Справа №2-1513/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

31 липня  2008 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючої судді Федусик В.В., при секретарі Нікітіної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного казначейства України, Прокуратури Одеської області про стягнення неодержаного заробітку і витрат на відрядження, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації в Одеській області (далі - ДПА) та Державного Казначейства України (далі - Казначейства) на тій підставі, що 15 жовтня 1998 року старшим слідчим податкової міліції Ленінського району м.Одеси Радуловим В.В. була порушена кримінальна справа по факту несплати податку на додану вартість ПП «Монте-Гранада», в ході розслідування якої 07 травня 1999 року він був затриманий і поміщений в ізолятор тимчасового утримання, де відносно нього було висунуто звинувачення і взята підписка про невиїзд. В подальшому 17 травня 2000 року кримінальна справа в цій частині звинувачення була припинена на підставі ст.6 ч.2 КПК України і висунуте звинувачення за несплату податку на прибуток згідно ст.212ч.1 та ст.366 ч.1 КК України. Згодом, 03 грудня 2001 року, Ленінським районним судом м.Одеси відносно нього було винесено виправдувальний вирок відповідно до ст.6 ч.2 КПК України, а після апеляційного розгляду вирок в частині звинувачення 212 ч.1 КК України залишено без змін, в частині звинувачення по ст.366 ч.1 КК України направлено кримінальну справу на додаткове розслідування, яка постановою від 25 червня 2002 року прокуратурою Ленінського району м.Одеси була закрита згідно ст.6 ч.2 КПК України.

Позивач вважає, що з причин його звинувачення 07 травня 1999 року і взяття під підписки про невиїзд він не зміг виконувати свої обов'язки представника іспанської фірми в Україні, Росії, Казахстані, лишився престижної високооплачуваної роботи, і не отримав заробіток і витрати на відрядження, які склали 1 540 250,00 гривень і  які він просить стягнути з державного бюджету.

У судове засідання позивач не з'явився але надав заяву у якій просив розглядати справу у його відсутність позов підтримав, просить його задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги пунктом 1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно з яким права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, та пунктом 2 частини 1 ст.54 цього Закону, згідно з яким трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України. Крім того, позивач посилається на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та положення ст. 1176 ЦК України, що регулюють відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Представник відповідача ДПА позов не визнав, просить у позові відмовити, так як вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1. не підтверджені доказами, зокрема, докладним розрахунком розміру середньомісячного заробітку з урахування утримання суми податків; документами, що підтверджують звільнення позивача з колишньої роботи, та доказів неможливості відновленню на роботі (посаді). Крім того, представник відповідача ДПА вважає, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, що позбавляє його права вимагати задоволення позову.

Представник Казначейства позов ОСОБА_1. не визнав, вважає, що казначейство не є розпорядником коштів Державного бюджету України в частині відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями працівників ДПА, і тому не може нести відповідальності за їх дії.

Представник Прокуратури Приморського району м. Одеси, який був залучений до участі у справі позов не визнав.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2004 року, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього кодексу застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на вказане суд вважає, що правовідносини у даній цивільній справі виникли під час дії Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, а тому даний спір регулюється нормами зазначеного закону.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1.  необгрунтовані та задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що 15 жовтня 1998 року податковою міліцією ДШ в Ленінському районі м.Одеси відносно ОСОБА_1., який працював директором ПП «Монте Гранада», було порушено кримінальну справу за ознаками си. 148-2 ч.2 КК України (в редакції 1960 року). Вироком Ленінського районного суду м.Одеси від 03 грудня 2001 року ОСОБА_1 було виправдано по ст.212 ч.1 та ст.366 ч.1 КК України (в редакції 2001 року). Постановою апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2002 року вирок в частині виправдання щодо несплати податків залишено без змін, в частині звинувачення у скоєнні посадового підлогу скасовано, а кримінальну справу направлено прокурору Ленінського району м.Одеси на додаткове розслідування. 25 червня 2002 року прокуратурою Ленінського району м.Одеси кримінальна справа була закрита згідно ст.6 ч.2 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1. складу злочину.

Згідно зі ст. 443 ЦК України шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (надалі - Закон) громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1)  заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2)  майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3)         штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені

громадянином;

4)  суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5)  моральна шкода.

Статтею 12 Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1,3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку або в порядку нагляду, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Вищенаведений порядок передбачено і Положенням про застосування Закону України «Про порядок, відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього  слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури  та   Міністерства фінансів України від 04.03.96 р. №6/5/3/41.

Таким чином, розмір відшкодування, як матеріального так і морального, в залежності від органу, який здійснював слідчі дії або розглядав справу, визначають в місячний термін з дня звернення громадянина відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, про що приймають постанову (ухвалу).

В той же час ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 01 липня 2003 року на користь позивача була стягнута моральна шкода, спричинена незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури. При цьому будь-яких вимог ОСОБА_1. стосовно відшкодування йому заробітної плати, чи будь-яких інших грошових доходів, які б він втратив внаслідок незаконних дій, ним не заявлялося.

Крім того, будь-яких доводів стосовно пропуску трирічного строку позовної давності для пред'явлення вимог щодо стягнення неодержаного заробітку і витрат на відрядження та поважності причин такого пропуску позивачем не наведено.

Згідно умов контракту від 10 січня 1998 року, укладеного іспанською фірмою «Монте Гранада Сосиедад Аноніма» з ОСОБА_1 (а.с.30-34), на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, ОСОБА_1 бере на себе зобов'язання щодо представництва інтересів цієї фірми в Україні, Російській Федерації, Казахстані, Таджикистані у якості генерального директора акціонерного товариства з метою організації роботи дочірніх підприємств, філій, представництв.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З огляду на вищенаведене суд вважає, контракт від 10 січня 1998 року є цивільно-правовим договором, тобто угодою між громадянином і організацією (підприємством тощо) на виконання першим певної роботи, в даному випадку договору доручення, предметом якого є надання певного результату праці, але за такого виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство, зокрема отримання заробітної плати та сум на відрядження.

Підтвердженням виконання позивачем представницьких функцій фірми «Монте Гранада Сосиедад Аноніма» є надана на його ім'я довіреність, довідка цієї фірми, та заява від 07 листопада 2007 року.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на положення Закону України «Про міжнародне приватне право», так як даний закон був прийнятий і набрав чинності 1 вересня 2005 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Крім того, позивачем всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не доведено факт неможливості виконання умов контракту від 10 січня 1998 року саме з приводу порушення кримінальної справи відносно нього та отримання з цих причин належних до виплати за контрактом від 10 січня 1998 року коштів.

Виходячи з наведеного суд не вбачає причинного зв'язку між незаконними діями досудових органів та вказаними позивачем наслідками.

Доводи позивача ОСОБА_1. суд вважає непереконливими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини справи не підтверджують сукупність необхідних правових обгрунтувань для стягнення з державного бюджету неодержаного заробітку і витрат на відрядження, а отже, не дають і достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.3, 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої , громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п.9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування  шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього   слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури   та    Міністерства фінансів України від 04.03.96 р. №6/5/3/41,

ст.443 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 10,11,58,59, 60,208,209,212,213,215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного Казначейства України, Прокуратури Одеської області про стягнення неодержаного заробітку і витрат на відрядження - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання заяви про його оскарження до Приморського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання заяви про його оскарження.