Справа № 445/1278/14 Головуючий у 1 інстанції: Постигач Б.А.

Провадження № 22-ц/783/7215/14 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Гацій І.І.

з участю позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право на користування жилим приміщенням і зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення у квартиру, встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод в користуванні житлом,-

встановила:

Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, просила визнати відповідача таким, що втратив право на користування житлом у належній їй квартирі АДРЕСА_1.

В обґрунтування покликалася на те, що є власником зазначеної квартири, яка складається з трьох кімнат. Крім неї у квартирі також зареєстровані: її дочка ОСОБА_4, внуки ОСОБА_5, ОСОБА_6 та колишній зять ОСОБА_3 Шлюб між донькою і вдповідачем розірвано рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2013 року. З травня 2013 р., після конфлікту що виник в сім»ї, відповідач забрав усі свої речі і переїхав проживати до будинку своїх батьків у с. Тростянець, Золочівського району.

З того часу він не приймає будь-якої участі в оплаті за комунальні послуги, не намагався вселитися у квартиру, при цьому ключ від вхідних дверей у нього був. Оскільки добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає, більше року не проживає у її квартирі, тому вона звернулася в суд з даним позовом, який просила задовольнити (а.с. 1-12).

Відповідач ОСОБА_3 в червні 2014 року звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про вселення у квартиру, встановлення порядку користування квартирою і зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом.

Вимоги по власному позову мотивував тим, що 02.09.2006 р. в Підлипецькій сільській раді між ним та дочкою відповідачки ОСОБА_4 зареєстровано шлюб.

В шлюбі у них народилися діти ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2

З 22.10.2006 року він проживав однією сім'єю з дружиною і тещею в спірній квартирі, яка належить відповідачці на праві власності. З 25 листопада 2010 р. по даний час він зареєстрований у спірній квартирі.

З 2007 р. працюючи на заробітках в Росії, усі зароблені кошти віддавав дружині на утримання сім'ї, оплату житлово-комунальних послуг, ремонт та обслуговування квартири, побудував два гаража, відремонтував фасад квартири, балкон, придбав нову сантехніку, провів каналізацію, підвів воду.

Починаючи з травня 2013 року між ним та відповідачкою і її дочкою склалися вкрай погані стосунки, відповідач забрала у нього ключ від вхідних дверей та ключ від кімнати, де він проживав, його не допускають до житла, а також до спілкування дітей.

На даний час він хоче вселитися у спірну квартиру, однак, внаслідок створених відповідачкою перешкод та її неправомірних дій він позбавлений права користування житловим приміщенням, у якому зареєстрований та проживав, просив позов задовольнити (а.с. 44-50).

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 07 липня 2014 року вказані позовні заяви об'єднані в одне провадження (а.с. 35).

Оскаржуваним рішенням Золочівського районного суду від 05 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про вселення в цю квартиру і встановлення порядку користування квартирою відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 243,60 грн. судового збору в дохід держави.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3

Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

На його думку, ухвалюючи рішення суд взяв до уваги лише суперечливі покази ОСОБА_2 та заявлених нею свідків, залишивши при цьому поза увагою його докази.

Він вселився як член сім"ї в дану квартиру з 2006 року, зареєстрований там з 25.11.2010 року. З часу вселення в цю квартиру вони всі проживали як одна сім"я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

На початку травня 2013 року відповідач забрала в нього ключ від вхідних дверей квартири та ключі від кімнати, де він проживав, не допускає його до житла.

В червні 2013 року він звертався до суду з подібним позовом про вселення, але суд за його заявою залишив цей позов без розгляду, оскільки в серпні-вересні 2013 року вони примирилися.

Звертає увагу на те, що він добровільно не виселявся із квартири.

З грудня 2013 року по даний час відповідач надалі чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, тому проживає тимчасово у своєї матері.

23.12.2013 року шлюб між ним та ОСОБА_4 розірвано.

Незважаючи на розірваний шлюб з ОСОБА_4, досі продовжує утримувати своїх дітей, а сам факт виникнення конфліктів у сім»ї не є підставою для виселення без надання іншого житлового приміщення.

Вважає, що рішення районного суду побудоване на припущеннях та міркуваннях, суд однобічно та необ»єктивно розглянув справу. Через помилки, які мають місце в оскаржуваному рішенні, його не можливо буде виконати.

Просить рішення Золочівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила, в обґрунтування повідомила, що відповідач ОСОБА_3 після сварки із її дочкою 02.05.2013 року добровільно виселився із квартири, при цьому у нього ключ від вхідних дверей ніхто не забирав, замок у дверях не змінювався до сьогоднішнього дня. Жодного примирення між ним та дочкою в серпні-вересні 2013 року не було, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неправдивими. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3, будучи повідомленим належним чином про день та час розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення йому поштових відправлень (а.с. 134-135), в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, не повідомив суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить переконання, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Задоволення позову про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням можливе лише по відношенні до тієї особи, яка вже набула права користування конкретним житловим приміщенням, вселилась у нього у встановленому порядку, однак певний час без поважних на то причин у ньому не мешкає, тобто не використовує житло за цільовим призначенням - для проживання.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у позовних вимогах ОСОБА_3 районний суд виходив з того, що відповідач за первісним позовом з спірної квартири виселився добровільно, не проживає у ній більше року без поважних причин, а тому визнав його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, при цьому вказав, що покликання останнього на те, що йому чиняться перешкоди у користуванні квартирою не підтверджено жодними доказами.

Судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Підлипецької сільської ради, копією Витягу про державну реєстрацію прав КП ЛОР "Золочівське МБТІ (а.с. 3-4, 12).

Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У частині 1 ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З довідки № 642 від 02.06.2014 року, виданої Підлипецькою сільською радою Золочівського району про склад сім'ї встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1, крім ОСОБА_2 зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с. 9)

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

В свою чергу, у ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З наданих суду актів обстеження матеріальних умов проживання, складених представниками Підлипецької сільської ради ОСОБА_7, ОСОБА_8 від 06.08.2013 р., 04.11.2013 р., 21.01.2014 р. встановлено, що відповідач ОСОБА_3 в спірній квартирі не проживає на час складання цих актів (а.с. 13-15).

Крім цього, з дослідженого рішення Золочівського районного суду Львівської області від 23.12.2013 р. по справі № 445/981/13-ц встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 7). Під час розгляду вказаної справи суд встановив, що шлюбні відносини між сторонами припинені з квітня 2013 року, при цьому суд надавав сторонам строк на примирення 6 місяців, однак вони не примирилися. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнав, суду пояснив, що з квітня 2013 року вони разом не проживають.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Доводи апелянта ОСОБА_3 фактично зводяться до того, що на час звернення ОСОБА_2 з позовом до суду не пройшло року з часу, коли він не проживає у квартирі, крім цього, він добровільно не виселявся із квартири та йому вчиняються перешкоди у користуванні такою.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду цивільної справи №445/981/13-ц ОСОБА_3 пояснив, що він не проживає з дружиною з квітня 2013 року, втратив до неї почуття любові, при цьому, жодним чином не звертав увагу на те, що він має бажання проживати у квартирі дружини, а йому для цього вчиняються перешкоди.

Також та обставина, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі з травня 2013 року стверджується і показаннями свідків ОСОБА_9 (хресна мама доньки ОСОБА_3 - ОСОБА_6), ОСОБА_10 (дільничний інспектор міліції).

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що дочка позивачки ОСОБА_4 неодноразово (06.08.2013 року, 16.09.2013 року) зверталася в міліцію щодо конфліктів, які мали місце між нею та відповідачем ОСОБА_3, що спростовує пояснення останнього про примирення між ними в серпні-вересня 2013 року (а.с. 16-17).

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач не проживав у спірній квартирі понад встановлені законом строки без поважних причин, а тому у суду першої інстанції були правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування на житловою квартирою АДРЕСА_1

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На противагу зазначеному, відповідачем не представлено жодних доказів, що йому чинились перешкоди в користуванні квартирою, що він вносив будь-які кошти на його утримання та не втратив зв"язку з спірним будинком, нічим не спростовані і ті обставини, що у будинок відповідач вселитись не намагався, оскільки судовою колегіє береться до уваги і той факт, що ОСОБА_2 є інвалідом І групи і фізично не може чинити йому перешкоди в користуванні квартирою.

Що стосується допущених, на думку апелянта, помилок в оскаржуваному рішенні суду в частині назви села Новоселище як смт. (селище міського типу), в цій частині відповідач вправі звернутись в суд першої інстанції з відповідною заявою в порядку ст.219 ЦПК України про виправлення описок чи арифметичних помилок.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки ухвалене рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин