АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/5548/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/3645/14

Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К.

Доповідач Одринська Т. В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Одринської Т.В.,

суддів: Акопян В.І., Гальонкіна С.А.,

при секретарі: Гнатюк О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відібрання дитини, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Київської районної в м. Полтаві ради та Орган опіки та піклування Октябрської районної в м. Полтаві ради.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача Одринської Т.В.,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, посилаючись на те, що восени 2013 року між нею та її малолітньою донькою ОСОБА_5, 2002 року народження, стався конфлікт, після якого дитина пішла проживати до своєї баби та діда - ОСОБА_1, ОСОБА_2. Враховуючи, що малолітня дитина повинна проживати разом з матір'ю просила відібрати ОСОБА_5, 2002 р.н., від баби ОСОБА_1 та діда ОСОБА_2.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2014 року позов задоволено.

Відібрано малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, від ОСОБА_1, ОСОБА_2 та повернуто матері ОСОБА_3, яка проживає за адресою АДРЕСА_2.

З рішенням суду не погодилися відповідачі та подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, встановлених судом, порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення районного суду, ухвалити нове, яким визначити місце проживання малолітньої дитини разом з ними.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 березня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2007 року розірвано. Від даного шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Питання про місце проживання дитини сторонами не вирішено.

До жовтня 2013 року малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживала з матір'ю ОСОБА_3, але після конфлікту, що стався між ними, вона пішла проживати до батька, а потім - до своїх баби та діда, з якими проживає на даний час.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про відібрання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що батьки не позбавлені батьківських прав відносно своєї доньки та відсутні правові підстави для проживання малолітньої дитини з бабою та дідом.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Встановлено, що в жовтні 2013 року ОСОБА_5 за власним бажанням, переїхала жити до батьків своєї матері - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з якими проживає на даний час за адресою: АДРЕСА_1.

За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9 - бабуся (власник квартири), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 - дідусь, малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 - донька (зареєстрована, але проживає за іншою адресою).

Комісією служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до акту від 02.12.2014 року умови проживання дитини добрі, квартира складається з 2-х кімнат. В кімнатах зроблений сучасний ремонт, є необхідна побутова техніка, кімнати повністю вмебльовані. Санітарно-гігієнічні умови відповідають нормам. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: у дитини є окрема кімната, в якій є диван-ліжко для сну та відпочинку, шафа для одягу, стіл для навчання, комп'ютер, телевізор, кондиціонер.

Згідно акту обстеження житлово - побутових умов від 12.08.2014 року за місцем попереднього проживання ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, встановлено, що квартира складається з однієї кімнати, умови проживання задовільні, є окреме дитяче ліжко, місце для навчання дитини. За цією адресою проживають: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 - мати дитини, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8 - чоловік (громадський шлюб).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 СК України дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

З матеріалів справи вбачається, що в червні 2010 року ОСОБА_1 - бабуся малолітньої, зверталася до правоохоронних органів з проханням провести перевірку щодо неправомірних дій її доньки - ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої онуки ОСОБА_5, 2002 р.н. Постановою Київського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області від 18.06.2010 року відмовлено в порушенні кримінальної справи. В ході перевірки проведено профілактичну бесіду щодо недопущення проявів антигромадської поведінки.

22.10.2013 року директор загальноосвітньої школи № 29, де навчається ОСОБА_5, звертався до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, службу у справах дітей Октябрького райвиконкому м. Полтави, управління освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради з поданням про притягнення до відповідальності ОСОБА_3 за неналежне виконання батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_5.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ст. 12 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 р. "Про права дитини" (995_021) (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. ( 789-12 ), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

При розгляді даної справи в суді першої інстанції, а також в суді апеляційної інстанції, була заслухана ОСОБА_5, якій вже виповнилося 12 років. В своїх поясненнях вона категорично заперечує проти проживання з матір'ю, зазначила, що проживати до бабусі з дідусем вона пішла за власним бажанням, оскільки мати її постійно б'є без причин, перебуваючи у нетверезому стані та поганому настрої, крім того, мати приводить своїх друзів в однокімнатну квартиру, де вони палять, вживають спиртні напої, розважаються, а вона позбавлена можливості навчатись та відпочивати.

На такі ж обставини посилався батько дитини - ОСОБА_4 при зверненні до суду 04.12.2013 року з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав та визначення місця проживання дитини з ним. 05.02.2014 року ОСОБА_3 звернулась до нього з зустрічним позовом про відібрання дитини. Ухвалою суду від 20.03.2014 року за заявою ОСОБА_4 його позовна заява залишена без розгляду. Відповідно до рішення Київського райсуду м. Полтави від 20.03.2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відібрання дитини було відмовлено, оскільки встановлено, що дитина з батьком не проживає.

В матеріалах даної справи є доповідні записки вчителя фізичної культури ОСОБА_7, практичного психолога ОСОБА_8, соціального педагога ОСОБА_9, класного керівника ОСОБА_10 з яких вбачається, що ОСОБА_3 з початку жовтня 2013 року неодноразово приходила до школи з метою забрати дочку додому. Так, 17.10.2013 року ОСОБА_3 разом з двома невідомими жінками та чоловіком (співмешканцем позивачки ) з'явилась в школу та ввірвалася до спортивної зали під час занять фізкультури, намагаючись силою забрати дитину з уроку. При цьому дівчинка, ховаючись за вчителем фізкультури, плакала і просила не віддавати її матері. Все це відбувалось на очах інших дітей, присутніх в залі ( 34 чол. 5-Б та 26 чол. 1-В класи ). Тільки після втручання директора школи та охоронця вдалося припинити конфлікт.

Зазначені обставини свідчать про те, що конфлікт з приводу місця проживання ОСОБА_5 виник не між сторонами по справі, а між позивачкою та її дочкою, яка сама не бажає проживати з матір'ю, і з жовтня 2013 року по даний час своєї думки не змінила. Будь-яких об'єктивних даних, які б свідчили, що відповідачами чиняться перешкоди в спілкуванні матері з дитиною судом не встановлено.

Крім того, за адресою: АДРЕСА_1, де зареєстрована та проживає малолітня ОСОБА_5, крім відповідачів зареєстрована і сама мати малолітньої, в зв'язку з чим ОСОБА_3 має право на проживання разом зі своєю дитиною, відповідно спілкування з нею та виховання.

ОСОБА_3 зазначила, що проживати з батьками вона не бажає через конфлікт з ними. При цьому пояснила, що забрати доньку до себе батьки їй не заважають, ОСОБА_5 сама не хоче до неї йти, вважає, що вони настроюють дитину проти неї.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахування інтересів дитини.

Відповідно до вимог ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

В даному випадку предметом позову є відібрання дитини, а не визначення її місця проживання.

Статтею 163 СК України визначено право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Як встановлено, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинять перешкод у спілкуванні та проживанні матері з дитиною. Позивачем не надано належних доказів про те, що відповідачі утримують дитину проти її волі, чи утримують її незаконним шляхом. Підстав вважати, що залишення дитини з бабусею та дідусем є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання, чи суперечить її інтересам, судом не встановлено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про примусове відібрання дитини у ОСОБА_1, ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги з приводу скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2014 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Прохання ухвалити нове рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки дані позовні вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому, апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відібрання дитини. Керуючись ст. 303, ч. 1. п. 2 ст. 307, ч. 1 п. 3, 4 ст. 309, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2014 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відібрання дитини - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: Т.В. Одринська

Судді: В.І. Акопян

С.А. Гальонкін