Справа № 161/16549/13-ц Провадження № 22-ц/773/1722/14 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.

Категорія: 48 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Киці С.І.,

секретаря - Вергуна Т.С.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 21 січня 1989 року по 25 вересня 2010 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу ними придбано приміщення АДРЕСА_5 в м. Луцьку, право приватної власності на яке зареєстроване за відповідачем; торговий павільйон НОМЕР_2, який розташований на території МПП «Ринок» в м. Кузнецовську Рівненської області; автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований на її ім'я.

Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_3 залишив собі в користування вищезгадане приміщення АДРЕСА_1 та автомобіль марки Chrysler. В її користуванні залишився торговий павільйон НОМЕР_2 на території МПП «Ринок» в м. Кузнецовську. Однак такі умови поділу між сторонами не узгоджувалися.

Позивачка ОСОБА_1 просила провести поділ майна подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частину приміщення АДРЕСА_5 в м. Луцьку; торговий павільйон НОМЕР_2, який розташований на території МПП «Ринок» в м. Кузнецовську Рівненської області та стягнути з відповідача на її користь компенсацію за 1/2 частину вартості автомобіля марки Chrysler, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 35410,00 грн.

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що крім вказаного його колишньою дружиною майна вони в період шлюбу придбали й інше майно, яке є спільною сумісною власністю сторін, зокрема, квартиру АДРЕСА_1, меблі та побутову техніку. Вартість 1/2 частини автомобіля Chrysler, 2001 року випуску в сумі 72384 грн. він вже компенсував ОСОБА_1

Після неодноразової зміни та уточнення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, право особистої власності на автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 70820 грн., компенсувати ОСОБА_1 вартість 1/2 частини вказаного автомобіля в сумі 35410 грн.

Водночас просив визнати спільною сумісною власністю подружжя: кухонний гарнітур МДФ польського виробництва, з фасадами з алюмінієвими вставками вартістю 3000 грн.; витяжку кухонна «Ariston» - 500 грн.; комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми «Аміка» виробництва Польщі - 2000 грн.; комп'ютер фірми «Бенк» з монітором 17 дюймів - 600 грн.; телевізор «Sony Bravo» LCD - 1500 грн.; м'яку шкіряну частину (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва - 3000 грн.; пральну машину «Wirpool» - 300 грн.; холодильник «Ariston» - 1300 грн.; ліжко двохспальне дерев'яне - 400 грн.; матрац українського виробництва - 1300 грн.; телевізор «Грюндік» - 200 грн. та виділити ОСОБА_1 все вказане майно на загальну суму 14100 грн., стягнувши з неї на його користь компенсацію 1/2 частки даного майна в розмірі 7050 грн.

Крім того, просив стягнути з ОСОБА_1 72384 грн. безпідставно отриманих нею коштів .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2014 року первісний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на торговий павільйон НОМЕР_2 на території МПП «Ринок» в м. Кузнецовську Рівненської області. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 35410 грн. грошової компенсації за 1/2 частки вартості автомобіля марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1138 грн. 10 коп. понесених витрат по оплаті судового збору.

Зустрічний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, як частку в спільній сумісній власності.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 70820 грн.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя майно: кухонний гарнітур МДФ польського виробництва, з фасадами з алюмінієвими вставками; витяжка кухонна «Ariston»; комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми «Аміка» виробництва Польщі; комп'ютер фірми «Бенк» з монітором 17 дюймів; телевізор «Sony Bravo» LCD; м'яка шкіряна частина (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва, пральна машина «Wirpool», холодильник «Ariston», мікрохвильова піч; ліжко двохспальне дерев'яне; матрац українського виробництва; телевізор «Грюндік», вартість якого складає 14100 (чотирнадцять тисяч сто) гривень, та виділено зазначене майно ОСОБА_1; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію 1/2 частки даного майна в розмірі 7050 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати по оплаті судового збору в розмірі 3441 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просила скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов і відмовити у зустрічному позові.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просив скасувати рішення суду в частині задоволення первісного позову щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на торгівий павільйон НОМЕР_2 на території МПП «Ринок» в м.Кузнецовську, в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на його користь 72384 грн. безпідставно отриманих коштів, постановити рішення, яким стягнути ці кошти, виключити з мотивувальної частини рішення всі висновки щодо спільного зайняття ОСОБА_1 разом з ним підприємницькою діяльністю, в іншій частині залишити рішення без змін.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення як первісного, так і зустрічного позовів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Частково задовольняючи позовні вимоги сторін, суд першої інстанції виходив з того, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу за правилами глави 8 СК України, є квартира АДРЕСА_2, торгівий павільйон НОМЕР_2 на території МПП «Ринок» в м.Кузнецовську, автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1 та меблі і побутова техніка на загальну суму 14100 грн., які знаходяться у квартирі, а також суд вважав, що таким розподілом не порушуються майнові права сторін.

Однак колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного із цивільного обороту.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст.ст. 63, 65 СК України.

Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено, що з 21 січня 1989 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня 2010 року (а. с. 7-8 т.1).

Згідно із свідоцтвом про право власності від 12 січня 2005 року, виданим на підставі рішення виконкому Луцької міської ради Волинської області від 29 грудня 2004 року № 498, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на приміщення АДРЕСА_5

03 липня 2008 року між підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено угоду, згідно з якою виконавець виконує монтаж торгівельного павільйону в м. Кузнецовську із свого матеріалу «під ключ», а замовник приймає та оплачує роботу (а. с. 76 т.1).

Квитанцією до прибуткового касового ордера № 10 від 03 липня 2008 року стверджується, що ОСОБА_3 сплатив за зборку конструкції торгівельного павільйону 20000 грн. (а. с. 79 т.1).

З договорів на надання послуг та використання торгового місця НОМЕР_2, яке розташоване на території МПП «Ринок» в м. Кузнецовську Рівненської області, від 01 серпня 2008 року, від 04 січня 2011 року та від 01 квітня 2011 року, які укладені між МПП «Ринок» та ОСОБА_3, вбачається, що останньому надано на території ринку торгове місце НОМЕР_2 для організації та проведення торгівельної діяльності (а. с. 74-75, 77-78).

Також встановлено, що в період шлюбу сторони придбали автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1. Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 28 листопада 2008 року вбачається, що право власності на даний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_1 (а. с. 13 т.1). Згідно з довідкою суб'єкта оціночної діяльності від 23 вересня 2013 року середньо-ринкова вартість цього автомобіля становить 70820 грн. (а. с. 16 т.1).

Сторони в судовому засіданні ствердили, що після розірвання шлюбу і до часу подання первісного позову внаслідок добровільної взаємної згоди встановився такий режим користування спільним майном подружжя, відповідно до якого в користуванні позивачки ОСОБА_1 залишилася квартира з усіма меблями і побутовою технікою та торгівельний павільйон у м.Кузнецовську, де вона здійснює підприємницьку діяльність, в той час як автомобілем та магазином у м. Луцьку фактично користується відповідач ОСОБА_3

В судовому засіданні сторони підтвердили, що позивач ОСОБА_1 без відповідної реєстрації своєї діяльності як підприємницької фактично займалася торгівлею товарами, які закуплялися як спільно з ОСОБА_3, так і самостійно позивачкою, в тому числі за кордоном, про що свідчать надані суду копії паспорта позивачки з відмітками про неодноразові виїзди за кордон в період 2005-2007 років (а.с.50-61 т.2), копії заяви від 02.07.2008 р. представника Люблінського підприємства про видачу візи для багаторазового перетину кордону ОСОБА_1 як контрагента товариства (а.с.95-97 т.2), та квитанцій про оплату за видачу візи до Республіки Польща за 2008 рік (а.с.44,45), довідка від 17.11.2014 р. Люблінської фірми ТзОВ Джей-Ес про довготривалі постійні (понад шість років) торгові стосунки фірми з ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_3 щодо гуртових закупівель товару для подальшого продажу в Україні (а.с.98-99) та експортний рахунок-фактура від 10.03.2004 року про отримання товару на її ім'я (а.с.93 т.2), договір купівлі-продажу товару партіями № 024 від 01.01.2001 року з участю позивача ОСОБА_1 як покупця (а.с.41-42 т.2), довідка ФОП ОСОБА_7 про співпрацю у купівлі-продажу товарів легкої промисловості з подружжям ОСОБА_1 за період 2001- 2010 р.р. (а.с.43 т.2).

Сторони в суді апеляційної інстанції ствердили, що для найбільш вигідного оформлення документів на право виїзду за кордон для придбання товару, який реалізовувався в торгових точках, що їм належали, 01 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір (а.с. 112). Однак ОСОБА_1, не будучи фізичною особою-підприємцем, спільно з ОСОБА_3 здійснювала підприємницьку діяльність.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, приміщення АДРЕСА_5 в м. Луцьку, яке придбане на ім'я ОСОБА_3, в тому числі, частково за кошти, позичені в інших осіб, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та письмовими доказами: договором № 148 про пайову участь у будівництві від 28.11.2003 року (а.с.38 т.2), додатковою угодою до основного договору від 13 жовтня 2004 року, актом прийому-передачі від 17 грудня 2004 року, згідно з якими пайовиком є підприємець ОСОБА_3, дублікатами квитанцій та дублікатами меморіальних ордерів від 01 грудня 2003 року № 1708 та від 04 грудня 2003 року № 1045, які свідчать про те, що оплату здійснював ОСОБА_3 і призначення платежу - пайова участь у будівництві згідно з договором від 28 листопада 2003 року № 148.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Разом з тим, у суді позивачем ОСОБА_1, не заперечуючи факту у пайовій участі в будівництві приміщення магазину відповідача як підприємця, доведено, що пайові внески, котрі сплачувалися ОСОБА_3 кількома частинами протягом 2003-2004 років, складалися не з його особистих коштів, а зі спільних коштів, зароблених за рахунок спільної праці сторін як подружжя.

Позивач ОСОБА_1, не будучи підприємцем, своєю працею також вносила значний вклад у сімейний бюджет. При цьому, як вбачається з довідки «УкрСиббанку» станом на 19.02.2008 р. в неї був наявний відкритий депозитний рахунок на суму 5000 доларів США (а.с.63 т.2).

В той час відповідач ОСОБА_3, як вбачається із довідки Луцької ОДПІ від 17.12.2014 р., за 2002 та 2003 рік мав дохід у розмірі відповідно по 1388 грн. і 322 грн., а з 2004 р. по 2007 р. включно доходів від підприємницької діяльності не отримував, і лише за 2008 р. - 5400 грн., у 2009 р. - 4950 грн. та за 2010 р. - 6300 грн. (а.с. 90 т.2), що також підтверджується декларацією про доходи ОСОБА_3 за 1 квартал 2005 року, де він вказує, що підприємницькою діяльністю за цей період не займався, доходів не отримував (а.с. 62 т.2).

Крім того, в суді апеляційної інстанції сторони підтвердили, що за рахунок спільних коштів подружжя ними були придбані однокімнатна квартира в м. Луцьку, яку вони продали у 1997 році, пізніше - двохкімнатну квартиру, яку також відчужили і використали виручені кошти на користь сім'ї та розвиток бізнесу.

Отже, враховуючи, що приміщення № НОМЕР_3 в торговому комплексі /літер А-2/ та торгівельний павільйон в м. Кузнецовську хоча і придбано ОСОБА_3 як фізичною особою-підприємцем, однак в суді встановлено, що вказане майно набуто під час шлюбу за спільні кошти подружжя, в тому числі, за кошти, позичені ним і повернуті зі спільних із сімейного бюджету коштів, тому це майно належить до спільної сумісної власності подружжя і, відповідно, підлягає поділу за нормами Сімейного кодексу України.

Отже, з пояснень сторін та наданих ними доказів встановлено, що за час шлюбу подружжям придбано наступне майно:

- трикімнатна квартира по АДРЕСА_1 у м. Луцьку (далі - квартира). За договором купівлі-продажу від 05 вересня 2002 року покупцем квартири є ОСОБА_1.(а. с. 88). Сторони погодили вартість цього майна в сумі 440000 грн.;

- приміщення АДРЕСА_5 м. Луцьку (далі - приміщення № НОМЕР_3). Дане приміщення належить ОСОБА_3 згідно із свідоцтвом про право власності від 12 січня 2005 року, виданим на підставі рішення виконкому Луцької міської ради Волинської області № 498 від 29 грудня 2004 року (а. с. 9) та витягом про право власності на нерухоме майно від 16 травня 2005 року (а. с. 10). За висновком оцінювача ТзОВ «Волинське агентство нерухомості» від 24 вересня 2013 року вартість вказаного приміщення становить 498000 грн., з чим сторони погодилися;

- автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_1 (а.с.13). Згідно з довідкою суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 від 23 вересня 2013 року середньо-ринкова вартість цього автомобіля (узгоджена сторонами) становить 70820 грн. (а.с. 16);

- торговий павільйон НОМЕР_2 площею 17,0 кв. м., розташований на території малого приватного підприємства «Ринок» по вул. Енергетиків, 3 в м. Кузнецовську Рівненської області (далі - торговий павільйон НОМЕР_2). Згідно з довідкою директора МПП «Ринок» від 11 листопада 2013 року власником цього павільйону є ОСОБА_3 (а.с. 33), а його узгоджена сторонами вартість, що визначена висновком оцінювача ТзОВ «Волинське агентство нерухомості» від 24 вересня 2013 року, становить 78400 грн. (а.с. 19);

- меблі та побутова техніка, а саме - кухонний гарнітур вартістю 3000 грн.; витяжка кухонна «Ariston» - 500 грн.; комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) - 2000 грн.; комп'ютер фірми «Бенк» - 600 грн.; телевізор «Sony Bravo» LCD - 1500 грн.; м'яка шкіряна частина - 3000 грн.; пральна машина «Wirpool» - 300 грн.; холодильник «Ariston» - 1300 грн.; ліжко - 400 грн.; матрац - 1300 грн.; телевізор «Грюндік» - 200 грн. , всього загальною вартістю 14100 грн. Факт придбання цього майна в шлюбі підтверджений обома сторонами і ними узгоджена його вартість.

Визначаючи обсяг спільного майна подружжя, що є предметом заявлених позовних вимог, виходячи із його вартості, узгодженої сторонами в судовому засіданні, судом встановлено, що всього подружжям набуто за час шлюбу майна на суму 1101320 грн., отже, виходячи із принципу рівності сторін, кожному належить виділити майна на суму 550660 гривень.

Згідно з позовною заявою ОСОБА_1 просила виділити автомобіль марки Chrysler відповідачу і стягнути з нього на її користь половину його вартості в сумі 35410 грн. В свою чергу ОСОБА_3 у заяві, в якій він остаточно сформулював свої позовні вимоги (а. с. 125-126), просив поділити вказаний автомобіль таким же чином. Тому, враховуючи бажання обох сторін, та фактично встановлений між ними порядок користування майном колегія суддів вважає, що автомобіль слід виділити відповідачу.

Також сторони дійшли згоди щодо поділу між ними меблів та побутової техніки. За цією згодою у власність позивача виділяється холодильник «Ariston» вартістю 1300 грн., комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми «Аміка» виробництва Польщі - 2000 грн., витяжка кухонна «Ariston» - 500 грн., матрац українського виробництва - 1300 грн., ліжко двохспальне дерев'яне - 400 грн., телевізор «Sony Bravo» LCD - 1500 грн., кухонний гарнітур МДФ польського виробництва, з фасадами з алюмінієвими вставками вартістю 3000 грн., комп'ютер фірми «Бенк» з монітором 17 дюймів - 600 грн., м'яку шкіряну частину (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва - 3000 грн., пральну машину «Wirpool» - 300 грн., телевізор «Грюндік» - 200 грн. , всього на суму 14100 грн.

Водночас не існувало згоди між ними про поділ придбаних у шлюбі квартири, об'єктів торгівлі: малої архітектурної форми - торгового павільйону НОМЕР_2 та приміщення магазину № НОМЕР_3.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 є приватним підприємцем, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_4 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 19.05.1993 р. номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 до ЄДР НОМЕР_5.

Встановлено, що ОСОБА_3 з реєстрації як фізична особа-підприємець не знятий, та доказів офіційного припинення ним підприємницької діяльності суду не надано.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з факту використання частини спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_3 у підприємницькій діяльності та доведеністю підстав для визнання даного майна спільним сумісним майном подружжя.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 просила провести поділ майна подружжя, а саме й павільйон НОМЕР_6 площею 17 кв.м., розташований на території МПП «Ринок» по вул. Енергетиків, 3 у м. Кузнецовську Рівненської області. Однак згідно з договором про надання послуг та використання торгівельного місця (а.с.11) та довідки, виданої директором МПП «Ринок» Мордасом М.П. № 84, власником являється ОСОБА_3, оскільки павільйон придбаний ним під час шлюбу за спільні кошти подружжя (а.с. 33).

З 12 липня 2011 року ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії ААБ № 888266 (а. с. 14). Вона фактично здійснює торгівлю в приміщенні торгового павільйону НОМЕР_2, що розташований на території малого приватного підприємства «Ринок» по вул. Енергетиків, 3 в м. Кузнецовську Рівненської області.

Оскільки вказаний павільйон є малою архітектурною формою, право власності на який не підлягає державній реєстрації, та розміщений на орендованому відповідачем торговому місці, тому судова колегія вважає, що поділу підлягає не павільйон як об'єкт нерухомості, а його конструктивні елементи і матеріали, з якого він складається.

Разом з тим, квартира АДРЕСА_4 в. м. Луцьку також була придбана сторонами за спільні кошти подружжя.

Норми ст.61 СК України передбачають, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Як встановлено ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо сторони не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Оскільки жодна із сторін не внесла на депозит суду відповідну грошову суму, та враховуючи норми ст.71 СК України щодо неподільних об'єктів, соціальну значимість для кожної із сторін даного майна та їх вартість, колегія суддів приходить до висновку про визнання за сторонами права власності на наступне майно.

Таким чином, у власність позивачу ОСОБА_1 виділяється наступне майно: меблі та побутова техніка вартістю 14100 грн., квартира вартістю 4400000 грн. і матеріали та конструктивні елементи (металеві конструкції), з яких складається приміщення торгівельного павільйону НОМЕР_2, розташованого на території МПП «Ринок» по вул. Енергетиків, 3 в. м. Кузнецовську Рівненської області, вартістю 78400 (сімдесят вісім тисяч чотириста) гривень; а всього майна на загальну суму 532500 гривень.

У власність відповідачу ОСОБА_3 слід виділити таке майно: приміщення № НОМЕР_3 вартістю 498000 грн., автомобіль марки Chrysler вартістю 70820 грн., а всього майна на суму 568820 гривень.

Оскільки при вказаному поділі різниця у вартості поділеного майна становить 18160 гривень, а як визнали сторони в суді та підтвердили копіями квитанцій, ОСОБА_1 фактично отримала від ОСОБА_3 8000 грн. як частину компенсації за присуджений відповідачу автомобіль, тому з урахуванням цієї отриманої суми, слід стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 10160 гривень в якості доплати за різницю у вартості поділеного майна .

Колегія суддів вважає, що зазначений варіант поділу спільного майна подружжя найбільш наближений до рівності часток за вартістю майна і відповідає нормам закону про виділення неподільних об'єктів одному з подружжя та не порушує прав сторін, зокрема з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_3, як і повнолітні сини бувшого подружжя, не позбавлений права на проживання у спірній квартирі, як такий, що зареєстрований у даному жилому приміщенні.

Доводи апелянта ОСОБА_3 щодо неправильного вирішення судом першої інстанції вимог зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 72384 грн. як безпідставно отриманих коштів колегією суддів не беруться до уваги, оскільки не підтверджені жодними беззаперечними доказами, а тому не підлягають до задоволення.

У зв'язку з допущеними судом першої інстанції вищенаведеними порушеннями норм матеріального і процесуального права та невідповідністю його висновків обставинам справи, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення обох позовів у відповідності зі ст. 309 ЦПК України.

Оскільки сторонами в рівній мірі понесено судові витрати на оплату судового збору в максимальному розмірі, вказані витрати залишаються за сторонами.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Первісний та зустрічний позови задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 таке майно:

- Холодильник «Ariston» вартістю 1300 грн., комплект вбудованої кухонної техніки (духова шафа та плита) фірми «Аміка» виробництва Польщі - 2000 грн., витяжку кухонну «Ariston» - 500 грн., матрац українського виробництва - 1300 грн., ліжко двохспальне дерев'яне - 400 грн., телевізор «Sony Bravo» LCD - 1500 грн., кухонний гарнітур МДФ польського виробництва з фасадами з алюмінієвими вставками вартістю 3000 грн., комп'ютер фірми «Бенк» з монітором 17 дюймів - 600 грн., м'яку шкіряну частину (диван - трійка, диван - двійка та крісло) польського виробництва - 3000 грн., пральну машину «Wirpool» - 300 грн., телевізор «Грюндік» - 200 грн., всього на суму 14100 (чотирнадцять тисяч сто) грн.;

- матеріали та конструктивні елементи (металеві конструкції), з яких складається приміщення торговельного павільйону НОМЕР_2 , розташованого на території МПП «Ринок» по вул. Енергетиків, 3 в. м. Кузнецовську Рівненської області, вартістю 78400 (сімдесят вісім тисяч чотириста) гривень;

- трикімнатну квартиру по АДРЕСА_1 у м. Луцьку вартістю 440000 (чотириста сорок тисяч) грн., а всього майна на суму 532500 (п'ятсот тридцять дві тисячі п'ятсот ) гривень.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_3 таке майно:

- автомобіль марки Chrysler, 2001 року випуску, моделі Grand Voyager, державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 70820 (сімдесят тисяч вісімсот двадцять) гривень.;

- приміщення АДРЕСА_5 в м. Луцьку вартістю 498000 (чотириста дев'яносто вісім тисяч) грн., а всього майна на суму 568820 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 10160 (десять тисяч сто шістдесят) гривень в якості доплати за різницю у вартості поділеного майна.

В решті позовних вимог за первісним та зустрічним позовами відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: