Справа № 369/12633/13-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.

Провадження № 22-ц/780/6792/14 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р.В.

Категорія 1 22.12.2014

УХВАЛА

Іменем України

22 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:Березовенко Р.В.,

суддів:Воробйової Н.С., Верланова С.М.,

при секретарі:Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_7 до Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа: управління Держземагенства в Києво - Святошинському районі Київської області, реєстраційна служба Києво - Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконним та скасування рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його реєстрації, визнання недійсним договору купівлі - продажу та скасування його реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Боярської міської ради Києво - Святошинського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа: управління Держземагенства в Києво - Святошинському районі Київської області, реєстраційна служба Києво - Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконним та скасування рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його реєстрації, визнання недійсним договору купівлі - продажу та скасування його реєстрації.

Обґрунтовувала свої вимоги тим, що в 1998 році вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

У грудні 2013 року їй стало відомо, що ОСОБА_5 розпочала на даній земельній ділянці будівництво, яку вона придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6, який отримав земельну ділянку у власність на підставі рішення Боярської міської ради від 25 лютого 2006 року.

Вказувала, що ОСОБА_6 отримав у власність земельну ділянку, яка належить їй на праві власності з 1998 року, що суперечить чинному законодавству, порушує її права. Укладений договір купівлі-продажу також є недійсним, оскільки у власність відповідачці перейшла її земельна ділянка.

Уточнивши позовні вимоги, остаточно просила визнати незаконним та скасувати рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №584326 на ім'я ОСОБА_6, виданого 13 червня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, та скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №584326, виданого 13 червня 2007 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010732900086; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 24 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області ОСОБА_8, зареєстрованого за номером 5545 та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрацію права власності від 24 жовтня 2013 року за №3050510 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 191929332224).

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №584326 на ім'я ОСОБА_6, виданого 13 червня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, та скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №584326, виданого 13 червня 2007 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010732900086.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 24 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області ОСОБА_8, зареєстрованого за номером 5545 та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрацію права власності від 24 жовтня 2013 року за №3050510 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 191929332224).

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що на підставі рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку, яка належить ОСОБА_7 з 1998 року, що є незаконним та порушує права ОСОБА_7

24 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 незаконно укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної, яка належить позивачу, право власності на яку на час укладення правочину не припинено, та не вилучено.

Судом першої інстанції встановлено та вбачаєтьсь з матеріалів справи, що 02 липня 1997 року були перенесені в натуру межі наданої земельної ділянки АДРЕСА_1 ОСОБА_7, що підтверджується відповідним актом (а.с.17).

На підставі рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №428/2 від 16 грудня 1996 року ОСОБА_7, 03 березня 1998 року отримала державний акт ІІ-КВ №010388 на право власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Відповідно до ст.ст. 22-23 ЗК України, 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Тобто ОСОБА_7 отримала у встановленому порядку державний акт на право власності на земельну ділянку, тому право власності у позивача на земельну ділянку площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд виникло у 1998 році.

Згідно ст. 116 ЗК України, в редакції чинної на час отримання ОСОБА_6 державного акту, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У встановленому ст. 118 ЗК України порядку громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

З державного акту серія ЯЕ №584326 на ім»я ОСОБА_6 вбачається, що даний акт виданий на підставі рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року, на земельну ділянку площею 0,0790 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

З листа Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №02-10/99 від 24 січня 2014 року встановлено, що рішення №46/2465 від 25 лютого 2006 року міською радою не приймалось, що також підтверджується протоколом засідання депутатів чергової 46 сесії 4-го скликання №01-1/46 від 25 лютого 2006 року.

За рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №09/425 від 21 грудня 2006 року - рішення 46 сесії 4-го скликання, які неоформлені належним чином та відсутні в міській раді вирішено вважати нечинним.

Відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0790 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, виникло у 2007 році на підставі незаконного рішення ради.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Перелік способів захисту порушених прав визначає ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити порушені права чи інтереси і в інший спосіб, який встановлений договором або законом.

Вказана норма кореспондується із ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Також відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 152 Земельного Кодексу України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та шляхом застосування інших, передбачених законом способів.

Статтею 155 ЗК України проголошено, що у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права щодо володіння, користування чи розпорядження належною особі земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною другою статті 158 Земельного кодексу України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

З матеріалів справи встановлено, що 11 серпня 2014 року були встановлені межові знаки на місцевості земельної ділянки, належної ОСОБА_7, про що складено відповідний акт.

Відповідно до схеми розташування земельних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_7, складеного ПП «Перше земельне бюро», земельна ділянка ОСОБА_6 накладається на земельну ділянку ОСОБА_7повністю. На підстав наведеного суд приходить до висновку, що за рішенням ради від 25 лютого 2006 року ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку, яка належить позивачу з 1998 року. Тому рішення ради є незаконним та порушує права позивача, на його підставі був виданий державний акт, тому суд визнає рішення ради та державний акт недійсним.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №60/10 від 08 жовтня 2013 року за заявою ОСОБА_6 земельній ділянці надано адресу замість АДРЕСА_2 - АДРЕСА_3.

24 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0790 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112.

За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, за правилом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 2.6. «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року із змінами затвердженими Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 144 від 23 серпня 2001 року передбачено, що кадастровий план земельної ділянки складається в масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів. На план наносяться, зокрема, межі земельної ділянки з описом суміжних землевласників і землекористувачів, поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі будинків і споруд, розташованих на земельній ділянці, межі угідь та зон обмежень щодо використання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.9 «Інструкції заповнення державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп'ютерної техніки».

Оскільки за договором купівлі-продажу земельної ділянки була відчужена земельна ділянка, яка належить позивачу, право власності на яку на час укладення правочину не припинено, не вилучено, тому договір підлягає визнанню недійсним, оскільки предметом договору виступила земельна ділянка, право власності на яку продавець ОСОБА_6 отримав на підставі незаконного рішення ради, яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_7 Доказів іншого місця розташування земельної ділянки ОСОБА_5 суду подано не було.

Такі висновки суду першої інстанцї відповідають обставинам справи та вимогам закону, і судова колегія погоджується з ними.

Крім того, судова колегія вважає, що докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: Н.С. Воробйова

С.М. Верланов