АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 539/2644/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/3925/14
Головуючий у 1-й інстанції Гудков С. В.
Доповідач Карпушин Г. Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І., Абрамова П.С., при секретарі: Рибак О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Лубенської міської ради, треті особи Лубенське комунальне житлово-експлуатаційне управління, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про встановлення права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності та за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_9 до Лубенської міської ради, треті особи Лубенське комунальне житлово-експлуатаційне управління, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Лубенської міської ради про встановлення права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_9 до Лубенської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності - відмовлено.
З даним рішенням суду не погодилися сторони по справі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_9 та подали на нього окремі апеляційні скарги.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, прохають рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити, визнавши за ними право спільної часткової власності в рівних частинах на ? частину погребу Е, літню кухню д2, 7/100 частини сараю Д загальною вартістю 7 804 грн., а зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_9 задовольнити частково, визнавши за ними право спільної часткової власності в рівних частинах на 7/100 частини сараю Д, гараж И та погріб під гаражем Л на загальну суму 6 236 грн., у задоволенні решти позовних вимог - П - відмовити.
ОСОБА_4, ОСОБА_9 прохають рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити повністю, а в задоволенні первісного позову відмовити за безпідставністю.
Апелянти вважають рішення місцевого суду таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також посилаються на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Судове засідання проводилось за участі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника, ОСОБА_3, ОСОБА_9, за відсутності інших осіб по справі, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів, приходить до висновку, що скарги не підлягають до задоволення за наступних підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до реєстраційного посвідчення Лубенського МБТІ житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Лубни Полтавської області, на підставі рішення виконкому Лубенської міської ради №9 від 10.01.62 р., зареєстровано за Лубенським виробничим управлінням житлово-комунального господарства. ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло №2462 від 11.04.1994 року. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.04.2014 року проведено реальний розподіл квартири АДРЕСА_1 м. Лубни Полтавської області між сторонами. Іншими співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Лубни Полтавської області, а одночасно власниками інших квартир є треті особи по справі.
Відповідно до довідки начальника Лубенського КЖЕУ жилий будинку АДРЕСА_1 в м. Лубни Полтавської області та прибудинкова територія даного будинку знаходяться на обслуговуванні підприємства. Допоміжні приміщення, а саме сараї, кухня, гараж на балансі підприємства не перебувають.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом, місцевий суд виходив з того, що спірні господарські приміщення перебували в користуванні власників квартири АДРЕСА_2 за домовленістю з власниками інших квартир. Тобто таке користування було безпосередньо пов'язане з правом власності на цю квартиру, а тому підстав для задоволення позовів за ст. 344 ЦК України відсутні, в зв'язку з недоведеністю: відсутності інших осіб, які претендують на це майно; відкритості володіння та добросовісності володіння щодо інших співвласників квартири.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами 1,2 ст.11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 186 ЦК України передбачено, що річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
З наведених норм закону вбачається що власники квартир набувають право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення одночасно з приватизацією ними квартир. Виходячи з обставин справи сторони та треті особи, як власники приватизованих квартир відповідно до чинного законодавства є співвласниками приміщень, які є предметом спору.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частиною першої статті 344 ЦК передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Враховуюче викладене вище та положення наведених норм закону, вимоги сторін по справі є безпідставними, оскільки спірне майно вже перебуває у їх спільній сумісній власності, а тому додатково визнавати за ними право власності на допоміжні приміщення, в тому числі в порядку набувальної давності не має підстав.
Таким чином, доводи апеляційних скарг, які збігаються з доводами позовних заяв та сформовані в результаті не правильного розуміння норм закону, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 308 ,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя : /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Г.Л. Карпушин