Єдиний унікальний номер 341/317/14-ц

Номер провадження 2/341/275/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Мельника І.І.

секретаря - Матейко О.С.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Галичі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої злочином,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином.

Позов обґрунтовував тим, що 23 липня 2008 року, приблизно о 18.00 год., коли він разом з дружиною знаходився в приміщенні фотосалону «Коніка», що по вул. Роксолани, 6 в м. Рогатині Івано-Франківської області, до нього підійшов ОСОБА_4 і викликав його на вулицю. Під час розмови, будучи роздратованим його активною позицією, як депутата Рогатинської міської ради, щодо висловлювань про недоцільність виділення земельної ділянки ВАТ «Рогатинпісок», відповідач в грубій формі наказав йому не втручатись у справи вказаного підприємства. Після цього, діючи умисно, наніс йому кілька ударів руками в голову та ліву руку, внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження середнього ступеня, що викликали тривалий розлад здоров'я і не є небезпечним для життя в момент спричинення та інші легкі тілесні ушкодження. По вказаному факту відносно ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу за ст.ст. 350 ч.2, 296 ч.2, 122 ч.1 КК України, його (ОСОБА_3) в цій справі було визнано цивільним позивачем, оскільки злочином йому заподіяно моральну, фізичну та майнову шкоду.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2012 року, яка ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2013 року залишена без змін, ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності звільнено на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року із закриттям провадження у кримінальній справі. Через закриття кримінальної справи внаслідок акта амністії, його цивільний позов залишився без розгляду, що не позбавляє його, як потерпілого, права вимагати від відповідча відшкодування завданої шкоди в порядку цивільного судочинства.

Внаслідок отриманих травм позивач поніс матеріальні витрати, а саме: витрати на відновлення свого порушеного права, оскільки досудове слідство та розгляд кримінальної справи тривали з 24 липня 2008 року до 09 липня 2013 року, він змушений неодноразово приймати участь в слідчих діях та судових засіданнях, з врахуванням добових, витрат на паливно-мастильні матеріали для його автомобіля та амортизаційних витрат, загальна вартість таких витрат складає 30000 грн., поніс витрати на юридичну допомогу в розмірі 41 000 грн., витрати на проведення експертних досліджень - 5072 грн., витрати на лікування - 3002 грн., витрати на посилене харчування - 4250 грн., сторонній догляд - 4250 грн., втрачений доход як фізичної особи-підприємця внаслідок втрати працездатності - 140 017 грн. Також, злочинними діями відповідача, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що у зв'язку із ушкодженням здоров'я, він переніс фізичний біль та страждання, було принижено його честь, гідність та ділова репутація, як депутата Рогатинської міської ради, протягом тривалого часу (впродовж п'яти років) йому доводилось докладати чимало зусиль для відновлення порушених життєвих зв'язків. Розмір моральної шкоди оцінює в 500 000 грн. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог і просив в позові відмовити. При цьому, він подав суду письмові заперечення, із змісту яких вбачається, що відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, дослідження та доведення перед судом їх переконливості і ці докази мають бути належними та допустимими.

Так, не може бути задоволений позов в частині вимоги позивача про відшкодування йому збитків у вигляді втраченої вигоди. Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, позивач повинен довести факти, які б підтверджували, що потерпілий дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби не було порушено його права. Вважає, що вимога про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди є необґрунтованою, не підтверджена належними розрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів, тобто позивачем не доведено, що саме через протиправні дії відповідача він не міг займатися і не займався підприємницькою діяльністю, а його бізнес був зупинений.

Визначаючи розмір витрат на правову допомогу, позивач та його представник зазначають, що 03 лютого 2008 року між ними було укладено договір про надання правової допомоги, згідно якого гонорар захисника становив 10000 грн. Однак, враховуючи складність, резонантність та обсяги справи, гонорар було збільшено до 40000 грн. Згідно угоди від 02 жовтня 2012 року додатково оплачено 300 грн. Витрати на складання даної позованої заяви склали 700 грн. Вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення суми на оплату юридичних послуг, не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір, не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.

Вирішуючи питання про стягнення коштів на правову допомогу, слід керуватися Законом України від 20 грудня 2011 року, яким встановлено граничний розмір компенсації на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, згідно якого така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Вважає, що в даному випадку суд не може брати до уваги квитанцію № 046449 від 02 листопада 2009 року про оплату 40000 грн. витрат на правову допомогу, оскільки позивачем та його представником не надано суду доказів про тривалість та кількість разів участі адвоката у судових засіданнях та інших слідчих діях.

Також вважає, що позивачем на подано суду належних доказів про відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, стороннього догляду, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження необхідності таких потреб, відсутні медичні висновки з цього приводу, як це передбачено пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 9 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали.

В запереченні також зазначено, що заявлена до стягнення сума витрат на оплату для проведення експертних досліджень теж не є збитками, оскільки експертизи замовлялися позивачем в індивідуальному порядку, не були призначені судом, відносини, які склалися між сторонами, судом та експертною установою, не є цивільно-правовими, а носять процесуальний характер, безпосередньо пов'язані з розглядом кримінальної справи за нормами КПК України, вони породжені процесом і не можуть існувати поза ним, а тому такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства та не можуть бути предметом цивільного позову, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши матеріали даної справи та кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 350 ч.2, 296 ч.2 та 122 ч.1 КК України, дослідивши наявні письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що 23 липня 2008 року, приблизно о 18.00 год. поблизу приміщення фотосалону «Коніка», що по вул. Роксолани, 6 в м. Рогатині Івано-Франківської області, ОСОБА_4 заподіяв середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров'я громадянинові, який виконує свій громадський обов'язок - депутатові Рогатинської міської ради ОСОБА_3 у зв'язку з його депутатською діяльністю. Крім цього, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Згідно постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2012 року, яка ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2012 року (а.с. 7-9) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2013 року (а.с.10-11) залишена без змін, ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ст.ст. 350 ч.2, 296 ч.2, 122 ч.1 КК України звільнено на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року із закриттям провадження в кримінальній справі.

У постанові суду зазначається, що вина ОСОБА_4 підтверджується належними та допустимими доказами. На підставі даних судово-медичного обстеження (а.с. 20-30) потерпілий ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з проявом стійкого цефалічного синдрому, епісендрому та вегетативної дисфункції, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що викликали тривалий розлад здоров'я і не є небезпечним для життя в момент спричинення та забій м'яких тканин голови з підшкірними гематомами, саднами і травматичними набряками в цій ділянці, крововиливу на слизовій оболонці лівої щоки, подряпини на обличчі, саден в ділянці лівого суглоба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

З копії постанови слідчого СВ Рогатинського РВ УМВС від 03 лютого 2009 року (а.с. 12) вбачається, що злочином ОСОБА_3 спричинена матеріальна та моральна шкода і його визнано цивільним позивачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України 1960 року особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. При цьому, як зазначено в ч. 4 ст.61 ЦПК України, підставою звільнення від доказування є вирок чи постанова суду, що набрали законної сили, стосовно цивільно-правових наслідків дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як зазначено в ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є реальні збитки та упущена вигода. Крім того, ст.23 передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і така шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Стаття 1166 цього Кодексу передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистими немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, наявністю письмових доказів і їх оцінки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині витрат на придбання ліків та за проведення судових експертиз слід задовольнити повністю, в частині стягнення витрат на правову допомогу та компенсації за моральну шкоду - задовольнити частково, в решті позовних вимог слід відмовити.

Так, з доданих до матеріалів справи копій листків непрацездатності (а.с. 17 -19), копії листка лікарських призначень (а.с. 117), довідки про вартість медикаментів (а.с.119) вбачається, що ОСОБА_3 перебував на лікуванні в неврологічному відділенні Рогатинської центральної районної лікарні з 23 липня 2009 року по 16 жовтня 2008 року. Під час лікування на придбання ліків ним було потрачено 3002 грн. 62 коп., чим позивачу спричинено матеріальну шкоду і вищевказану суму повністю слід стягнути з відповідача.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що з метою збору доказів під час розгляду справи в суді потерпілим ОСОБА_3 було витрачено на проведення експертних досліджень матеріалів та засобів відео-звукозапису, які долучені до матеріалів справи, за що ним оплачено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз 5072 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 125 від 25.09.2009 року на суму 766 грн. (а.с.121), № 72 від 12.10.2010 року на суму 3876 грн. (а.с.122) та № 1139 від 12.10.2010 року на суму 430 грн. (а.с. 123). Понесені витрати за проведення експертних досліджень знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку із злочинними діями відповідача, підтверджені належними і допустимими доказами, через що позов в цій частині теж слід задовольнити повністю.

Що стосується витрат, понесених позивачем на правову допомогу, то в цій частині позов підлягає до задоволення частково.

З копій наявних у справі угод про надання юридичної допомоги при провадженні кримінальної справи у суді розмір гонорару захиснику визначено: в угоді від 03.02.2009 року - 10000 грн. (а.с. 97), в угоді від 04.07.2001 року - 300 грн. (а.с.98), в угоді від 02.10.2010 року - 300 грн. (а.с. 99).

Вимагаючи стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 41000 грн., позивач посилається на те, що саме така сума сплачена ним захиснику за надання правової допомоги за період з 24 липня 2008 року до 09 липня 2013 року, тобто за період проведення досудового слідства та розгляду кримінальної справи в судах різних інстанцій і підтверджує це копіями квитанцій відповідно за № 046449 від 02.11.2009 року на суму 40000 грн. (а.с. 129), за № 046460 на суму 1000 грн. (а.с.130) та за № 046480 від 29.10.2013 року на суму 700 грн. (а.с. 131).

Разом з тим, посилаючись на складність та обсяги справи, тривалий її розгляд в судових інстанціях (з 24.07.2008 року до 09.07.2013 року), позивач вказує на те, що гонорар було збільшено в порівнянні з угодою до 40000 грн. При цьому, угода була укладена 03.02.2009 року, гонорар в сумі 40000 грн. оплачено 02.11.2009 року, а розгляд кримінальної справи завершено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 09.07.2013 року.

Згідно угоди від 04.07.2011 року передбачено додаткову оплату в розмірі 300 грн. (квитанції про це не надано), згідно угоди від 02.10.2010 року передбачено оплату 300 грн. за написання апеляційної скарги (квитанції не надано). Відповідно до квитанції № 046480 від 29.10.2013 року позивачем оплачено захиснику 700 грн. за написання даної позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_4, квитанція № 46460 на суму 1000 грн. жодного відношення до позивача не має, оскільки це гонорар за написання позовної заяви іншому потерпілому по вищевказаній кримінальній справі - ОСОБА_5

Вирішуючи питання про стягнення коштів на правову допомогу суд вважає, що при цьому слід керуватися Законом України від 20 грудня 2011 року, яким встановлено граничний розмір компенсації на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, згідно якого, така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною і не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем не надано суду належного розрахунку вартості наданих йому послуг на правову допомогу, зокрема, про тривалість та кількість участі захисника у судових засіданнях та інших слідчих діях, позов в цій частині слід задовольнити частково, виходячи з розміру витрат, зазначених в угодах та приймаючи до уваги квитанцію від 29.102013 року про оплату 700 грн. за складання даної позовної заяви. Тобто, з відповідача слід стягнути в користь позивача 11300 грн. компенсації за правову допомогу.

Також суд приходить до висновку, що частковому задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення компенсації за моральну шкоду. Визначаючи розмір такої шкоди, керуючись вимогами розумності і справедливості суд враховує характер і тривалість моральних і фізичних страждань позивача в зв'язку із заподіянням йому тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу та ділової репутації, як депутата міської ради, часу й зусиль для відновлення попереднього стану, ступеня вини та наміру, з яким діяв відповідач.

Що стосується інших позовних вимог ОСОБА_3, то суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 57 - 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі і мають бути належними та допустимими.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Поняття збитків надається в ст. 22 ЦК України, відповідно до якої виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її права.

Цивільним кодексом передбачені певні додаткові умови відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди, або фактори, які впливають на розмір втраченої вигоди. Так, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Це положення орієнтує позивача на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що він дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби не було порушено його права. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, необхідно виходити з того, що важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна поведінка чи бездіяльність іншої сторони є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів.

При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто, втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Згідно поданої до суду декларації про квартальний дохід ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця, його доходи в третьому - четвертому кварталі зменшились. Однак, позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди, не подано доказів, точних даних, відповідних розрахунків на підтвердження його реальної можливості щодо отримання доходів, не доведено що саме через протиправні дії відповідача він не міг займатися і не займався підприємницькою діяльністю, а його бізнес був зупинений.

Слід відмовити у задоволенні позову про відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторго-курортного лікування, стороннього догляду, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження потреби в додатковому харчуванні, відсутні медичні висновки з цього приводу та докази понесених витрат. Як зазначено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 9 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" з послідуючими змінами та доповненнями, компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали.

Також, не підлягає до задоволення заявлена позивачем вимога про відшкодування транспортних витрат в сумі 30000 грн. Визначаючи вказану суму, позивач посилається на те, що за час проведення досудового слідства та розгляду справи в судах йому неодноразово приходилось використовувати свій власний транспорт для поїздок в м. Галич, Івано-Франківськ, Львів. З врахуванням добових, витрат на паливно-мастильні матеріали та амортизаційних витрат на автомобіль, середня вартість поїздки обходилась йому в 300 грн. Таких поїздок за 5 років було здійснено понад 200, з яких, на його думку, підтверджено документально тільки 100.

Суд вважає, що вищевказані твердження позивача є безпідставними, не підтверджені відповідним розрахунком та іншими належними та допустимими доказами.

На підставі ст.ст. 22, 23, 623, 1166 ЦК України, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 майнову шкоду завдану злочином, а саме, 3002 грн. 62 коп. за придбання ліків, 5072 грн. витрат за проведення експертних досліджень, 11300 грн. витрат на правову допомогу, а всього слід стягнути заподіяну злочином майнову шкоду на загальну суму 19374 грн. 72 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 30000 грн. компенсації за моральну шкоду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в доход держави 487 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення через Галицький районний суд.

Головуючий суддя:І. І. Мельник