Справа № 466/5932/13 Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.

Провадження № 22-ц/783/6266/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія:21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар: Бадівська О.О.

особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, пр.-ки ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності задоволено; визнано частково недійсним договір дарування 1/4 житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 27.03.1992 року; визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно: 1/16 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_6. В апеляційній скарзі покликається на порушення норма матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що оскільки правовідносини, з приводу яких виник спір, існували до набрання чинності ЦК України 2003 року й не мають триваючого характеру, при розгляді даної справи необхідно керуватися положеннями Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та Кодексом про шлюб та сім'ю України 1969 року. Вказує, що припущення позивача про відсутність законних підстав для посвідчення договору дарування є надуманими та необґрунтованими, оскільки позивач належним чином не підтвердив свого припущення, зокрема не надав доказів відсутності заяви від імені ОСОБА_7 Також вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів здійснення будь-яких коштовних добудов до будинку, ремонтів тощо. Просить рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши доводи скарги, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції, однак вбачає підстави для зміни рішення.

Як роз'яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимо ги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирі шив справу згідно з нормами матеріального права, що підля гають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відпо відають вимогам закону про їх належність та до пустимість, або обставин, що не підлягають дока зуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які ма ють значення для вирішення справи.(П.13)Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

Судом першої інстанції ці вимоги дотримано неповно, оцінка доказів проведена у відповідності до ст.212 ЦПК. Рішення суду відповідає вимогам ст.213 ЦПК щодо законність та обґрунтованості. Однак, у резолютивній частині рішення, визнаючи частково недійсним договір дарування, суд не зазначив у якій частині договір визнано недійсним.

Перевіряючи рішення в апеляційному порядку в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд відхиляє як необґрунтовані доводи апелянта щодо порушення норм матеріального і процесуального права та ґрунтування рішення на припущеннях, незастосування норм ЦК 1963року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно визначив правовідношення сторін та застосував закон, який їх регулює, а саме ст.22 КпШС щодо спільної сумісної власності подружжя батьків сторін на придбану ними у 1985році 1/4 частини житлового будинку, ст.549 ЦК УРСР (1963р.), відповідно до якої вважається, що спадкоємець прийняв спадщину після смерті батька оскільки він вступив в управління або володіння спадковим майном.

Позивач ОСОБА_3 як син є спадкоємцем першої черги і будучи зареєстрованим по місцю відкриття спадщини та постійно проживаючи АДРЕСА_1 зі своєю сім'єю, фактично вступив у володіння спадковим майном після смерті батька у 1991році. Тому обґрунтовано визнаний судом таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8

Факт проживання та прописки позивача за спірною адресою з сім'єю також не заперечила відповідач ОСОБА_6, визнаючи наявність суперечок та конфліктів з приводу спільного користування спадковим батьківським майном.

Відповідно до копії паспорта НОМЕР_1 ОСОБА_3, він зареєстрований АДРЕСА_1 з 1985 року і до сьогоднішнього дня адресу не змінював.

Суд першої інстанції взяв до уваги доводи позивача щодо не порушення ним строків звернення до суду, оскільки про оскаржуваний договір дарування він дізнався лише у 2013 році при черговій сварці з сестрою.

Відповідно до ч.1ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж норма була закріплена у ст.76 ЦК УРСР 1963р., яка діяла на час укладення спірного правочину, у 1992році.

Доводи позивача, що відповідачка ОСОБА_6 приховала від нього укладення на її користь договору дарування належної їм частини будинку узгоджуються з іншими встановленими обставинами справи. Зокрема, після укладення договору дарування у 1992 році позивач продовжував проживати та займати частину будинковолодіння по АДРЕСА_1, з 1996 року проживав з фактичною дружиною ОСОБА_9, у 1998 році там народилась його донька ОСОБА_12, у 2003 році зареєстрували шлюб з ОСОБА_9 Стверджує, що весь час проживав у будинку, доглядав його та проводив ремонтні роботи, вважаючи його своїм. Лише у 201 3році при сварці відповідачка йому повідомила, що усе спадкове майно після батьків належить їй. Звернувши за консультацією після відповіді на запит адвоката достовірно дізнався про укладення оскаржуваного правочину ще у 1992 році.

На підтвердження цих обставин, відповідач ОСОБА_11 на судовому засіданні апеляційного суду визнала, що не повідомляла брату ОСОБА_3 про укладений договір дарування. Припустила, що він міг знати про укладення договору від інших осіб, від матері чи від брата.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про незастосування позовної давності, перебіг якої почався у 2013 році, а саме з часу отримання офіційної інформації на запит адвоката від 21.05.2013 року (а.с.25), коли він дізнався про порушення свого права власності на спадкове майно, набуте після смерті батька у 1991 році.

Кожна сторона, відповідно до ст.60 ЦПК України, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_6 не довела обґрунтованість своїх заперечень позовних вимог, також не навела доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо підставності заявленого позову та необхідності судового захисту порушеного права позивача.

Тому даючи оцінку рішенню суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, в межах доводів скарги, колегія суддів дійшла висновку про його законність та обґрунтованість. Рішення суду ухвалене в межах заявлених вимог, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляції не ставлять під сумнів його законність. Однак, резолютивна частина рішення не відповідає вимогам повноти та чіткості, оскільки частково скасувавши договір дарування 1/4 частини будинку АДРЕСА_1, суд не вказав у якій конкретно частині визнається недійсним договір.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується ст.60 ЦК УРСР, відповідно до якої недійсність частини угоди не тягне за собою недійсності інших її частин.

Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Відтак, суд першої інстанції правильно визначив частку позивача у спадковому майні, враховуючи те, що після смерті батька відкрилась спадщина на половину від 1/4 будинку, тобто на 1/8 частину будинку, частка позивача, отримана в порядку спадкування після смерті батька становить 1/16 будинку.

На підставі ст.308 ЦПК апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, визнавши, що рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, однак змінює рішення суду в частині. Ці процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи, а тому не тягнуть скасування рішення суду. Отже, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду, відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК, з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303, п.3ч.1ст.307, 308, п.4ч.1ст.309, ч.3ст.309 ч.2ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2014 року змінити.

Визнати частково недійсним договір дарування 1/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 27.03.1992 року в частині 1/16 частки будинку.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржено протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л. Шумська

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра