Справа № 442/7250/13 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.
Провадження № 22-ц/783/7249/14 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.
Категорія: 2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого Тропак О.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,
за участю секретаря Іванової О.О.,
з участю: представника позивача Тунського А.Р.,
відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 116 Матері і дитини» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 116 Матері і дитини» до ОСОБА_6, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Люві-П» про скасування рішень, свідоцтва на право власності та усунення перешкод,-
в с т а н о в и л а :
22 жовтня 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека №116 Матері і дитини» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» з участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Люві-П», в якому просило визнати приватизацію частково незаконною, а саме в частині включення коридору літ. 1 пл. 4,9 кв. м., кімнати літ. 4 пл. 8,8 кв. м., кімнати літ. 5 пл. 9,9 кв. м. до загальної площі квартири АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати розпорядження ( наказ) від 26.07.1996 року № 207-р зареєстроване в КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», в книзі за записом № 5672; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, видане Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду 29.07.1996 року; скасувати реєстрацію в КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», в книзі за записом № 5672, електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 31061605; визнати недійсним договір дарування квартири від 27.07.2010 року АДРЕСА_1; усунути перешкоди в користуванні горищем, а саме: шляхом демонтажу ОСОБА_3 облаштованих приміщень коридору літ. 1 пл. 4,9 кв. м., кімнати літ. 4 пл. 8,8 кв. м., кімнати літ. 5 пл. 9,9 кв.м. на горищі будинку АДРЕСА_1 та визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 20.12.2012 року № 519 в частині надання дозволу ОСОБА_3 на реконструкцію квартири № 2 та частини горища для влаштування мансардного житлового приміщення в житловому будинку на АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідачів.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що в провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області перебуває цивільна справа № 442/3032/13-ц за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення. Під час розгляду даної справи позивачу стало відомо про прийняття виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради п. 1.2. рішення виконкому від 20.12.2012 р. № 519 (надалі Рішення), згідно якого було надано дозвіл ОСОБА_3 на реконструкцію квартири № 2 та частини горища для влаштування мансардного житлового приміщення в житловому будинку на АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_3 звернутись у відділ містобудування та архітектури для отримання містобудівних умов та обмежень. Позивач вважав, що рішення прийняте всупереч чинного законодавства підлягає скасуванню, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення площею 147, 4 кв. м. на АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу р. № 1009/13.08.2004/. Зазначене нежитлове приміщення знаходиться в цьому ж житловому будинку, в якому проживає ОСОБА_3, а саме в квартирі № 2, яка разом із горищем, на який надано дозвіл на реконструкцію, знаходяться над нежитловими приміщеннями позивача. На думку позивача, будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитись тільки за згодою співвласників і органу місцевого самоврядування і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Також позивачем ставиться під сумнів дійсність приватизації квартири АДРЕСА_1, яка відповідно до договору дарування від 27 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначено, що вищевказана квартира складається із: трьох житлових кімнат та однієї кухні, загальною площею 50, 6 кв. м., в тому числі жилою площею 35, 5 кв.м. Однак з поверхового плану горища та плану квартири з технічного паспорту вбачається ряд розбіжностей, а саме: на поверховому плані та в експлікації з інвентаризаційної справи відсутні коридор літ. 1 пл. 4,9 кв. м., кімната літ. 4 пл. 8,8 кв. м, кімната літ. 5 пл. 9,9 кв. м, проте вони зазначені в плані квартири. Отже відповідачами по справі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було незаконно долучено частину горища у власність ОСОБА_6. Крім того ОСОБА_3 постійно створюються перешкоди в користуванні горищем, а саме: без згоди позивача ним було самовільно поміняно замок в дверях на сходовій клітці, чим обмежено доступ на горище, а також ОСОБА_3 постійно утримував домашніх тварин на горищі, чим привів горище до занедбаного стану.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржено позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека №116 Матері і дитини», посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення , яким задоволити позовні вимоги повністю. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що твердження суду, згідно, якого апелянт не є власником квартири у будинку АДРЕСА_1, а тому і не є власником допоміжного приміщення є надуманими і необгрунтованими, та прийнятими з порушення норм матеріального права. Як на підставу свої доводів апелянт посилається на ч. 2 ст. 382, ч. 2 ст. 383 ЦК України, ст. 369 ЦК України, наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 « Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», відповідно до яких вважає, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитись тільки за згодою співвласників ( не обов'язково власників квартир) і органу місцевого самоврядування і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Також не заслоговує на увагу твердження суду про те, що із змісту позовної заяви не вбачається яким нормативно-правовим актам не відповідає розпорядження ( наказ) від 26.07.1996 року № 207-р. Позивач вважає, що суд помилково прийшов до висновку в мотивувальній частині рішення про неправильно обраний спосіб захисту, адже апелянт в позовній заяві просив визнати приватизацію частково незаконною, а саме в частині коридору літ. 1 пл. 4, 9 кв. м., кімнати літ. 4 пл. 8,8 кв. м., кімнати літ. 5 пл. 9, 9 кв. м. до загальної площі квартири АДРЕСА_1, зазначивши, що спірне майно повинно бути в спільній сумісній власності всіх власників житлових та нежитлових приміщень. Суд, належно не проаналізувавши матеріали справи, прийшов до хибної думки, що апелянт повинен був звертатися відповідно до ст. 392 ЦК України шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на спірне майно.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних мотивів.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4778671 від 17.09.2004 року колективне право власності на нежиле приміщення по АДРЕСА_1 позивач набув на підставі договору купівлі-продажу за реєстраційним № 1009 від 13.08.2004 , посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_9 ( а.с. 5 ). У цьому витягу не зазначено площі придбаного позивачем нежитлового приміщення, крім цього позивачем не було долучено до матеріалів цивільної справи копії договору купівлі-продажу від 13.08.2004 року і технічного паспорта на придбане позивачем нежиле приміщення, а відтак в матеріалах цивільної справи відсутня інформація з якої можна було б встановити нежиле приміщення якої площі було придбано позивачем , з яких приміщень воно складається , на якому поверсі воно розташоване та чи дотичне воно до квартири відповідача і до спірного горища. Копія договору купівлі-продажу від 13.08.2004 року відсутня і в матеріалах інвентаризаційної справи « 1376 на будинок АДРЕСА_1. Водночас в матеріалах вищеназваної інвентаризаційної справи є копія договору купівлі продажу від 29 жовтня 2013 року, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека № 116 Матері і дитини» відчужило ОСОБА_10 36/100 ідеальних частин нежитлового приміщення , що знаходиться в АДРЕСА_1 , належних Товариству на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.204 року , згідно якого покупець придбав нежитлові приміщення загальною площею 53,9 кв.м., отже станом на дату розгляду справи судом першої інстанції, позивач не був власником нежилого приміщення площею 147,4 кв.м. , а був власником нежилого приміщення меншої площі. Однак, в процесі розгляду справи судом першої інстанції, позивач не довів цю інформацію до відома суду першої інстанції.
Крім цього, зважаючи на те, що право власності на квартиру № 2 загальною площею 50,6 кв. м./ яке згідно техпаспорта від 29.07.1996 року -(а.с.11-12), складалося з приміщень: коридору під літерою 1 площею 4,9 кв.м, кімнати під літерою 2 площею 16,8 кв.м., кімнати під літерою 4 площею 8,8 кв.м., кімнати під літерою 5 площею 9,9 кв.м.,кухні під літерою площею 10,2 кв.м., у будинку АДРЕСА_1/ відповідач ОСОБА_6 набула в порядку приватизації з державного житлового фонду ще 29.07.1996 року, тобто задовго до придбання позивачем нежилого приміщення в цьому ж будинку, та в подальшому 27 липня 2010 року подарувала квартиру, цієї ж площі, - ОСОБА_3 (а.с. 13) , то позивач, який набув право власності на нежитлове приміщення у цьому ж будинку на вісім років пізніше ніж ОСОБА_6 набула право власності на квартиру № 2, не набув права вимоги (оспорювання) майнових прав відповідачів на квартиру площею 50,6 кв.м. , тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині: визнання приватизації частково незаконною, а саме в частині включення коридору літ. 1 пл. 4,9 кв. м., кімнати літ. 4 пл. 8,8 кв. м., кімнати літ. 5 пл. 9,9 кв. м. до загальної площі квартири АДРЕСА_1; визнання незаконним та скасування розпорядження ( наказ) від 26.07.1996 року № 207-р зареєстрованого в КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», в книзі за записом № 5672; визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду 29.07.1996 року; скасування реєстрації в КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», в книзі за записом № 5672, електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 31061605; визнання недійсним договору дарування квартири від 27.07.2010 року АДРЕСА_1; усунення перешкод в користуванні горищем, а саме: шляхом демонтажу ОСОБА_3 облаштованих приміщень коридору літ. 1 пл. 4,9 кв. м., кімнати літ. 4 пл. 8,8 кв. м., кімнати літ. 5 пл. 9,9 кв.м. на горищі будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_11 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) , вирішено:
В аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) треба розуміти так:
1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права
власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Позивачем не було надано суду першої інстанції доказів, які б підтверджували, що, набувши в 2004 році право власності на нежитлове приміщення, позивач набув одночасно право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення( а саме приміщення горища) будинку АДРЕСА_1, що давало б позивачу право вимагати, щоб при реалізації відповідачем ОСОБА_3 майнових прав на допоміжне приміщення горища враховувалися майнові права позивача, як власника нежитлового приміщення у цьому ж будинку, тому, враховуючи правовий режим нежитлового приміщення як об»єкта колективної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 116 Матері і дитини» і правовий режим горища (допоміжного приміщення) , як об»єкта права спільної сумісної власності осіб, які приватизували житлові приміщення у цьому будинку та осіб, які є наймачами житлових приміщень у цьому будинку , у суду першої інстанції не було також підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 20.12.2012 року № 519 в частині надання дозволу ОСОБА_3 на реконструкцію квартири № 2 та частини горища для влаштування мансардного житлового приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1.
У відповідності до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги законності і обґрунтованості оскарженого рішення не спростовують, тому апеляційну скаргу належить відхилити оскаржене рішення залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 116 Матері і дитини» - відхилити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий Тропак О.В.
Судді Приколота Т.І.
Федоришин А.В.
.