Справа № 461/15214/13 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.

Провадження № 22-ц/783/4301/14 Доповідач в 2-й інстанції: Гриновець Б. М.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Гриновця Б.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Ванівського О.М.,

при секретарі: Цар М.М.,

з участю: позивача - ОСОБА_2 та його представників - ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

представника третьої особи Львівського державного університету

внутрішніх справ - Буляка І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_7, Львівський державний університет внутрішніх справ про визнання ордера на житлове приміщення недійсним, -

в с т а н о в и л а:

рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач - ОСОБА_2.

У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції при ухваленні зазначеного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та не дотримано вимог процесуального права. Вказує, що судом у процесі розгляду справи необґрунтовано, на його думку, було відмовлено у прийнятті та дослідженні доказів, які мають значення для справи та проігноровано подану ним заяву про забезпечення доказів. Так, зокрема зазначає, що судом першої інстанції було відхилено його клопотання про приєднання до матеріалів справи рішення виконкому Залізничної райради депутатів трудящих від 15.05.1975 року №469 про оформлення ордера ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з чотирьох осіб та інших документів житлової справи черговика ОСОБА_8. Наслідком таких дій суду, на його думку, є невідповідність висновків суду обставинам справи. Крім того, зазначає, що оскаржуваним рішенням порушено його конституційне право на житло, оскільки квартиру, яку отримав ОСОБА_7 за оспорюваних ордером, повинен був отримати саме він, оскільки впродовж 18 років проживав з дружиною та двома дітьми в гуртожитку Львівського державного інституту фізичної культури. Також вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_7 та члени його сім'ї не передали органу, який здійснив поліпшення житлових умов, належне їм на праві приватної власності житло чим було порушено вимоги «Тимчасового положення про порядок передачі громадянами житла, що перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов», затвердженому наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №24 від 01.06.1995 року. Проте, незважаючи на зазначені порушення, орган, який здійснив поліпшення житлових умов, безпідставно, на його думку, видав ОСОБА_7 та членам його сім'ї ордер на вселення в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2. Крім того, вважає, що сім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 безпідставно отримали зазначену квартиру, оскільки своєю пільгою батько ОСОБА_7 - ОСОБА_8 скористався відповідно до рішення виконкому Залізничної райради депутатів трудящих від 15.05.1975 року №469 про оформлення останньому ордера на квартиру АДРЕСА_1, житлова площа якої, на його думку, цілком відповідає вимогам сім'ї ОСОБА_8.

Зважаючи на вказане, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що з метою захисту свого, на його думку, порушеного права на житло ОСОБА_2 неодноразово звертався до суду.

Зокрема, 09.08.2013 року Галицьким районним судом м. Львова було ухвалено рішення, яким відмовлено в позові ОСОБА_2 до адміністрації Львівського державного університету внутрішніх справ, виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа: ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування спільного рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛДУВС про надання ОСОБА_7 трьохкімнатної квартири в будинку АДРЕСА_2, визнання незаконним та скасування ордера ВК ЛМР на вселення ОСОБА_7 у зазначену квартиру, визнання незаконним та скасування рішення ВК ЛМР про надання квартири черговику ОСОБА_7 та зобов'язання відповідальних осіб ЛДУВС при подальшому розподілі житла чітко та неухильно дотримуватись норм чинного в Україні житлового законодавства, зобов'язання ЛДУВС надати ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_2, зобов'язання ВК ЛМР видати ОСОБА_2 ордер на вселення у цю квартиру (а.с.72-74).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.10.2013 року зазначене рішення Галицького районного суду м. Львова залишено без змін (а.с.75-77).

Як вбачається із оскаржуваного ордера серія А-1 №0004333 виданого ОСОБА_7 31.10.2013 року, підставою видачі такого було рішення ВК ЛМР від 04.01.2013 року №07 (а.с.96) та від 25.01.2013 року №45, правомірність яких була предметом розгляду у справі за вищевказаним позовом ОСОБА_2. Законність зазначених рішень підтверджена також і судом апеляційної інстанції, який зазначив, що при прийнятті рішення про надання ордеру на вселення в житло ВК ЛМР керувався чинним законодавством та офіційними документами, поданими ЛДУВС, враховуючи при цьому, що спірна квартира - відомче житло та не належить до житлового фонду місцевої ради. Крім того, згідно зазначеного ордера такий виданий ОСОБА_7 та його сім'ї у складі ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10 на право зайняття квартири АДРЕСА_2, житловою площею 51,1 кв.м..

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, колегія суддів вважає, що зазначені рішення Галицького районного суду м. Львова та ухвала Апеляційного суду Львівської області мають преюдиційне значення при розгляді цієї апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2014 року.

Крім того, як встановлено згаданими судовими рішеннями та підтверджується доказами наявними у матеріалах справи, ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку у Львівській міській раді з 2005 року за №22423 загальної черги; з 30.09.2005 року за №14637 на кооперативному обліку; в пільговому списку для першочергового надання житла з 12.03.2009 року за №6947; в контрольному списку працівників ЛДУВС за №11 та за №9 у контрольному списку загальної черги. В той час, як ОСОБА_7 перебував на загальній черзі з 2006 року за №15, а у списку позачергового надання житла з 2006 року за №1.

Згідно ч.1 ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Відповідно до ч.1 ст.48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу та незаконність рішення суду першої інстанції ОСОБА_2, серед іншого посилається на те, що ОСОБА_7 безпідставно одержав ордер на вселення в спірну квартиру скориставшись пільгою свого батька -ОСОБА_8, який вже отримав квартиру АДРЕСА_1 у м. Львові та скористався такою відповідно до рішення виконкому Залізничної райради депутатів трудящих від 15.05.1975 року №469. При цьому, вказує також на те, що при видачі ордера ОСОБА_7 не було дотримано вимог «Тимчасового положення про порядок передачі громадянами житла, що перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №24 від 01.06.1995 року, не передано зазначену квартиру органу, що здійснює поліпшення житлових умов та не враховано при цьому норми житлової площі на одну особу.

Згідно ч.1 ст.47 ЖК України норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Як вбачається із довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданій ОСОБА_7 21.11.2012 року №2877 у квартирі АДРЕСА_1, житловою площею 38,10 кв.м., проживає 8 осіб (а.с.11).

Відтак, з врахуванням житлової площі квартири, одержуваної за оспорюваним ордером та складів сімей, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 та квартирі АДРЕСА_2, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 подані недостовірні відомості щодо наявності потреби в поліпшенні житлових умов.

Крім того, слід відхилити також аргументи щодо незаконності, на переконання апелянта, «використання» пільги батька ОСОБА_7 - ОСОБА_8, оскільки згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку посилається і апелянт, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, з врахуванням дати набрання чинності ЖК України (ЖК Української РСР) та положень ч.1 ст.58 Конституції України, одержану за спірним ордером квартиру слід вважати такою, яка надана вперше, оскільки квартира АДРЕСА_1 була надана 15.05.1975 року.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на конституційне право на житло зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 осіб (за виключенням ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10.), відхиленню підлягають і доводи апелянта та його представників щодо не передачі квартири АДРЕСА_1 органу, який здійснив поліпшення житлових умов відповідно до вимог «Тимчасового положення про порядок передачі громадянами житла, що перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №24 від 01.06.1995 року.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 у заяві на ім'я міського голови з проханням надання квартири зобов'язався здати квартиру АДРЕСА_1 органу, який здійснить поліпшення житлових умов абсолютно не відповідає дійсності, оскільки як вбачається із копії такої заяви, наявної в матеріалах справи у цій графі стоять прочерки (а.с.116).

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує також на те, що в результаті видачі ордеру ОСОБА_7 на вселення в квартиру АДРЕСА_2 порушено його конституційне право на житло. Проте, такі аргументи, на думку колегії суддів слід відхилити, зважаючи на те, що згідно ч.1 ст.43 ЖК України жилі приміщення надаються громадянам в порядку черговості, а ОСОБА_7 мав переважне перед апелянтом право на отримання такого за принципом черговості. Крім того, відсутні будь-які докази того, що право на житло ОСОБА_2 в контексті ст.47 Конституції України порушено чи обмежено, оскільки такий і надалі перебуває на квартирному обліку у Львівській міській раді та контрольних списках ЛДУВС.

Щодо зазначення апелянтом та його представниками на порушення, на їхню думку,судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку із тим, що їм було відмовлено у задоволенні клопотання про доручення до матеріалів справи рішення виконкому Залізничної райради трудящих від 15.05.1975 року №469 про оформлення ордера ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, на переконання колегії суддів є безпідставним, оскільки факт, яким таке рішення підтверджується сторонами та третьою особою не оспорювався та був ними визнаний під час розгляду справи. Крім того, навіть за умови невизнання вказаного факту та відсутності, згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, необхідності у доказуванні такого, недолучення вказаного доказу до матеріалів справи не призвело до неправильного вирішення справи в розумінні ч.3 ст.309 ЦПК України.

Таким чином, на підставі вищевказаного, а також враховуючи те, що рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено законність акту виконавчого органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданих оспорюваний ордер, апелянтом та його представниками не доведено порушення будь-яких норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи судом першої інстанції, а також те, що оскаржуване рішення, як перевірено та встановлено апеляційним судом, ухвалено з дотриманням норм процесуального права та на підставі норм матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, зважаючи на відсутність порушення чи обмеження права на житло апелянта та підстав, передбачених ч.1 ст.59 ЖК України, для визнання ордеру на вселення в жиле приміщення недійсним колегія суддів прийшла до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують такого.

Відтак, на підставі вказаного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції, що оскаржується слід залишити без змін.

Керуючись 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_7, Львівський державний університет внутрішніх справ про визнання ордера на житлове приміщення недійсним - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Б.М.Гриновець

Судді: М.Я.Богонюк

О.М.Ванівський