Справа № 465/11490/13 Головуючий у 1 інстанції: Дзендзюра С.М.
Провадження № 22-ц/783/5941/14 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія: 44
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
Головуючого судді - Струс Л.Б.
суддів: Приколоти Т.І.,., Шумської Н.Л.
при секретарі: Бадівській О.О.
за участю:ОСОБА_3 представників ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, третя особа Державна міграційна служба Франківського РВ ГУМВСУ у Львівській області про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_3 третя особа державна міграційна служба Франківського РВ ГУМВСУ у Львівській області в якому просить зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_6 Зобов'язати ОСОБА_7 знятись з реєстрації особисто та з іншими особами, а саме з ОСОБА_3, які проживають за вказаною адресою. Позбавити ОСОБА_3 права користування квартирою, зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, виселити ОСОБА_7 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. В обгрунтування вимог покликається на те, що 21 лютого 2013 року він уклав договір купівлі-продажу однокімнатної квартири в АДРЕСА_1. Право власностіна вказану квартиру він зареєстрував в державному реєстрі прав власності. Відповідно до п.8 вказаного договору ОСОБА_7 повинен був знятись з реєстрації особисто та з іншими особами які проживають у квартирі, звільнити квартиру від речей, вилучити ключі від квартири в осіб, які їх мали і передати квартиру позивачу до 21 серпня 2013 року. Згідно п.4 договору купівлі-продажу квартири від 21 лютого 2013 року продавець свідчить, що особи, котрі проживають і (або) зареєстровані в квартирі на момент укладення цього договору, не заперечують проти виселення (зняття з реєстрації) з квартири в строки, встановлені цим договором.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання ОСОБА_7 не виконав. Станом на день подачі позову в квартирі знаходяться речі попереднього власника та третіх осіб. У квартирі продовжує проживати та зареєстрований ОСОБА_3, який не є членом сім'ї позивача, жодних прав на квартиру у нього немає. Вказує що квартира однокімнатна, придатна для проживання лише однієї сім'ї. Проживання у квартирі ОСОБА_3 перешкоджає позивачу зробити у ній ремонт та проживати зі своєю сім'єю.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2014 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 229,40 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Дане рішення оскаржив ОСОБА_3 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки обставинам, чим вирішив справу в односторонньому порядку, без дослідження усіх належних доказів у справі та не надавши належної уваги доводам відповідача. Звертає увагу, що районним судом не надано правової оцінки тому факту, що ОСОБА_8 укладала договір купівлі-продажу від 09.11.2011 року як представник ОСОБА_9 Вважає, що суд безпідставно відмовив в його клопотанні про призначення судово-психіатричної експертизи його доньки - ОСОБА_9 Вказує, що до теперішнього часу він несе видатки по утриманню квартири та оплаті комунальних послуг. Окрім того, зазначає, що суд першої інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3 представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду інших цивільних справ, які перебувають на розгляді у Франківському районному суді згідно до поданих ухвал про відкриття провадження від 11.11.2014р. та 7.10.2014р. колегія суддів вважає безпідставними та такими що не відповідають вимогам 303 ЦПК України та виходять за межі розгляду справи апеляційним судом, оскільки апеляційний суд переглядає законність рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2014 року, а провадження по цих справах відкриті значно пізніше та дані позови на розгляді не перебували.
Однією з підстав припинення права власності відповідно до ст. 346 ЦК України є відчуження власником свого майна, що в даному випадку і відбулося, адже на підставі договору купівлі-продажу однокімнатної квартири в АДРЕСА_1, від 21 лютого 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, власником вказаної квартири став ОСОБА_6
Право власностіна вказану квартиру він зареєстрував в державному реєстрі прав власності.
Відповідно до п.8 вказаного договору ОСОБА_7 повинен був знятись з реєстрації особисто та з іншими особами які проживають у квартирі, звільнити квартиру від речей, вилучити ключі від квартири в осіб, які їх мали і передати квартиру позивачу до 21 серпня 2013 року. Згідно п.4 договору купівлі-продажу квартири від 21 лютого 2013 року продавець свідчить, що особи, котрі проживають і (або) зареєстровані в квартирі на момент укладення цього договору, не заперечують проти виселення (зняття з реєстрації) з квартири в строки, встановлені цим договором.
Однак, в квартирі продовжує проживати ОСОБА_3, який не є членом сім'ї ОСОБА_6, жодних прав на квартиру у нього немає.
Оскільки, власником квартири є ОСОБА_6, то його права захищають норми ЦК України, а саме ст. ст. 386, 387, які вказують на те, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій для запобігання такому порушенню, та має право витребувати своє майно.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст.16,386,391 ЦК України.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які вселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника. Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вони вселилися, права власності на це житло, а отже припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування житлом.
Таким чином, є вірним висновок суду про те, що права членів сім'ї, чи осіб які вселилися зі згоди колишнього власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї, чи осіб які вселилися зі згоди колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810,814 ЦК України. Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. Зазначені висновки не суперечать нормам ст.. 47 Конституції України, ст.. 9 ЖК України, ст.. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи. Враховуючи, що відповідач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо), висновок суду про те, що його право на проживання в спірній квартирі не підлягає захисту, так як з припиненням права власності колишнього власника квартири, відповідач як член його сім'ї також втратив право користування цим приміщенням і підлягає виселенню за позовом нового власника, є обґрунтованим.
Саме з таких позицій виходив Верховний Суд України в ухвалі від 6 листопада 2002 року та від 4 жовтня 2006 року, визнавши, що з припиненням права власності особи на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника, що й було зроблено судом першої інстанції.
Таким чином, переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для скасування чи зміни рішення в межах доводів апеляційної скарги відсутні, а самі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
ОСОБА_3 не надано доказів, які б підтверджували його право власності чи його право користування даною квартирою та доказів щодо неправомірності набуття права власності позивачем ОСОБА_6
Оскільки районний суд ухвалив рішення з дотримання вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України встановив обставини, що мають значення у справі, повно та всебічно дав оцінку доказам, застосував закон, який регулює спірні відносини, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313,314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Л.Б. Струс
Судді Т.І. Приколота
Н.Л. Шумська