Справа № 461/4597/13 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/783/7090/14 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Релігійної організації «Російська Православна Церква» в особі Львівської Єпархії Української Православної Церкви про визнання єдиним спадкоємцем майна та за зустрічним позовом Релігійної організації «Російська Православна Церква» до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року позивач ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до Релігійної організації «Російська Православна Церква» в особі Львівської Єпархії Української Православної Церкви, в якому просила визнати ОСОБА_5 єдиним спадкоємцем усього нерухомого майна померлої ОСОБА_6 за її заповітом, в тому числі квартири АДРЕСА_1. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що в лютому 2004 року померла ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до заповіту до кола спадкоємців майна померлої належать: ОСОБА_5, якій померла заповіла житловий будинок і прилеглу до нього земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_8; Московський патріархат, якому померла заповіла квартиру АДРЕСА_1. Однак, після смерті ОСОБА_6 до процесу оформлення спадкових прав на майно померлої, в частині, що заповідалась «Московському патріархату», активно долучився відповідач - релігійна організація «Російська Православна Церква» в особі Львівської Єпархії Української Православної Церкви. Свої дії відповідач пояснював тим, що він і є тим самим спадкоємцем померлої - Московським патріархатом. Оскільки ім'я спадкоємця майна померлої, в частині щодо вищевказаної квартири зазначено неточно, нечітко та неоднозначно, а також не вказано жодної додаткової інформації за якою можна було б ідентифікувати такого учасника цивільних правовідносин як « Московський патріархат» та як наслідок встановити особу потенційного спадкоємця вважає, що заповіт в частині щодо спадкоємця Московський патріархат є нікчемним. На думку позивача, у відповідача- релігійної організації «Російська Православна Церква» в особі Львівської Єпархії Української Православної Церкви відсутні будь-які права чи інші фактичні підстави для спадкування вищевказаного майна померлої ОСОБА_6 за заповітом.

30 травня 2013 року Релігійна організація «Російська Православна Церква» звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, в якому просить встановити факт смерті ОСОБА_6 в період січня-лютого 2004 року, останнє місце проживання, якої: АДРЕСА_1 та визнати за Релігійною організацією «Російська православна церква» (юридична особа за законодавством Російської Федерації , місцезнаходження: Російська Федерація, м. Москва, Чистий провулок, 5) право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідно до ст. 1 Статуту релігійної організації « Російська Православна Церква», другою офіційною назвою релігійної організації є « Московський патріархат». У зв'язку з цим, воля померлої ОСОБА_6 на заповідання квартири АДРЕСА_1 в користь релігійної організації « Російська Православна Церква» є виражена чітко і не викликає жодних сумнівів, а тому релігійна організація «Російська Православна Церква» є спадкоємцем цієї частини майна ОСОБА_6 Крім цього, вказує, що після смерті ОСОБА_6, в актовий запис про її смерть було помилково вписано прізвище «ОСОБА_6», тому відповідач за первісним позовом не зміг прийняти спадщину.

Оскарженим рішенням в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено; зустрічний позов Релігійної організації « Російська Православна Церква» задоволено частково; визнано за Релігійною організацією «Російська Православна Церква» ( юридична особа за законодавством Російської Федерації , місцезнаходження: Російська Федерація, м. Москва, Чистий провулок, 5) право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6; у задоволенні решти вимог зустрічного позову- відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, неповне з'ясування обставин у справі, просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 вересня 2014 року в частині задоволення зустрічного позову Релігійної організації « Російська Православна Церква» до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання за Релігійною організацією « Російська Православна Церква» ( юридична особа за законодавством Російської Федерації , місцезнаходження: Російська Федерація, м. Москва, Чистий провулок, 5) права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову Релігійної організації «Російська Православна Церква» до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за безпідставністю вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що скаржник народилася в м. Москва РРФСР 26.11.1977 р. та проживала там до 1992 р. Після смерті матері та позбавлення батька батьківських прав ОСОБА_4 у 1992 р., яка була малолітня на той час, забрала на утримання та виховання її тітка ОСОБА_6. Апелянт з 1992 р. проживає в квартирі АДРЕСА_1, який перебуває на балансі ЛКП «Княже місто». Апелянт вказує, що проживає у вищезазначеній квартирі більше 20 років, тому її слід вважати спадкоємцем четвертої черги і вона від прийняття спадщини покійної тітки не відмовлялася. За таких умов апелянт прийняла у спадщину все належне покійній ОСОБА_6 майно, в тому числі і спірну квартиру, та стала власником цієї квартири ще в 2004 році. Апелянт вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, а відповідно судом не набуто доказів наявності в Релігійної організації «Російська Православна Церква» права спадкування квартири АДРЕСА_1.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач за зустрічним позовом Релігійна організація «Російська Православна Церква» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення залишити без змін. В запереченні посилається на те, що твердження ОСОБА_4 про те, що вона є спадкоємцем четвертої черги попередньої власниці квартири ОСОБА_6 є голослівним і спростовується рішенням суду в іншій справі , яке набрало законної сили.

Так, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2009 року провадження № 22ц/2821/2009 у справі за позовом ОСОБА_4 до Релігійної організації» Російська православна церква», ОСОБА_5 вирішено відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Російської православної церкви-Московського патріархату, ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту. Приймаючи вказане рішення, апеляційний суд Львівської області встановив, що ОСОБА_4 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 не при житті ОСОБА_6, а в липні 2005 року. Суд також виходив із встановленого факту, що ОСОБА_4 не належить до спадкоємців ОСОБА_6 її суб»єктивні права оспорюваним заповітом не порушені, тому вона не вправі оспорювати його дійсність. Таким чином, рішенням суду , яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 не є спадкоємцем померлої ОСОБА_6 , а тому жодних прав на спірну квартиру ОСОБА_4 немає, тому Релігійна організація «Російська православна Церква» вважає, що оскаржене рішення не стосується прав та інтересів ОСОБА_4

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення з наступних мотивів.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, зазначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним , неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи , визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Черговість спадкування за законом визначена статтями 1261-1266 ЦК України.

У відповідності до ч.1 ст.1264 ЦК України , у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи , які проживали зі спадкодавцем однією сім»єю не менш як п»ять років до часу відкриття спадщини.

У відповідності до ч.1 ст.1297 ЦК України , спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов»язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно пунктів 211, 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, яка набрала чинності 26.03.2004 року та втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 282/20595 , -

211. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини. Такі заяви спадкоємців мають бути викладені у письмовій формі і подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві має бути засвідчена у відповідності до правил, викладених у пункті 207 цієї Інструкції.

Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, повинен у межах установленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви.

212. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи.

Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану; копії актових записів; записи в паспортах про другого з подружжя; копії рішень суду, що набрали законні сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Факт перебування на утриманні підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні.

Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом органу цивільного стану про народження; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я, - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкоємства за законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин зі спадкодавцем,включені до свідоцтва про право на спадщину. Така згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, підпис спадкоємців на якій має бути засвідчений у відповідності до правил, викладених у пункті 207 цієї Інструкції.

Згідно роз»яснень Верховного Суду України, наведених у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Згідно матеріалів спадкової справи № 644 заведеної 28 вересня 2004 року щодо спадкодавця ОСОБА_6 , яка померла в лютому 2004 року, про що зроблено в книзі реєстрації актів про смерть у міському відділі РАЦС Львівського обласного управління юстиції проведено відповідний запис 08 квітня 2004 року за № 2359 ОСОБА_6 12 вересня 2000 року було складено заповіт , яким вона заповіла нерухоме майно : жилий будинок АДРЕСА_8 і прилеглу до будинку земельну ділянку- ОСОБА_5, а квартиру АДРЕСА_1 - Московському патріархату.

Спадкоємці за заповітом подали в Першу львівську державну нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_4 подала Першій львівській державній нотаріальній конторі заяву від 10.10.2006 року про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_6 яка зареєстрована в нотаріальній конторі 16.10.2006 року, у якій зазначила:

що в лютому 2004 року померла власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6. З 1995 року заявник проживала з ОСОБА_6 однією сім»єю , з часу її смерті , заявник прийняла спадщину після неї, проживає у квартирі АДРЕСА_1 постійно, іншого житла у неї немає. У Галицькому місцевому суду слухається справа за її позовом про визнання права власності на цю квартиру та визнання заповіту , складеного нотаріусом Першої нотаріальної контори від імені ОСОБА_9, недійсним. На даний час заявник вважає себе спадкоємцем четвертої черги відповідно до вимог ст.1264 Цивільного Кодексу України. Крім того в суді нею буде доведена і кровна родинність з ОСОБА_6

Також, ОСОБА_4 09 листопада 2006 року подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, у якій зазначила, що мешкає: АДРЕСА_9. Із ксерокопії паспорта ОСОБА_4 НОМЕР_1, виданого 27 травня 2005 року , поданого суду апеляційної інстанції, відомо, що за адресою : АДРЕСА_9 вона зареєстрована 13 червня 2003 року.

Доказів , передбачених пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, які б підтверджували ті обставини, що ОСОБА_4 постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, як от: довідки житлово-експлуатаційної організації; копії рішення суду, що набрало законної сили про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім»єю не менш як п»ять років до часу відкриття спадщини ; копії рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційного запису у паспорті ОСОБА_4 або в будинковій книзі, які б свідчили про те, що вона постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,та будь-яких інших документів, які б підтверджували факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем, у матеріалах спадкової справи немає. Немає також у матеріалах спадкової справи і доказів, які б підтверджували факт родинних відносин ОСОБА_4 із спадкодавцем.

Доказів, які б підтверджували належність ОСОБА_4 до числа спадкоємців будь-якої черги спадкодавця ОСОБА_6 , не було надано і апеляційному суду.

У акті від 20 лютого 2014 року , складеному комісією ЛКП «Княже місто», і наданому представником ОСОБА_4 апеляційному суду в судовому засіданні 27 листопада 2014 року, зазначено, що квартира АДРЕСА_1 не є вільною. В зазначеній квартирі проживає без підтверджуючих документів на право зайняття гр. ОСОБА_4 та її неповнолітній син ОСОБА_10 . Зі слів сусідів з квартир № 3 , 16

гр. ОСОБА_4 з сином проживає за даною адресою біля десяти років.

Отже, і вищенаведений акт не може бути доказом того, що ОСОБА_4 проживала у спадковій квартирі на протязі п»яти років до дня смерті спадкодавця , як і не може бути доказом приналежності ОСОБА_4 до спадкоємців четвертої черги.

Зважаючи на те, що рішенням Апеляційної суду Львівської області від 10 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову до Руської Православної Церкви- Московського патріархату , ОСОБА_5 з участю третіх осіб: Першої Львівської державної нотаріальної контори, органу опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання заповіту недійсним , та враховуючи ті обставини, що ОСОБА_4 не було надано доказів , які б підтверджували , що вона належить до числа спадкоємців спадкодавця ОСОБА_6 та має право на обов»язкову частку у спадщині на майно охоплене заповітом спадкодавця, немає і підстав для висновку про те, що оскарженим рішенням порушено майнові права ОСОБА_4 на будь-яке спадкове майно, а тим паче на нерухоме майно спадкодавця, яке охоплено заповітом, а отже її апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскарженого рішення , тому апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржене рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 314, ч.ч. 1, 2 ст. 315, ст.ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді Приколота Т.І.

Федоришин А.В.