Справа № 646/7942/14-к

№ провадження 1-кп/646/492/2014

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.14 р. м. Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:

головуючого: Чудовського Д.О.,

суддів: Білінської О.В., Благої І.С.,

секретаря судового засідання: Косовій Т.М.,

за участю прокурора: Овчаренко О.П.,

обвинувачених: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників обвинувачених: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

потерпілого: ОСОБА_8,

слідчого: Ковальова А.В.,

представника свідка: ОСОБА_9,

розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові у судовому засіданні обвинувальний акт, складений 27.06.2014 р. заступником начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Ковальовим А.В. та затверджений 27.06.2014 р. прокурором відділу 21/1 прокуратури Харківської області Фільчаковим О.В., що надійшов до суду 21.07.2014 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220140001199 від 25.10.2013 року складеного відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України, суд,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Червонозаводського районного суд знаходиться вищевказана кримінальна справа.

При проведенні підготовчого судового засідання від свідка ОСОБА_12 надійшла скарга на рішення слідчого у кримінальному проваджені № 12013220140001199, у якій свідок просила виключити грошові кошти у сумі 4 200,00 грн. із числа речових доказів, що визнані за постановами слідчого від 06.12.2013 року та 21.02.2014 року, через те, що грошові кошти, що були вилучені у свідка та на які накладено арешт за ухвалою суду про скасування арешту належали не обвинуваченим, а саме їй.

Слідчий Ковальов А.В. у судовому засіданні пояснив, що грошові кошти визнанні речовими доказами, через те, що доказами зібраними ним під час досудового розслідування встановлено, що вилучені у свідка грошові кошти у тому числі 4 200,00 грн. є грошовими коштами, які обвинувачені викрали у потерпілих.

Крім того, свідком ОСОБА_12 подано клопотання про скасування арешту на автомобіль «Honda Accord» реєстраційний номер НОМЕР_1, через те, що саме вона є власником автомобіля, а не обвинувачені.

Слідчий Ковальов А.В. у судовому засіданні пояснив, що даний транспортний засіб належить обвинуваченому ОСОБА_4, а на свідка тільки оформили автомобіль, крім того даний автомобіль використовувався обвинуваченими як засіб вчинення злочину та його також було визнано речовим доказом.

Суд заслухавши представника свідка, слідчого прокурора та думку інших учасників кримінального провадження суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що постановою про зміну статусу предметів, визнаних речовими доказом від 09.04.2014 року, статус речових доказів грошових коштів у розмірі 20 800 гривень, що вилучені під час обшуку АДРЕСА_1 було скасовано, а за грошовими коштами у розмірі 4 200 гривень статус речових доказів збережено.

Частиною 9 статті 100 КПК України, встановлено, що питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

За таких обставин, враховуючи, що грошові кошти, що є предметом скарги та автомобіль, що є предметом заявленого клопотання, стороною обвинувачення визнанні речовими доказами, суд може прийняти рішення щодо долі речових доказів після ухвалення судового рішення, яким закінчиться кримінальне провадження.

З цих підстав суд відмовляє у задоволенні скарги та заявленого клопотання про скасування арешту на автомобіль.

Прокурором заявлено клопотання про продовження тримання обвинувачених під вартою, через те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не відпали та обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків потерпілих.

Потерпілий підтримав заявлене клопотання та просив продовжити строки тримання під вартою посилаючись на свої побоювання щодо можливості тиску обвинувачених на нього.

Обвинувачені та їх захисники заперечували проти задоволення клопотання прокурора та заявили клопотання про зміну обраного обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або інший, не пов'язаний з тримання під вартою, посилаючись на відсутність доведеним прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та особисту ситуацію щодо кожного із обвинувачених, в тому числі на стан здоровя та міцність соціальних зв'язків.

Судом встановлено, що відносно обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та продовжено строк тримання під вартою до 31.12.2014 року.

Вислухавши осіб, що приймають участь у розгляді кримінального провадження, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.3 ст.28 - ч.1 ст.263, ч.3 ст.146, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.27 ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_2 - у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.3 ст.28 - ч.1 ст.263, ч.3 ст.146, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_3 - у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.3 ст.146, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_4 - у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.3 ст.146, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.5 ст.27 ч.2 ст.364 КК України.

У даному випадку наявна обґрунтована підозра у вчиненому обвинуваченими інкримінованих їм злочинів, без попереднього висновку про їх винуватість, в тому числі особливо тяжких злочинів.

При цьому злочин передбачений ч. 4 ст. 187 КК України є насильницьким, а злочини, що передбачений ст. 257 КК України є злочином проти суспільної безпеки.

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі Волосюк проти України).

Враховуючи, що обвинувачені підозрюються у вчиненні декількох злочинів, серед яких є особливо тяжкі злочини, суд приходить до висновку, що обвинувачені можуть вчинити інші злочини, а також незаконно вплинути на свідків, які ще не допитані у судовому засіданні тому більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків, а також запобігти процесуальним ризикам, визначеним ст.177 КПК України.

При цьому суд враховує особисту ситуацію кожного з обвинувачених.

Так, ОСОБА_1 не одружений, не має на своєму утриманні неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб, не працює та не має зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання.

ОСОБА_2, не одружений, не має на своєму утриманні неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб, не працює, не перебуває за фактичним місцем проживання на реєстраційному обліку у встановленому законом порядку, при цьому суд зауважує, що станом на 21.10.2014 року, відсутні відомості щодо неможливості його лікування в умовах слідчого ізолятору або в інших медичних установ Державної пенітенціарної служби України.

ОСОБА_3 не одружений, не має на своєму утриманні неповнолітніх дітей чи інших не працездатних осіб, не працює, не перебуває за фактичним місцем проживання на реєстраційному обліку у встановленому законом порядку, при цьому суд наголошує, що доказів на підтвердження поновлення ОСОБА_3 на посаді працівника міліції, а також перебування його у незареєстрованому шлюбі у судовому засіданні не надано.

В свою чергу, ОСОБА_4 не одружений, не працює, обставини на які він посилався щодо наявності на його утриманні неповнолітньої дитини нічим не підтверджені.

Вказані обставини щодо кожного із обвинувачених свідчать про відсутність міцних соціальних зв'язків, які є однією з гарантій належної процесуальної поведінки обвинувачених.

Суд не відхиляє доводів сторони захисту на користь обвинувачених, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченими процесуальними рішеннями у справі та запобігання процесуальних ризиків незаконного впливу на свідків, які ще не допитані у судовому засіданні.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більше вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Таким чином, проаналізувавши всі вищевказані обставини у їх сукупності та взаємозв'язку суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни обвинуваченим ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через те, що підстави для обрання та продовження судом строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цей час не змінилися.

Враховуючи, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 обвинувачується в тому числі у вчиненні насильницьких злочинів, суд приходить до висновку, що підстав для визначення застави обвинуваченим не має.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 177, 331, 342-345, 369, 372 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. У задоволенні скарги та клопотання ОСОБА_12 - відмовити.

2. Клопотання прокурора про продовження строків тримання обвинувачених під вартою - задовольнити.

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно обвинувачених ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 - продовжити до двох місяців, тобто до 28.02.2015 року.

2. Встановити строк дії ухвали про тримання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 під вартою - до 28 лютого 2015 року включно.

3. У задоволенні клопотань обвинувачених та їх захисників про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Д.О. Чудовський

Судді О.В. Білінська

І.С. Блага