Справа № 463/1221/14 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.
Провадження № 22-ц/783/6062/14 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія:6
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого судді - Струс Л.Б.
суддів: Приколоти Т.І., Шумської Н.Л.
при секретарі: Бадівській О.О.
за участю: представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про зобов'язання до вчинення дій та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про зобов'язання до вчинення дій,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про зобов'язання відповідача ОСОБА_5 не чинити перешкоди у демонтажі замурованого дверного отвору розташованого між приміщеннями першого поверху під літерами 1-1 площею 21,3 кв.м. і VIII площею 11,4 кв.м., в будинку за адресою АДРЕСА_1. Позов мотивує тим, що при житті батьки сторін у справі вказаний будинок розділили та згідно з рішенням Народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12 липня 1983 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна поділено між сторонами спільно нажите майно: будинок на АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/3 ідеальні частини вказаного будинковолодіння та виділено їй в користування приміщення під літерами 1-2 пл. 16 кв.м., 1-3 пл. 14,8 кв.м., 1-5 пл. 12,4 кв.м., 1-4 пл. 5,3 кв.м., що на першому поверсі та VI пл. 15,4 кв.м., VIІ пл. 21,4 кв.м., І пл. 11,2 кв.м., ІІ пл. 11,5 кв.м., що в підвальному приміщенні. За ОСОБА_6 визнано право власності на 1/3 ідеальну частину названого будинковолодіння та виділено в користування приміщенні на першому поверсі під літерами 1-1 пл. 21,3 кв.м. та в підвалі ІV пл. 20,1 кв.м., V пл. 2 кв.м. В спільному користуванні сторін залишено приміщення під літерами VIІІ пл. 11,4 кв.м., що на першому поверсі та приміщення ІІІ пл. 3,1 кв.м., що в підвалі. Станом на сьогодні позивачу належить 1/3 ідеальної частини названого будинку, а відповідачу відповідно 2/3 ідеальної частини будинку. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2013 року здійснено розподіл горища будинку АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_3 приміщення площами 10,64 кв.м. і 21,84 кв.м., а всього 32,48 кв.м., що пропорційно її частці в розмірі 1/3 в даному будинку та виділено в користування ОСОБА_5 приміщення площами 31 кв.м. і 33,83 кв.м., що пропорційної її частці в розмірі 2/3 в даному будинку. Єдиним входом позивача в приміщення VIІІ пл. 11,4 кв.м., що є у спільному користуванні сторін, є з приміщення 1-1 пл. 21,3 кв.м., однак дверний отвір між цими приміщеннями замурований, що унеможливлює позивачу доступ до горища. Позивач зверталась до відповідача для надання згоди щодо демонтування замурованого дверного отвору, однак дане питання в позасудовому порядку не вирішене. Як на підставу позову посилається на ст.ст. 321, 358, 391 ЦК України.
Ухвалою суду в судовому засіданні 15 травня 2014 року прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, вимоги якого позивачем в подальшому були уточнені, про зобов'язання ОСОБА_3 здійснити за власний рахунок демонтаж незавершеного будівництва двоповерхової прибудови до будинку АДРЕСА_1, а саме приміщення цокольного поверху розміром 7,05х3,4 м. та приміщення першого поверху 6,03х3,03 м. Позов мотивує тим, що сторони є дітьми ОСОБА_6, що помер 18 серпня 1998 року та ОСОБА_6, що померла 20 липня 2005 року. При житті батьки сторін розірвали шлюб і вирішили питання поділу будинку в ідеальних частинах, відповідно до якого ОСОБА_7, належало 1/3 будинковолодіння на АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 - відповідно 2/3 частини. В 1985 році ОСОБА_7 відмовився від користування спільним коридором пл. 11,4 кв.м., а ОСОБА_6 надала дозвіл на вироблення окремого входу у віконному отворі підвального приміщення під літ. ІV і проведення добудови тамбуру, розміром 5,5х3,5 м і рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради надано дозвіл на проведення прибудови тамбуру. Крім того, ОСОБА_7, порушивши вказане рішення, добудував двоповерхову прибудову, право власності на яку не оформив. ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_7 стала одноосібним власником 1/3 частини будинку, яка належала спадкодавцю. У спадкуванні двоповерхової добудови ОСОБА_8 було відмовлено.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2014 року первісний позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у демонтажі замурованого дверного отвору розташованого між приміщеннями першого поверху під літерами 1-1 площею 21,3 кв.м. і VIII площею 11,4 кв.м., в будинку за адресою АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 243 гривні 60 копійок судового збору.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про зобов'язання до вчинення дій - відмовлено.
Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, зібраним доказам та вимогам матеріального права. Судом не взято до уваги, що рішенням Винниківської міської ради м. Львова № 64 від 18.02.1986 року було надано дозвіл на проведення прибудови тамбуру розміром 5,5х3,5 кв.м до будинку АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_7, а фактично самовільно побудовано двоповерхову прибудову площею 38 кв.м., а згоди на будівництво двоповерхової прибудови, співвласник будинку ОСОБА_6, а в подальшому співвласник будинку - ОСОБА_5 не давали. Зазначає, що внаслідок здійснення самовільної прибудови зменшився розмір земельної ділянки, наданої для спільного обслуговування сторонами житлового будинку. Також вважає необґрунтованим і таким, що суперечить матеріалам справи висновок суду про відсутність доказів щодо виконання ОСОБА_5 усіх передбачених законом заходів, щодо зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати самочинну прибудову і що остання відмовляється це вчиняти та те, що нею не вказано, які саме права порушуються вказаною добудовою.
Просить скасувати рішення Личаківського районного м. Львова від 23 липня 2014 року в частинні відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про зобов'язання виконання дій про демонтаж самовільно вчиненої прибудови та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову, зобов'язавши ОСОБА_3 здійснити за власний рахунок демонтаж самовільного незавершеного будівництва двоповерхової прибудови до будинку АДРЕСА_1 Львівської області, а саме приміщення цокольного поверху розміром 7.05х3.40 кв.м. та приміщення першого поверху 6.03х3,03 кв.м.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ОСОБА_5 в добровільному порядку не надає дозволу ОСОБА_3 на демонтаж спірного дверного отвору, що фактично позбавляє її доступу до свого майна.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 не оскаржується, а тому в цій частині дане рішення в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 районний суд виходив з того, що ОСОБА_5 та її представником не представлено доказів, що вона зверталась до ОСОБА_3 щодо здійснення демонтажу спірної добудови або приведення її до відповідності згідно отриманого дозволу на будівництво тамбуру, що використано усі передбачені законодавством України заходи щодо зобов'язання ОСОБА_3 вчинити зазначені вище дії та що остання відмовляється їх вчинити.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Народного суду Червоноармійського району м. Львова від 12 липня 1983 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна поділено між сторонами спільно нажите майно: будинок на АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/3 ідеальні частини вказаного будинковолодіння та виділено їй в користування приміщення під літерами 1-2 пл. 16 кв.м., 1-3 пл. 14,8 кв.м., 1-5 пл. 12,4 кв.м., 1-4 пл. 5,3 кв.м., що на першому поверсі та VI пл. 15,4 кв.м., VIІ пл. 21,4 кв.м., І пл. 11,2 кв.м., ІІ пл. 11,5 кв.м., що в підвальному приміщенні. За ОСОБА_7 визнано право власності на 1/3 ідеальну частину названого будинковолодіння та виділено в користування приміщенні на першому поверсі під літерами 1-1 пл. 21,3 кв.м. та в підвалі ІV пл. 20,1 кв.м., V пл. 2 кв.м. В спільному користуванні сторін залишено приміщення під літерами VIІІ пл. 11,4 кв.м., що на першому поверсі та приміщення ІІІ пл. 3,1 кв.м., що в підвалі (а.с. 7-8).
Районним судом встановлено, що позивачу ОСОБА_5 належить на праві власності у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 червня 2006 року, договору дарування частини будинку від 20 вересня 2004 року та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2004 року та від 22 червня 2006 року 2/3 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_6 Відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності у відповідності до свідоцтва на спадщину за законом від 22 лютого 2009 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2003 року 1/3 ідеальної частини будинку АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_7
Свої частки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 набули пропорційно часткам, які належали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно, та між попередніми власниками названий вище будинок був поділений в натурі рішенням суду, яке ніким не оскаржувалось, вступило в законну сили та є обов'язковим до виконання, а тому варіант розподілу будинку є обов'язковим і для нових власників (спадкоємців).
Згідно рішення виконавчого комітету Винниківської ради народних депутатів від 18 лютого 1986 року № 64 вбачається, що ОСОБА_7 надано дозвіл на добудову до існуючого житлового будинку АДРЕСА_1 тамбуру розміром 5,5х3,5 м. (а.с. 67)
Районним судом встановлено, що незавершене будівництво двоповерхової прибудови до будинку АДРЕСА_1, а саме приміщення цокольного поверху розміром 7,05х3,4 м. та приміщення першого поверху 6,03х3,03 м здійснив ще за життя ОСОБА_7
Також районним судом встановлено, що ОСОБА_3 успадкувала 1/3 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 в м. Винники після смерті ОСОБА_7, що стверджується свідоцтвом на спадщину за законом від 22 лютого 1999 року. А тому, фактично єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_7 була ОСОБА_3, а тому, до останньої фактично перейшло право власності на будівельні матеріали цокольного поверху розміром 7,05х3,4 м. та приміщення першого поверху 6,03х3,03 м.
Стаття 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.
Пунктом 22 вищенаведеної постанови передбачено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що самочинна добудова вчинена на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні і позбавляє ОСОБА_5 доступу до обслуговування належної їй частки, колегія суддів вважає таким, що не підтверджено будь-якими доказами та не доведено представником ОСОБА_2 в апеляційній інстанції.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2014 року, оскільки таке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Л.Б. Струс
Судді Т.І. Приколота
Н.Л. Шумська