Справа № 734/3236/14 Провадження № 22-ц/795/2573/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Іванюк Т. І. Доповідач - Скрипка А. А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2014 року м.Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Горобець Т.В., Лакізи Г.П.
при секретарі:Сахаровій К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Неоменка Вячеслава Вікторовича на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2014 року по справі за поданням старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Неоменка Вячеслава Вікторовича про тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України,
в с т а н о в и в:
Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 18.11.2014 року відмовлено у задоволенні подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання про встановлення боржнику ОСОБА_6 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржувана ухвала від 18.11.2014 року є необґрунтованою, її постановленою з неправильним застосуванням норм права, при неповному з'ясуванні всіх обставин, які мають значення для справи. Апелянт зазначає, що державним виконавцем були вжиті всі необхідні заходи, передбачені Законом України „Про виконавче провадження", для примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника аліментів, а саме, робились відповідні запити, було накладено обтяження на рухоме майно, перевірено майновий стан боржника, боржнику направлялась постанова про відкриття виконавчого провадження. Апелянт вказує, що боржник 11.11.2014 року не з'явився до відділу ДВС, тому у державного виконавця не було можливості відібрати відповідні пояснення щодо зобов'язання сплатити заборгованість по сплаті аліментів, а також попередити боржника про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. Вказані обставини, на думку апелянта, свідчать про ухилення боржника ОСОБА_6 від сплати заборгованості по аліментах. Апелянт вказує, що на підставі статті 11 Закону України „Про виконавче провадження", статті 377-1 ЦПК України, статті 6 Закону України „Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України" подання про тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с.53, 54, 55, 56), не з'явились. Відповідно до положень ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів п.1ч.1статті 312 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки її судом постановлено з додержанням вимог закону.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа по справі 2-96/11р., виданого 21.12.2011 року Городнянським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_6 на користь стягувача ОСОБА_7 аліментів на утримання ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (а.с. 6).
30.05.2013 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Неоменком В.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 38225496 за вказаним виконавчим листом (а.с.8). Відповідні дані про направлення боржнику та отримання ОСОБА_6 копії вказаної постанови станом на 2013 рік в матеріалах справи відсутні.
19.06.2014року державним виконавцем здійснено перевірку майнового стану боржника, про що складено відповідний акт (а.с.16), відповідно до якого за боржником майна та коштів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, не виявлено.
Старшим державним виконавцем здійснено відповідні запити до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна (дата пошуку: 20.10.2014рік) (а.с. 38-39); запити № 7718346, №7718415 від 20.10.2014 року до Пенсійного фонду України (а.с.40); запити №7718296, №7718301 від 20.10.2014 року до Державної податкової служби України ( а.с. 41).
Відділом державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції було надіслано на адресу ОСОБА_6 лист від 28.10.2014 року № 03-30/13202, відповідно до якого боржнику направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2013року (а.с.15). В даному листі міститься попередження ОСОБА_6 про відповідальність за невиконання вимог державного виконавця, а також зобов'язано ОСОБА_6 невідкладно з моменту отримання даного повідомлення з'явитись до ВДВС Козелецького районного управління юстиції. Вказане повідомлення було отримано боржником 04.11.2014 року (а.с.48).
Як зазначив у поданні старший державний виконавець, ОСОБА_6 суму заборгованості по аліментах в добровільному порядку не сплачує, а тому, на думку старшого державного виконавця, боржник від виконання своїх зобов'язань ухиляється (а.с.1-4).
Відмовляючи в задоволенні подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання зобов'язань.
Апеляційний суд погоджується з обґрунтованістю вказаного висновку суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок суду є вірним по суті. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності оскаржуваної ухвали суду нормам права, які регламентують спірні правовідносини, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
Відповідно до приписів статті 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України „Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 31.01.1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері. Пунктом 5 ч.1 статті 6 вказаного Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон - ухилення громадянина України від виконання ним зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Згідно з п.18 ч.3 статті 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язання за рішенням.
Таким чином, в розумінні вказаних правових приписів, обов'язковою законною підставою для обмеження громадянина України у його праві виїзду за межі України може бути лише ухилення боржника від виконання ним своїх зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи).
Словосполучення „ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п.5 ч.1 статті 6 Закону України „Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", визначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Відповідно до положень ч.2 статті 10 ЦПК України, яка регламентує змагальність сторін, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови „доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".
Відповідно до приписів статей 10,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції відносно того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань. Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №38225496 від 30.05.2013року була направлена на адресу боржника 28.10.2014року (а.с. 15) і отримана ОСОБА_6 04.11.2014року( а.с. 48), а 17.11.2014року з поданням про тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України старший державний виконавець звернувся до суду. Відомості про направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 38225496 від 30.05.2013року та, відповідно отримання ОСОБА_6 вказаної постанови станом на 2013 рік в матеріалах справи відсутні.
За даних обставин доводи апеляційної скарги відносно необґрунтованості висновку суду першої інстанції про відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Факт направлення боржнику повідомлення № 03-30/13202 від 28.10.2014року з копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2013року, в якому зобов'язано ОСОБА_6 невідкладно, з моменту отримання даного повідомлення з'явитись до ВДВС Козелецького районного управління юстиції та отримання боржником вказаного повідомлення 04.11.2014року(а.с.15,48), в правовому розумінні приписів статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування та подання доказів, не є належним та допустимим доказом ухилення ОСОБА_6 від виконання покладених на неї зобов'язань.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про передчасність заявленого подання є вірним по суті, вказаний висновок узгоджується з фактичними обставинами справи, тому відповідно до п.1 ч.1 статті 312 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, залишивши без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, оскільки її постановлено з додержанням вимог закону.
Керуючись статтями: 303, 304, 307; п.1 ч.1 статті 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Неоменка Вячеслава Вікторовича - відхилити.
Ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: