Справа № 761/27904/14-ц

Провадження №2/761/7734/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 грудня 2014 року м.Київ

Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гриньковської Н.Ю.

при секретарі Ковтун А.В.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2014р. позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовною заявою, в якій поставлено питання про визначення порядку користування кватирою АДРЕСА_1 шляхом виділення в користування позивачу житлової кімнати, площею 10,0кв.м., а в користування відповідачам виділити: житлову кімнати, площею 18,2 кв.м. та балкону, що примикає до даної кімнати, житлової кімнати, площею 11,5 кв.м. та лоджії, що примикає до вказаної кімнати. А також, залишення сторонам у спільне користування коридор, площею 12,5кв.м., кухню, площею 7,6кв.м., туалет, площею 1,5кв.м., ванну кімнату, площею 2,8кв.м.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірна трикімнатна квартира є спільною частковою власністю позивача та відповідачів. На даний час в квартирі проживають: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком та донькою. Оскільки останні роки особисті відносини позивача із сім'єю ускладнилися, він не проживав разом з родиною, а винаймав окреме помешкання. Проте, в останні части внаслідок скрутного матеріального становища, йому матеріально важко сплачувати орендну плату, тому він вирішив повернутися до спільної квартири, в якій проживають дружина та діти. Разом з тим, відповідачі заперечували проти можливості спільного проживання, що зумовило звернення до суду з позовом. При цьому, позивач вказував, що він, як рівноправний співвласник ? частини квартири, має намір проживати в найменшій з кімнат, а інші дві пропонує залишити у користуванні відповідачів.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених в ньому.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову з посиланням на те, що позивач добровільно залишив сім'ю та фактично створив нову родину, хоча шлюб між нею та позивачем не розірвано. Останні роки вона разом з дітьми проживали самі, позивач родиною не опікувався. Старша дочка одружилася та на даний час разом з чоловіком та немовлям теж проживають у спільній квартирі. Оскільки родинних стосунків із відповідачем а ні вона, а ні діти не підтримують, то спільне проживання в одній квартирі вона вважає утрудненим. Між тим, для забезпечення інтересів своїх дітей, вона погоджується на виділення у спільне користування з позивачем найбільшої кімнати для того, щоб забезпечити двом своїм дітям по окремій кімнаті.

Відповідач ОСОБА_3 пояснила, що в тій кімнаті, щодо проживання в якій виявляє намір позивач, вона проживає разом зі своїм чоловіком та маленькою дитиною, тому заперечувала проти порядку користування, запропонованого позивачем.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат, має загальну площу 61,2 кв.м., житлову - 39,7 кв.м.

Згідно з довідкою форми №3 від 03.12.2014 р. в квартирі зареєстровані п'ять осіб: ОСОБА_2 (відповідач-1), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_4 1998 р. народження (відповідач-3), ОСОБА_3 (відповідач-2) та ОСОБА_5 2014 р. народження.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розпорядження №2053, виданого Київським квартирно-експлуатаційним управлінням МО України 06.05.2009 р., квартира АДРЕСА_1 була передана у спільну часткову власність за клопотанням наймача ОСОБА_1 В ході судового розгляду справи установлено, і це не заперечувалося сторонами, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності позивачеві та відповідачам по ? частині кожному.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 383 та ст. 391 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку, що запропонований позивачем варіант визначення порядку користування квартирою в найбільшій мірі відповідатиме ідеальним часткам співвласників та найбільш враховує баланс інтересів кожного із співвласників квартири, а також інтереси інших зареєстрованих у квартирі осіб, які мають право користування нею. Щодо запропонованого відповідачем-1 варіанту, яким пропонувалося виділити у спільне користування позивача та відповідача-1 однієї з кімнат, то суд вважає такий порядок неприйнятним, оскільки в ході розгляду справи установлено, що шлюбні стосунки між подружжям фактично розпалися, вони тривалий час проживали окремо, а спільне проживання позивач в такому разі вважає неприпустимим.

Отже, оскільки сторони у справі є співвласниками спірної квартири і мають право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, право спільної часткової власності має здійснюватися співвласниками без ущемлення прав кожного, тому позовні вимоги про визначення порядку користування квартирою є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Приписами ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові рішення.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3, 11, 57, 60, 88, 169, 212-215, 294 ЦПК України, ст.ст. 317, 321, 358, 391 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, згідно з яким:

- виділити ОСОБА_1 у користування жилу кімнату площею 10,0 кв.м.;

- виділити ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 дві жилі кімнати: кімнату площею 18,2 кв.м. з балконом, що примикає до даної кімнати; кімнату площею 11,5 кв.м. разом з лоджією, що примикає до вказаної кімнати.

- залишити місця загального користування: коридор, площею 12,5кв.м.; кухню, площею 7,6 кв.м.; туалет, площею 1,5 кв.м.; ванну кімнату, площею 2,8 кв.м. - в спільному сумісному користуванні.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 121,80 грн. (сто двадцять одну гривню 80 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 121,80 грн. (сто двадцять одну гривню 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя