Справа № 22-ц-909- ф/2008
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року травня місяця 6 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
Головуючого, судді Моісеєнко Т.І.
суддів Мамасуєвої Л.О. Іщенка В. І.
при секретарі Брежнєвій O.K. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Феодосійської міської ради, Феодосійської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудівництва про визнання права власності на самочинно забудовану будівлю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду АРК від 11 лютого 2008 року -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Феодосійської міської ради, Феодосійської міської ради, третя особа -Управління архітектури та містобудівництва про визнання права власності на самочинно забудовані будівлі: житловий будинок літ. „Т", підсобні приміщення літ. „С" та літ. „У", яки були збудовані замість знесеного сараю літ „З", розташованого у дворі домоволодіння АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що йому належить право власності на кв. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі -продажу від 8 вересня 2006 року.
Замість знесеного сараю літ „З", який входив до складу квартири і також належав йому на праві власності, він з дозволу власників інших квартир вказаного домоволодіння, збудував житловий будинок літ. „Т", підсобні приміщення літ. „С" та літ. „У". По питанню прийняття вказаних приміщень до експлуатації, він звернувся до виконкому Феодосійської міської ради, однак йому було відмовлено, через відсутність документа, який свідчить про його права на земельну ділянку, на якій розташовані спірні будівлі.
ОСОБА_1 вважає, що вказаною відмовою порушені його права і на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України, просив визнати за ним право власності на вказані самочинно збудовані приміщення.
Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 11 лютого 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення по справі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, які мають значення для справи.
ОСОБА_1 вказує, що відмовляючи в задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 377 ЦК України, згідно з якими, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої дійшов висновку, що вони не обґрунтовані і не засновані на законі.
З таким висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 376 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умовою надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 придбав, на підставі договору купівлі - продажу, право власності на квартиру АДРЕСА_1, до складу якої входив знесений сарай літ. «З».
Відповідно до положень ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину, яка необхідна для її обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
З наведеної норми закону випливає, що позивач має право користування земельною ділянкою на якій був розташований знесений сарай літ. «З» площею 27, 8 кв. м.
Однак як вбачається з матеріалів справи і підтверджується поясненнями позивача в засіданні суду апеляційної інстанції, при будівництві споруди літ. «Т» та підсобних приміщень літ. „С" та літ. „У", замість знесеного сараю літ. «З», позивач вийшов за межи земельної ділянки на якій був розміщений вказаний сарай і збудував вказані приміщення, які займають земельну ділянку площею 48, 7 кв.м. , право на яку у встановленому законом порядку він не придбав.
Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної
ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до ст. 126 ЗК України Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Документи, які посвідчують право позивача на користування земельною ділянкою площею 48, 7 кв.м. в матеріалах справи відсутні.
Крім того як вбачається з позовної заяви позивач просив визнати право власності на самочинне збудовану споруду, як на житловий будинок.
Однак матеріали справи не містять підтвердження тому, що самочинне будівництво відповідає вимогам, які пред'являються до житлових будинків.
Так матеріали справи не містять відповідних висновків Санітарно-епідеміологічної служби, Державного пожежного нагляду, щодо дотримання при самочинному будівництві, встановлених норм для житлових приміщень. Крім того відсутній висновок Міжвідомчої комісії Феодосійської міської ради по відповідності вказаної споруди нормам СНІП та ДБН «житлові будинки».
Крім того позивачем не надано доказів про те. що порушення НАПБ, які були допущені при будівництві та вказані Відділом з питань наглядово-профілактичної діяльності Феодосійського міського управління ГУ МНС України в АР Крим (а.с. 17), усуненні.
За таких обставин підстави для визнання права власності на самочинне збудований житловий будинок, відсутні.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга підстав для скасування оскаржуваного рішення не містить.
Керуючись ст. ст. 303, 308 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду АРК від 11 лютого 2008 року - відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АРК від 11 лютого 2008 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили.