Справа № 1328/2038/12 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.
Провадження № 22-ц/783/6206/14 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 27
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мельничук О.Я., Павлишина О.Ф.,
секретаря Гацій І.І.
з участю представника позивача Новокщонової О.М., відповідача
ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні інвестиції" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні інвестиції" до ОСОБА_3 про розірвання договору, відшкодування збитків внаслідок невиконання договірних зобов'язань,-
встановила:
В травні 2010 року позивач ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, просив розірвати договір про надання позики від 21.03.2008 р. укладений між сторонами у зв"язку із істотним порушенням договору позичальником та стягнути з відповідача збитки в розмірі суми позики по договору - 55250 грн., інфляційні збитки - 12210,25 грн., 3% річних - 481,35 грн., пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в грошовому виразі 3279,64 грн., а всього - 71221,24 грн., а також судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 12.09.2007 року між ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав безвідсоткову грошову позику у сумі 25250,00 грн., яку зобов'язувався повернути до 31.12.2008 р. Крім цього, 01.12.2007 року між ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" та відповідачем укладено договір безпроцентної позики на суму 30000,00 грн., яку останній зобов'язувався повернути до 31.12.2008 р. Додатковими угодами від 30.12.2008р. продовжено термін повернення позик до 31.12.2009 р. Відповідно до п. 9.1 договорів про надання позик, у випадку неповернення позики Позичальником Позикодавець має право утримати відповідну суму із заробітної плати Позичальника, чи інших належних до виплати Позичальнику грошових коштів. 07.12.2009 року між позивачем та ОСОБА_3 трудові відносини припинено. Пунктом 6.3 вищезгаданих договорів позики передбачено, що у випадку розірвання трудових відносин між Позикодавцем та Позичальником незалежно від того з чиєї ініціативи вони розриваються, позика має бути повернута Позикодавцеві перед звільненням. Оскільки позика в добровільному порядку повернута не була, позивач звернувся в суд, просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2012 року у задоволенні позовних вимог ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" до ОСОБА_3 про розірвання договору, відшкодування збитків внаслідок невиконання договірних зобов"язань відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду оскаржив представник позивача ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" вважає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на підставі повно всебічно з'ясованих обставин, є необ'єктивним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом як доказ використано показання свідка ОСОБА_6, за словами якого грошові кошти, які надавалися працівникам за договором позики, використовувалися на службові потреби і за використання таких коштів подавали керівництву звіт.
Вказує на те, що ці показання не відповідають дійсності, оскільки із заяви відповідача від 12 вересня 2007 року та від 31.12.2008 року вбачається, що грошові кошти по договору позики надавалися відповідачу на його власні потреби: ремонт автомобіля після ДТП та на ремонт власного житла.
Стверджує, що суд не здійснив перевірку наданого відповідачем електронного листа шляхом витребування оригінала документа, судом не враховано, що після укладення спірного договору між сторонами, строк дії такого неодноразово продовжувався.
Крім цього зазначає, що заборгованість у відповідача не виникла б у випадку подачі останнім звіту про використання наданих грошових коштів та підтверджуючих документів, відповідно така заборгованість могла б вважатися погашеною.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача на підтримання доводів апеляційної скарги, а також пояснення відповідача та його представника на заперечення таких, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Колегія суддів приходить переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що відносини, які виникли між сторонами, не можуть регулюватися нормами закону, що регламентують повернення коштів за договором позики, оскільки спірні кошти не передавалися у власність відповідача, який міг їх використовувати на власний розсуд.
Судом встановлено, що 12.09.2007 року між сторонами укладено договір про надання позики, за яким позивач - ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" надав відповідачу ОСОБА_3 безвідсоткову поворотну позику у сумі 25250,00 грн., терміном до 31.12.2008 року (а.с. 9).
Додатковою угодою від 30.12.2008 року термін надання позики продовжено до 31 грудня 2009 року (а.с. 10).
Крім цього, 01.12.2007 року між сторонами укладено другий договір про надання безвідсоткової поворотної позики, за умовами якого, відповідач будучи працівником підприємства, отримав безвідсоткову цільову позику в сумі 30000,00 грн. з терміном повернення до 31.12.2008 року (а.с. 12).
Додатковою угодою від 30.12.2008 року термін надання позики продовжено до 31.12.2009 року (а.с. 13).
Згідно із наказом ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" № 101-К від 07.12.2009 року відповідач ОСОБА_3 звільнений з посади агента з земельних питань у зв"язку із скороченням штату та чисельності працівників, про що відповідача повідомлено під розписку (а.с. 18-20).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків є договори та інші правочини.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6 ЦК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Договір належить до юридичних фактів, на основі яких виникають зобов"язання.
За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В свою чергу, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Судом встановлено, що власні зобов"язання за договорами від 12.09.2007 року та від 01.12.2007 року позивач ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" виконав, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджено відомостями про нарахування коштів від 28.11.2007 року (а.с. 15) та від 28.12.2007 року (а.с. 17).
Однією із позовних вимог ТзОВ "Українські аграрні інвестиції" є розірвати договір про надання позики від 21 березня 2008 року, укладений між вказаним товариством та ОСОБА_3
Як зазначено вище, між сторонами по справі були укладені договори про надання позики від 12.09.2007 року (додаткова угода від 30.12.2008 року) та від 01.12.2007 року (додаткова угода від 30.12.2008 року), проте, суду не надано жодного договору, який був би укладений між сторонами 21.03.2008 року, а відтак, будь-які підстави вирішувати питання про розірвання такого договору позики від 21 березня 2008 року, відсутні.
В свою чергу, згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Колегія суддів не погоджується із доводами представника позивача про те, що невиконання відповідачем умов договору в частині повернення позики є підставою для розірвання договору, оскільки у ст. 1050 ЦК України передбачені інші наслідки порушення договору позичальником, зокрема сплата грошової суми відповідно до ст. 625 ЦК України, а не розірвання договору.
В свою чергу, заперечуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги відповідач ОСОБА_3 звертає увагу на те, що кошти, які він отримав від позивача по договорах від 12.09.2007 року та від 01.12.2007 року, не передавалися йому у власність, а в такий спосіб надавалися йому для виконання трудових обо"язків, зокрема на оплату субагентам за підписання договорів оренди землі (підписано 1680 договорів), виготовлення обмінних файлів ІН-4 в кількості 445 штук для Подорожнянської сільської ради, по яких в подальшому було зареєстровано договори оренди землі, реєстрацію договорів оренди землі, реєстрацію державних актів в кількості 337 штук, створення ПП "Львівські аграрні інвестиції" та інш.
На підтвердження власних пояснень відповідач надав розрахунок витрачених коштів (т. 2 а.с. 176), а також копії квитанції (т. 2 а.с. 177-261).
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України № 6063 цс-13 від 18.09.2013 року).
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що готівкові кошти передавалися відповідачу не у власність, а для використання при виконанні службових обов"язків, а відтак відносини, що виникли між сторонами, не можуть регулюватися нормами закону, що регламентують повернення коштів за договором позики.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні інвестиції" - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: О.Я. Мельничук
О.Ф. Павлишин