РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чернігівської міської ради, Комунального підприємства „ЖЕК-13” про визнання права на проживання та користування житловим приміщенням, укладення договору найму житлового приміщення,

В с т а н о в и в:

      ОСОБА_1.,  у червні 2008р., звернулася в суд із позовом  до  Чернігівської міської ради.  КЕП „ЖЄК-13”  про визнання її членом родини померлого ОСОБА_4 її батька який був наймачем АДРЕСА_1. Позивачка зазначала що після розлучення батьків, виповнення їй 18років в зазначеній квартирі вона стала проживати разом із батьком з 26.10. 2005р., однією родиною,  вели спільне господарство, але ІНФОРМАЦІЯ_1батька раптово не стало , тому позивачка просила задовольнити її вимоги.

     Оскаржуваним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено в повному обсязі.

     В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2008 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

     Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом порушені вимоги ст. 213 ЦПК України про законність і обґрунтованість рішень суду тому, що суд не виконав всі вимоги цивільного законодавства і зазначає, що судом не виконані вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”.

         Зазначає, що суд першої інстанції в своєму рішенні не вірно наводить пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6. і ОСОБА_7кі підтвердили її проживання разом з батьком, про що був складений акт обстеження від 02 листопада 2008 року.

         Також вказує, що актом від 09 грудня 2008 року, який завірений посадовою особою ЖЕК-13, підтверджується її проживання на протязі трьох останніх років уАДРЕСА_1

         Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що коли вона вибула на постійне місце проживання до батька, то не втратила право на користування і проживанняАДРЕСА_1

         Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, її представника, представника КП „ЖЕК-13”, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд  вважає що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог з таких підстав.  

        За змістом ст.65 Житлового кодексу України, особа яка вселилась в житлове приміщення до наймача в якості члена його  сім”ї  і проживає разом із ним, набуває   права користування    одним   жилим приміщенням із наймачем.

         Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні позивачка не надала переконливих доказів щодо вселення в спірну квартиру у встановленому порядку в якості члена сім'ї наймача, не надала доказів щодо сумісного проживання з батьком та ведення спільного господарства, факт сплати комунальних послуг, також зазначив, що квартиронаймач до наймодавця житлового приміщення щодо реєстрації або вселення позивачки у спірну квартиру не звертався. Проте, з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

         Із матеріалів справи вбачається, що позивачка є донькою ОСОБА_4 який є наймачем квартири АДРЕСА_1та помер ІНФОРМАЦІЯ_1.( ас.7,6,10). Позивачка в зазначену квартиру вселилась в жовтні 2005 року і проживала в ній разом із батьком - наймачем, зазначене приміщення було її постійним місцем проживання. Дані обставини стверджені окрім пояснень позивачки, показаннями свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_7 а також актом про проживання ОСОБА_1., складений посадовими особами КП „ЖЕК-13”.

           Суд у рішенні зазначив, що позивачкою не надано переконливих доказів щодо вселення її в спірну квартиру в установленому порядку в якості члена сім”ї наймача. Однак, такий висновок суду не відповідає обставинам справи.

            Так, виходячи зі змісту ст. 64 ЖК України, діти наймача відносяться до членів його сім”ї, якщо вони проживають разом із ним ,   у  зв”язку з чим позивачка безумовно відноситься до членів сім”ї наймача ОСОБА_4, з моменту вселення в спірну квартиру  ОСОБА_1, і  в зазначеному житловому приміщенні  вона набула прав і обов”язків, які випливають із договору житлового найму. При цьому необхідно зазначити, що не ґрунтується на вимогах житлового законодавства посилання суду першої інстанції на ту обставину, що позивачкою не надано доказів щодо ведення нею спільного господарства разом із наймачем - батьком. Оскільки, вона як дитина наймача, що проживає разом з ним відноситься до членів його сім”ї, і виходячи з положень п.2 ст.64 ЖК, не є обов”язковою умовою для визнання членом сім”ї наймача його дитини, окрім спільного їх  проживання, ще і ведення спільного господарства з наймачем.

          Вирішуючи вимоги ОСОБА_1. про право користування жилим приміщенням суд не врахував роз”яснень Пленуму Верховного Суду України в п.15 Постанови від 01.11.1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, за якими наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім”ї  наймача в приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

        Суд першої інстанції послався в рішенні на те, що ОСОБА_1 яка  постійно зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1, зберігає за собою право на користування цим житловим приміщенням, а тому вона не можу бути визнана такою, що набула право користування іншим житлом.

          Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачка вибула зі спірної квартири разом із матір”ю та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 разом із матір”ю- наймачем з 10.05.1995 року у віці 8 років (а.с. 75). І в даному випадку, виходячи із положень ст. 29 ЦК України за якою місцем проживання позивачки, як дитини  вважається місце  проживання одного з батьків, з ким вона проживає, не можна стверджувати про обрання нею свого постійного місця проживання. Із досягненням 18 років та можливості свободи вибору місця проживання, що входить до змісту цивільної правоздатності фізичної особи і є одним із конституційних прав людини (ст. 33 Конституції України) позивачка вибрала своє місце проживання і стала постійно проживати в спірній квартирі, в яку вселилась зі згоди свого батька наймача.

          Тому, виходячи з положень ст. 33 Конституції України про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору  місця проживання сама по собі наявність чи відсутність прописки не  може бути підставою для відмови особі  яка вселилась до наймача  у визнанні за нею права користування цим жилим приміщенням.

Таким чином, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те що, у справі доведено що позивачка вселилась до ОСОБА_4.  як член сім”ї наймача, і спірне приміщення з моменту її вселення є для неї постійним місцем проживання,    однак суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини, дав неправильну оцінку доказам.

          За таких обставин, коли судом неправильно зроблено висновок щодо прав і обов”язків сторін, та ухвалено рішення з невірним застосуванням норм матеріального права, таке рішення як незаконне  підлягає скасуванню.

        Виходячи із оцінки фактичних обставин справи та змісту правової норми ст.ст.64, 65 ЖК України, які слід застосувати до цих правовідносин, необхідно задовольнити позов, і оскільки ОСОБА_1. продовжує проживати в квартирі АДРЕСА_2в яку вона вселилась до наймача як член його  сім”ї, треба визнати за нею право на користування  зазначеним жилим приміщенням, та зобов”язати житлово-експлуатаційну організацію укласти із позивачкою договір найму жилого приміщення. 

         Керуючись ст.ст. 64, 65 ЖК України, ст.ст. 303, 307, 309 ч.4, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, суд

В и р і ш и в:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

      Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2008 року - скасувати.

      Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чернігівської міської ради, Комунального підприємства „ЖЕК-13” про визнання права на проживання та користування житловим приміщенням, укладення договору найму житлового приміщення - задовольнити.

      Визнати за ОСОБА_1 право на користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_2 зобов”язавши КП „ЖЕК-13” Чернігівської міської ради укласти із ОСОБА_1. договір найму на зазначене житлове приміщення.

     Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:                                                                Судді: