Провадження №2/522/2190/14

Справа № 522/15646/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого судді - Турецького О.С.,

при секретарі - Гасуляк С.Г.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одеси, цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5, за участю третьої особи: ОСОБА_2, про визнання зобов'язання припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

31 січня 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Південне регіональне управління АТ «Банк «Фінанси та кредит» звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

21 березня 2013 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва вказану вище цивільну справу було передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду міста Одеси.

20.06.2013 року ухвалою було прийнято позов до свого провадження суддею Приморського районного суду міста Одеси Турецьким О.С.

11.11.2013 року Позивачем за первісним позовом було подано заяву про уточнення позовних вимог, якою до участі у справі було залучено ОСОБА_5 в якості співвідповідача.

В обґрунтування своїх вимог, представник позивача за первісним позовом посилається на те, що 11 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №66-07/МБ (зі змінами та доповненнями).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище Кредитним договором, з ОСОБА_3, ОСОБА_2 були укладені договори поруки від 30.11.2007 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, у відповідачів утворилась заборгованість, яка станом на 29.01.2013 року складає 2.300.268,77 грн.

Таким чином, посилаючись на порушення умов кредитного договору, Позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №66-07/МБ в розмірі 2.300.268,77 грн.

12.03.2014 року, до початку розгляду справи по суті, відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5, за участю третьої особи: ОСОБА_2, про визнання зобов'язання за договором поруки №02-66-07/МБ від 11.05.2007 року припиненим.

Ухвалою від 17.04.2014 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Свої вимоги позивачка за зустрічним позовом обґрунтувала тим, що 30.11.2007 року Відповідачами без її відома та погодження було внесено істотні зміни в кредитний договір №66-07/МБ, в результаті чого розмір грошових зобов'язань відповідачів перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» збільшився, а отже в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України зобов'язання, що виникло на підставі Договору поруки №02-66-07/МБ від 11.05.2007 року припинило свою дію з 30.11.2007 року.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісний позов підтримав і надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив первісний позов задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4, зустрічний позов підтримали та просили суд задовольнити в повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечували, надали суду письмові заперечення проти позову.

З'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, суд вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

11 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір №66-07/МБ з додатковими угодами №1 від 21.05.2007 року, №2 від 23.05.2007 року, №3 від 30.11.2007 року, №4 від 30.11.2007 року, відповідно до якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти окремими траншами у межах непоновлюваної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 950.000,00 доларів США.

Згідно додаткової угоди №3 від 30.11.2007 року були внесені зміни до Кредитного договору, на підставі чого сторони погодили, що надання кредитних коштів Позичальнику буде здійснюватися в межах непоновлюваної мультивалютної кредитної лінії у розмірі 6.757.635,00 грн. Даною угодою №3 сторони також погодили, що базовою валютою за кредитним договором є Національна валюта України - гривня, валютою траншів у рамках цього кредитного договору є Національна валюта України - гривня.

Додатковою угодою №4 від 30.11.2007 року до Кредитного договору передбачено надання Позичальнику протягом 2-х днів з моменту укладення цієї додаткової угоди траншу кредитних коштів у розмірі 2.020.000,00 грн.

Отже, судом встановлено, що умови кредитного договору, з урахуванням змін до нього, передбачають необхідність виконання зобов'язання позичальником саме у гривні.

Додатковим забезпеченням зобов'язань за Кредитним договором є договір поруки №02-66-07/МБ від 11.05.2007 року, укладений з ОСОБА_3 з додатковою угодою до договору поруки від 30.11.2007 року та договір поруки №01 66 07/МБ від 11.05.2007 року, укладений з ОСОБА_2 з додатковою угодою до договору поруки від 30.11.2007 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний) правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 статті 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Такою вимогою, зокрема, є правило про те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Під час розгляду справи позивачем за первісним позовом не було доведено належними та допустимими доказами того факту, що представник ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_6 мав необхідний обсяг повноважень для укладання Кредитного договору №66 07/МБ від 11 травня 2007 року, додаткових угод №1 та №2 до Кредитного договору №66 07/МБ від 11 травня 2007 року; а ОСОБА_7 мав необхідний обсяг повноважень для укладання додаткових угод №3 та №4 до Кредитного договору №66 07/МБ від 11 травня 2007 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Кредитний договір №66 07/МБ від 11 травня 2007 року було укладено (в подальшому - змінено шляхом укладення додаткових угод до нього) особами, що не мали на це відповідного обсягу повноважень.

Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року (із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, з такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.

Оскільки факт видачі грошових коштів за кредитним договором №66-07/МБ від 11 травня 2007 року в обсягах, які зазначає Банк, жоден з відповідачів за первісним позовом не визнав, а позивач за первісним позовом належними та допустимими доказами не довів отримання відповідних коштів, суд вважає позовні вимоги недоведеними, а отже, позовом - безпідставні.

Стосовно вимог зустрічного позову необхідно зазначити наступне.

Пункт 3 Кредитного договору № 66-07/МБ від 11.05.2007 року передбачає плату за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних.

30.11.2007 року між ВАТ «Банк «Фінінси та Кредит» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, якою за кредитом у національній валюті збільшено процентну ставку до 16% річний (п. 6 додаткової угоди).

Однак, при збільшенні відсоткової ставки поручителем ОСОБА_3 жодних дій на погодження зміни зобов'язання, встановленого Кредитним договором, не вчинялося.

У той же час, внаслідок збільшення відсоткової ставки, обсяг відповідальності позивача за зустрічним позовом, як поручителя, збільшився без його згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України, припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання може виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Порука при цьому припиняється і у тій частині зобов'язання, яка була забезпечена порукою до його зміни.

За наведених обставин, суд доходить до висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинилась порука, що виникла на підставі Договору поруки №02-66-07/МБ від 11.05.2007 року. При цьому порука є припиненою з дати, коли мала місце така зміна зобов'язання, тобто, з 30 листопада 2007 року.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного суду України від 19 грудня 2011 року по справі №6-67 цс 11, від 26 вересня 2012 року по справі № 6-100 цс 12, від 18 червня 2012 р. №6-73 цс 12, які в силу вимог ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України закріплено, що на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення.

Пункт 6 ч. 1 ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 8, 10-11, 15, 18, 60, 88, 109, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати припиненою з 30 листопада 2007 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки № 02-66-07/МБ від 11.05.2007 року, укладеного між ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (код ЄДРПОУ: 09807856).

Стягнути Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Південне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд міста Одеси шляхом подачі скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.С.Турецький

15 грудня 2014 року