АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 537/1810/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/3921/14
Головуючий у 1-й інстанції Фадєєва С. О.
Доповідач Триголов В. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді : Триголова В.М.,
суддів : Дорош А.І., Омельченко Л.М.
при секретарі: Коваль А.А.,
з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 29 серпня 2014 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини будинку.
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 29 серпня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини будинку - відмовлено.
ОСОБА_3 оскаржив рішення, в апеляційній скарзі просили його скасувати та ухвалити нове про повне задоволення його позову. Вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно договору дарування частини будинку від 23.03.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 11.04.2006 року, ОСОБА_6 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з (на технічному плані): житлового будинку «А, А1, Ап.а2, а3, аг, аг1», житловою площею 114,0 кв. м, загальною площею 187,7 кв. м; гаражу «Г», літньої кухні «Д», сараю «Д1», літнього душу «д», вбиральні «Е», літнього душу-вбиральні «И», сараю «З», огорожі «№ 1,4,5», бруківки «№2,3», водопроводу «к», розташованого на земельній ділянці розміром 776 кв. м. Ці 3/5 частини нерухомого майна належали ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Кременчуцькою державною нотаріальною конторою 23.05.1988 року за р.№ 2244 та договору конкретного користування, посвідченого Першою Кременчуцькою державною нотаріальною конторою 08.06.1988 року за № 1-2933, зареєстрованих в КП №Кременчуцьке МБТІ». Договір дарування зареєстрований в КП «Кременчуцьке МБТІ» 11.04.2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності.
Копією свідоцтва про розірвання шлюбу та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 28.05.2014 року підтверджується, що ОСОБА_6. та позивач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.11.1967 року по 14.07.1993 рік.
Частиною 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на момент придбання подружжям нерухомого майна у власність, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Згідно зі ст. 23 КпШС України, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.
Згідно ст..60 Сімейного кодексу в редакції закону на час вчинення спірного правочину, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст..63 цього кодексу, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 65 СК встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Стаття 68 СК встановлює правило, за яким розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
В силу ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Отже, спірні 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбавалися ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_3 та є спільним сумісним майном подружжя. При цьому в договорі дарування від 23.03.2006 року відсутнє посилання на наявність згоди ОСОБА_3 на відчудження спільного сумісного майна подружжя, навпаки, дарителем повідомлено, що вказані 3/5 частини житлового будинку належать їй на праві особистої приватної власності. Відповідачами в запереченнях не доводилося, що спірні 3/5 частин житлового будинку були в особистій власності померлої.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1
Місцевий суд вірно визнав, що між померлою ОСОБА_6 та позивачем ОСОБА_3 не існувала домовленість про поділ спільного сумісного майна подружжя, оскільки вказані обставини не підтверджені доказами.
Відповідач та його представник клопотали про застосування наслідків спливу позовної давності в справі.
Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу ст.. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст..72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
В силу ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин, окрім того, з часу розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_6 (1993 рік), тобто з моменту виникнення у відповідача права на поділ майна, минуло більше 20 років, однак ОСОБА_3 з вимогами про визнання права власності на частину майна та про поділ спільного нерухомого майна не звертався, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 з цих підстав.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 29 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді Л.М. Омельченко
А.І. Дорош