АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 6409077/14-ц
Провадження № 22-ц /790/7328/14 Головуючий 1 інст. - Ніколаєнко І.В.
Категорія: комунальні платежі Доповідач - Гуцал Л.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого -Гуцал Л.В.,
суддів -Коростійової В.І., Крилової Т.Г.,
за участю секретаря - Литвин О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 вересня 2014 року за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, -
ВСТАНОВИЛА:
02 червня 2014 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі КП «ХТМ») звернулось до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову посилалось на те, що надає відповідачам послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення і підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачі сплачували за спожиті послуги не у повному обсязі та несвоєчасно, що призвело до утворення заборгованості.
Просило стягнути солідарно з відповідачів на користь КП «ХТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за період з 01 листопада 2005 року по 30 квітня 2013 року в сумі 17 890,85 гривень.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 10 вересня 2014 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь КП «ХТМ» заборгованість за послуги з опалення і гарячого водопостачання за період з 01 травня 2010 року по 30 квітня 2013 року в сумі 9125,90 гривень та судові витрати у розмірі 243,60 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесального права, а саме, на стягнення заборгованості за межами строку позовної давності та необґрунтованість розміру заборгованості, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав.
Позивач надав заяву про розгляд справи у відсутність представника КП «ХТМ» та письмові заперечення на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за цією адресою з 1992 року, а ОСОБА_3 - з 2005 року. За період з 01 листопада 2005 року по 30 квітня 2013 року відповідачі не у повному обсязі сплачували послуги з опалення та гарячого водопостачання, виконавцем яких є позивач (а.с.5).
За зазначений період часу виникла заборгованість в сумі 17 890,85 гривень (а..4).
23 травня 2013 року КП «ХТМ» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду за період з 01 серпня 2001 року по 30 квітня 2013 року.
За результатами розгляду цієї заяви, 24 травня 2013 року Київським районним судом м. Харкова постановлено ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, оскільки із заяви та поданих документів вбачається спір про право (а.с.3).
02 червня 2014 року КП «ХТМ» звернулось до суду з зазначеним позовом.
Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_1 заявив про застосування строку позовної давності.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову і стягнення з відповідачів заборгованої оплати за отримані ними послуги, суд першої інстанції виходив з того, що останні отримували в зазначений позивачем період від КП «ХТМ» послуги з централізованого опалення та гарячу воду, а тому зобов'язані здійснювати оплату за вказані послуги у повному обсязі за нормами і тарифом, встановленими у передбаченому законом порядку.
З урахуванням заяви відповідача, суд першої інстанції застосував передбачені ст. 267 ЦК України наслідки спливу позовної давності і вирішив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті послуги в межах трирічного строку, з 01 травня 2010 року по 30 квітня 2013 року в сумі 9125,90 гривень, виходячи з розрахунку, наданого позивачем. При цьому, суд врахував, що перебіг позовної давності був перерваний у зв'язку з поданням КП «ХТМ» заяви про видачу судового наказу.
Судова колегія з таким висновком погоджується, оскільки встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд безпідставно стягнув заборгованість за межами строку позовної давності, оскільки подання заяви про видачу судового наказу не перериває строку позовної давності, є помилковими.
Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.
За своєю сутністю судовий наказ є актом реалізації судової влади, яким вирішується цивільна справа по суті заявлених вимог.
Як і в наказному, так і в позовному провадженні реалізуються завдання цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України).
З огляду на викладене та на положення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 264 ЦК України звернення КП «ХТМ» до суду із заявою про видачу судового наказу перериває позовну давність.
Таким чином суд стягнув заборгованість в межах строку позовної давності.
Відповідно до ст.ст.11,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заперечуючи в апеляційній скарзі проти розрахунку заборгованості, відповідачі не навели жодних доводів в обгрунтування такого заперечення, та не надали будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості. Не надав таких доказів і представник ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції.
Отже рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку є законним та обґрунтованим.
Разом з тим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд допустився порушень норм процесуального та матеріального права.
За змістом ст.88 ЦПК України та роз'яснень, що містяться у п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення про солідарне стягнення з відповідачів судового збору, то цій в частині рішення суду необхідно змінити, зазначивши про стягнення судових витрат з відповідачів в рівних частинах з кожного.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 128,90 гривень, а тому саме ця сума підлягала стягненню на користь позивача, а не 243,60 гривень, як то зазначив суд в оскаржуваному рішенні. Решта суми підлягає стягненню з відповідачів в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 303, п. 4 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 вересня 2014 року в частині стягнення судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судові витрати в сумі по 42 гривні 96 копійок з кожного та судовий збір в дохід держави по 38 гривень 23 копійки з кожного.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді