Справа № 459/2519/14 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.
Провадження № 22-ц/783/6688/14 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 58
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,
секретаря Гацій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, з участю третьої особи ВДВС Сокальського РУЮ Львівської області, про звільнення майна з-під арешту, -
встановила:
В травні 2014 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, з участю третьої особи ВДВС Сокальського РУЮ Львівської області, просив звільнити з під арешту, накладеного 23.04.2010 року державним виконавцем ВДВС Сокальського районного управління юстиції на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_2, а саме: квартиру загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також заборонити органам ДВС вчиняти будь-які дії, пов'язані з обмеженням прав ПАТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателя вказаної квартири.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27.05.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CGH0GK00240176, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 9000 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором з відповідачем укладено договір іпотеки № CGVO2V/1 від 27.05.2005 року, згідно умов якого останній надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
31.05.2010р. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження нерухомого майна відповідача ОСОБА_2
Вважає накладення арешту ВДВС неправомірним, оскільки договір іпотеки укладено 27.05.2005 р., а арешт накладено 31.05.2010 р., тому виконавча служба не має правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки на користь стягувачів, які не є іпотекодержателями.
З огляду на наведене просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду від 15 вересня 2014 року позов задоволено частково.
Звільнено з-під арешту, накладеного 31.05.2010р. державним виконавцем ВДВС Сокальського РУЮ Львівської області майно належне на праві власності ОСОБА_2, а саме: квартиру № 43, загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» 243 гривні 60 копійок понесених судових витрат.
В решті вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2, вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки суд звільнив майно з-під арешту, який нібито накладений державним виконавцем 31.05.2010 р., проте, у позовній заяві вказував на дату накладення арешту 23.04.2010 року відповідно до постанови ВДВС Сокальського РУЮ № 34721466.
Крім цього зазначає, що квартира стосовно якої прийнято рішення про звільнення її з під арешту, фактично належить іншій особі ОСОБА_3, який звернувся в суд з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 27.05.2005 року.
Вважає, щодо до участі у справі мала б бути залучена і його дружина ОСОБА_4, інтереси якої зачіпаються оскаржуваним рішенням, оскільки спірна квартира придбана під час перебування у шлюбі.
Просить рішення Червоноградського міського суду змінити, в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити та залишити без змін рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку.
Представник позивача ПАТ "ПриватБанк", відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи ВДВС Сокальського РУЮ будучи повідомленими належним чином про день та час розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 114-116), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Колегія суддів приходить висновку, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, крім цього, відмовив в іншій частині вимог, оскільки відповідно до вимог ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а не тих, що можуть бути порушені у майбутньому.
Виходячи з наявних в матеріалах справи та досліджених в судовому засіданні доказів, колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 27.05.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CGH0GK00240176, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 9000 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № CGVO2V/1 від 27.05.2005 року, згідно умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло в день державної реєстрації іпотеки, тобто 27.05.2005 р.
В свою чергу, згідно із до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 грудня 2013 року. залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 січня 2014 року, задоволено позов ПАТ КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_2 і ОСОБА_4, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №СGН0GК00240176 від 27.05.2005 року в розмірі в розмірі 79995 грн. 28 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру № 43 загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, - шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, з отримання витягу Державного реєстру прав власності, а також з надання ПАТ КБ «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу .
Виселено ОСОБА_2 і ОСОБА_4, які зареєстровані за адресою по АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України м.Червонограда (а.с. 38-43).
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що 31.05.2010 року Львівською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України зареєстровано обтяження - арешт всього нерухомого майна ОСОБА_2, в тому числі і квартири по АДРЕСА_1 на підставі судового наказу № 2н-559, виданого Галицьким районним судом м. Львова 23.04.2010 року за зверненням ВДВС Сокальського РУЮ в межах виконавчого провадження №19500611 по виконанню вказаного вище судового наказу.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Таким чином, іпотекодержатель має право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки у нього є переважне право перед наступними стягувачами на задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна, тому що накладення арешту на спірне нерухоме майно унеможливлює виконання умов кредитного договору та договору іпотеки шляхом звернення стягнення на заставлене майно і позбавляє права іпотекодержателя ПАТ КБ «ПриватБанк» на продаж іпотечного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Чинне законодавство не обмежує можливих способів звільнення майна з-під арешту в залежності від порядку його накладення державним виконавцем.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, а саме наявності підстав для звільнення майна з-під арешту.
Що стосується доводів апелянта про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, звільнивши з-під арешту квартиру, накладеного державним виконавцем 31.05.2010 року, а не 23.04.2010 року, як просив позивач, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, відповідно до вимог ст.ст. 11, 212, 214 ЦПК України суд першої інстанції правильно визначив дату накладення арешту ВДВС Сокальського РУЮ - 31.05.2010 року (дата реєстрації обтяження), а не 23.04.2010 року - дата винесення судового наказу № 2н-559, Галицьким районним судом м. Львова, а відтак вірно звільнив з-під арешту квартиру з визначенням дати накладення арешту.
Незалучення дружини відповідача ОСОБА_4 до участі у цій справи як сторони чи третьої особи, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог колегію суддів не перевіряється.
Згідно із ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч.2 ст. 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 вересня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин