіз ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п. 11 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року дає підстави для висновку про те, що у разі набуття громадянином права власності на земельну ділянку необхідність сплати до бюджету відновної вартості багаторічних зелених насаджень, які розташовані на ній, виникає з самого лише факту переходу до громадянина права власності на земельну ділянку з розташованими на ній зеленими насадженнями, і не пов'язується з їх фактичним видаленням.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №222737 виданий ОСОБА_2 й зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі 09 липня 2008 року.

Відтак з цього моменту, тобто з 09 липня 2008 року в ОСОБА_2 виник обов'язок сплатити відновну вартість зелених насаджень, наявних на земельній ділянці, що передана їй у власність, а в Бучанської міської ради як органу місцевого самоврядування й представника інтересів відповідної територіальної громади виникло право вимагати сплати такої вартості.

Колегія суддів відкидає посилання відповідача на порушення, що мали місце під час складання акту обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, і розрахунку відновної вартості зелених насаджень, й відповідні висновки суду першої інстанції про недостатність даних доказів, так як обов'язок ОСОБА_2 сплатити відновну вартість зелених насаджень в сумі 188367,73 грн. встановлений п. 4 рішення Бучанської міської ради Київської області від 29 травня 2008 року №833-32-У, з яким ОСОБА_2 погодилася й не оскаржила його в установленому законом порядку.

Разом з тим, встановивши, що право Бучанської міської ради на отримання відновної вартості зелених насаджень було порушене відповідачем ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку про те, що воно не підлягає захисту в зв'язку зі спливом строку позовної давності, а тому в задоволенні позову слід відмовити з цієї підстави.

Так, згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, про порушення свого права Бучанська міська рада дізналася в липні 2008 року, коли ОСОБА_2 без сплати відновної вартості зелених насаджень отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

З цього ж моменту на думку колегії суддів розпочався перебіг строку позовної давності на звернення Бучанської міської ради або прокурора в інтересах держави в особі Бучанської міської ради до суду з позовом про стягнення відновної вартості зелених насаджень.

Оскільки трирічний строк позовної давності закінчився в липні 2011 року, а прокурор звернувся до суду з позовом в грудні 2013 року, тобто через півтора року після закінчення строку позовної давності, це є підставою для відмови у позові, так як відповідач заявила про застосування строку позовної давності (а.с. 114).

При цьому колегія суддів вважає, що посилання прокурора на те, що строк позовної давності ним не пропущено, так як про наявну заборгованість по сплаті за зелені насадження прокуратурі міста Ірпеня стало відомо лише в червні 2013 року в ході перевірки, не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справи за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справі, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 46 ЦПК України встановлено, що органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Отже на відміну від позивача, що має особисту заінтересованість у результатах розгляду справи, заінтересованість прокурора має державний характер, оскільки випливає зі службової та прокурорської діяльності. Будучи наділеним однаковими з позивачем процесуальними правами, прокурор не має власних матеріально-правових вимог й інтересів у справі.

Водночас позовна давність є інститутом не процесуального, а матеріального права.

Відтак у зв'язку з відсутністю в прокурора свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України) він звертається в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, проте в межах строків позовної давності, що починають свій перебіг з дня коли відповідна особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному випадку позов подано після спливу строку позовної давності, встановленого законом.

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами пропуску пропущення позовної давності є такі обставини, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

На думку колегії суддів відсутні будь-які об'єктивні, незалежні від позивача підстави, що унеможливлювали або істотно утруднювали подання прокурором позову в інтересах Бучанської міської ради впродовж встановленого законом трирічного строку.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 05 листопада 1991 року «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення. Вимоги прокурора, якщо вони не суперечать вимогам чинного законодавства, відповідно до частини 1 статті 8 вищезазначеного Закону України, виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Виходячи з вищевказаного, вимоги прокурора щодо надання інформації, потрібної для здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, слід виконувати в строк, який зазначений в запиті.

При цьому, з аналізу чинного законодавства вбачається, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів виконується в строк, передбачений законом для можливості прийняття заходів своєчасного реагування.

Прокурором не було доведено поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Як прокурор м. Ірпеня, так і прокурор Київської області, здійснюючи нагляд за законністю рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, мали об'єктивну можливість дізнатися про невиконання ОСОБА_2 п. 4 рішення Бучанської міської ради від 23 травня 2008 року й отримання нею державного акту про право власності на земельну ділянку без сплати відновної вартості зелених насаджень у межах строку звернення, встановленого статтею 257 ЦК України, в тому числі, але не виключно шляхом проведення перевірки аналогічної тій, що проведена лише в червні 2013 року.

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що твердження прокурора про початок перебігу строку позовної давності в даній справі з моменту, коли він дізнався про порушення в результаті проведення перевірки є безпідставними, а поважність причин пропуску строку позовної давності є недоведеною, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Суд першої інстанції неправильно застосував матеріальний закон, що відповідно до статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах Бучанської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду/підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М.