Справа № 2-344/2010

Провадження № 22-ц/779/2649/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гринів М.А.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Фединяка В.Д.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ТзОВ «Ківре» про стягнення заборгованості за кредитними договорами за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду від 29 липня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року головний державний виконавець ВДВС Калуського міськрайонного управління юстиції Бодлак Б.З. звернувся до суду з поданням про обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, посилаючись на те, що останній в добровільному порядку не виконує виконавчий лист №2-344 від 18.08.2010 року про стягнення 1251329,45 грн заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 29 липня 2014 року подання задоволено. Постановлено тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 на строк до виконання ним зобов'язання на суму 1251329,45 грн по сплаті заборгованості за кредитними договорами, покладеного на нього рішенням Калуського міськрайонного суду від 23.06.2010 року.

Не погоджуючись із даною ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом обставин справи. Судом, на думку апелянта, не було враховано того, що ним не чинилися ніякі перешкоди добровільному виконанню рішення суду про стягнення з нього заборгованості, оскільки добровільно передав ВДВС належне йому рухоме майно для опису та арешту для подальшої його реалізації. Також апелянт вказує на те, що заявником не подано належних доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України з метою уникнення від відповідальності. Посилаючись на незаконність ухвали, просить її скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні подання.

Представник ВДВС Калуського МРУЮ в судове засідання не з'явився з невідомих причин, хоч судове повідомлення було вручено завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у його відсутності.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній. Додатково зазначив, що підстав для постановлення ухвали про задоволення подання державного виконавця про тимчасову заборону у виїзді за кордон у суду не було, оскільки висновок про ухилення від виконання судового рішення є безпідставним. Вказав також, що з метою виконання згаданого вище рішення суду було проведено прилюдні торги по реалізації переданого в іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень у м. Калуші площею 150,5 кв.м вартістю 364351 грн. Крім того, зазначив, що рухоме майно, належне ОСОБА_2, яке арештовано згідно акту державного виконавця від 18 липня 2014 року, було теж реалізовано для погашення кредитної заборгованості відповідача. Тому на даний час заборгованість ОСОБА_2 за згаданим судовим рішенням є істотно меншою, ніж 1251329 грн. Вважаючи у зв'язку із наведеним оскаржену ухвалу незаконною, представник ОСОБА_2 просить її скасувати, а в задоволенні подання державного виконавця відмовити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа №2-344 від 18.08.2010 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ТзОВ "Ківре" 1251329,45 грн заборгованості за кредитними договорами, 1300 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, державним виконавцем МВ ДВС Калуського МРУЮ Панкевичем Т.В. було відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення сім днів з дня одержання постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.117).

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст.13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону, громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п.5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Відповідно до п.18 ч.3 ст.11 ЗУ "Про виконавче провадження", державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Згідно до ч.1 ст.377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

З погляду на значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до ч.2 ст.10 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Таким чином, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Задовольняючи подання та тимчасово обмежуючи ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що останній не виконує зобов'язання, покладених судовим рішенням, що є підставою для обмеження у праві виїзду за межі України. Однак, суд першої інстанції не врахував, що належних доказів про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання судового рішення державним виконавцем не було надано. Боржник проживав і продовжує проживати за вказаною державним виконавцем адресою АДРЕСА_1

З матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа №2-344 від 18.08.2010 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ТзОВ "Ківре" 1251329,45 грн заборгованості за кредитними договорами, 1300 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, державним виконавцем МВ ДВС Калуського МРУЮ Панкевичем Т.В. було відкрито виконавче провадження та повідомлено боржнику про строк для добровільного виконання рішення (а.с.117). Однак, державним виконавцем не підтверджено, що ним своєчасно вживались передбачені чинним законодавством заходи для виконання судового рішення, і що боржник ОСОБА_2 ухилявся від виконання цього рішення.

При цьому, представник апелянта подав до апеляційного суду письмові докази реалізації переданого в іпотеку ТзОВ "Ківре" нерухомого майна на суму більше 364000 грн, копію акту опису й арешту належних ОСОБА_2 двох транспортних засобів, складеного 18 липня 2014 року.

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про умисел ОСОБА_2 на ухилення від виконання рішення суду є безпідставним. Оскільки державним виконавцем не надано жодного доказу на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов'язання, то у суду не було правових підстав для задоволення подання державного виконавця. Застосоване судом обмеження права ОСОБА_2 позбавляє його можливості вільно пересуватись за власними потребами.

Окрім іншого, звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження вказаного конституційного права громадянина.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі № 6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року).

А тому, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає до скасування, як незаконна та необґрунтована. У зв'язку із цим у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним зобов'язань перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218, 307, 312, 313-315; 319; 324 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Калуського міськрайонного суду від 29 липня 2014 року по даній справі скасувати.

У задоволенні подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції Бодлака Б.З. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості, покладеного на нього рішенням Калуського міськрайонного суду від 23.06.2010 року, відмовити.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

В.Д. Фединяк