Справа № 653/3557/13-ц

Провадження № 2/653/116/14

РІШЕННЯ

іменем України

21.11.2014

Генічеський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді - Хоменко В.Г.

при секретарі - Разумній А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Генічеську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача 65000 грн. по договору, 2275грн. відсотків, 3000 грн. витрат на правову допомогу та 672,75 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 березня 2011р. між позивачем та відповідачем було укладено договір завдатку, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 частину грошових коштів у сумі 65 000грн., а остання зобов'язалась після проведення остаточного розрахунку у строк до 01 вересня 2012р. провести переоформлення на ОСОБА_1 належний їй на праві власності житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки рішенням Генічеського районного суду Херсонської області встановлено, що вказаний договір є неукладеним, тому позивач посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України, вважає, що відповідач набула вказані грошові кошти без достатньої правової підстави. Зазначає, що так як відповідач в добровільному порядку вказані кошти не повертає, тому змушена була звернутись до суду, та порушувати питання про їх стягнення з відповідача в судовому порядку. Крім того, позивач, посилаючись на строк, яким відповідач безпідставно користувався коштами, просить стягнути з відповідача на її користь відсотки за їх користування у сумі 2275 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 3000грн., та сплачений судовий збір у розмірі 672,75грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві. Просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що дійсно позивач на виконання умов договору передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 110000грн. Проте, відповідач 90 000грн. вже повернула, що підтверджується відповідними розписками, та квитанцією. Вважає, що 20 000грн., які вона ніби то повинна ще сплатити позивачу, погашаються взаємозаліком, як оплата за користування ОСОБА_1 належним відповідачу житлом, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2011р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до умов якого сторони досягли попередньої згоди, про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1. Згідно вказаних домовленостей, покупець (ОСОБА_1) має сплатити продавцю (ОСОБА_2) у строк до 01 вересня 2012р. грошову суму у розмірі 200 000грн., а продавець зі свого боку надав можливість ОСОБА_1 користуватися житлом на умовах найму до сплати всієї суми вартості житла, а після її сплати в повному обсязі зобов'язалась оформити договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку.

Крім того, вказаний договір підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 частини грошових коштів у сумі 65 000 грн. в рахунок підтвердження досягнутих договірних відносин.

16 вересня 2011р. ОСОБА_2 склала розписку, якою підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 45 000грн., в якості чергової частини платежу за продаж вищевказаного житлового будинку.

Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів на загальну суму 110 000грн., підтверджується матеріалами справи, та не спростовується показаннями сторін.

Проте, станом на 01 вересня 2012р. умови зазначеного договору сторонами не виконано, внаслідок чого ОСОБА_1 звернулась до Генічеського районного суду Херсонської області із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору від 28 березня 2011р. недійсним.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 14 травня 2013р. по справі №2107/4775/2012, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним договору від 28 березня 2011р. відмовлено. Під час ухвалення рішення суд виходив з того, що вказаний договір в силу норм Цивільного кодексу України не може вважатися укладеним, внаслідок чого відсутні підстави для визнання його недійсним. Вказані обставини у відповідності до положень ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

28 травня 2013р. ОСОБА_1 надала розписку, якою підтвердила факт отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 45 000 грн., в якості повернення коштів по розписці від 16 вересня 2011р.

У той же день, ОСОБА_2 надала розписку, якою зобов'язалась у строк до 01 вересня 2013р. повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 60 000грн.

Оскільки ОСОБА_2 в зазначений строк взяті на себе зобов'язання не виконала, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що фактично сторони попередньо у письмовій формі домовились про укладення між ними договору купівлі-продажу житлового будинку, що належить відповідачу на праві власності.

На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу позивач передала, а відповідач отримала 110 000грн., що підтверджується договором від 28 березня 2011р. та розпискою від 16 вересня 2011р., з яких вбачається, що вона взяла у позивача грошові кошти за продаж її житлового будинку.

У встановленому законом порядку договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами не укладено.

Аналізуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що вищевказані правові положення з урахуванням обставин справи виключають наявність між сторонами оформлених у встановленому законом нотаріальному порядку попереднього договору щодо купівлі-продажу вказаного житлового будинку та договору купівлі-продажу цього будинку.

З урахуванням викладеного суд вважає, що права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах щодо грошових коштів у даному випадку мають визначатися відповідно до глави 83 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України.

Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Сторонами в судовому засіданні підтверджено факт повернення 28 травня 2013р. ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 45 000грн. по розписці від 16 вересня 2011р.

Аналізуючи пояснення сторін, та докази по справі в частині повернення іншої частини боргу у розмірі 45 000грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 28 травня 2013р. ОСОБА_2 було написано розписку, згідно якої остання зобов'язалася повернути ОСОБА_1 у строк до 01 вересня 2013р. грошові кошти у сумі 60 000грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна взаємна розписка від 28 травня 2013р., зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 45 000грн., а ОСОБА_1 зобов'язалась звільнити займаний будинок.

Вказана розписка скріплена особистим підписом ОСОБА_3, а ОСОБА_1 власноручно на зворотній стороні розписки зазначила про отримання нею коштів у сумі 45 000 грн.

Зі слів відповідача, та допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_2, вбачається, що вказана розписка була складена в приміщенні банку, де відбулась передача коштів. Оскільки, частина коштів була в доларах США, тому було вирішено здійснити в банку операцію по обміну валюти, та зарахувати отримані від обміну кошти разом з рештою грошей у гривні на загальну суму 45 000грн. на рахунок ОСОБА_1 При цьому ОСОБА_1 самостійно здійснила переказ вказаної суми на своє ім'я, у зв'язку з не бажанням втрачати кошти на оплату послуг банку.

Як вбачається з квитанції, виданої Лазурненським відділенням Херсонського філіалу ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28 травня 2013р., ОСОБА_2 було виконано операцію з обміну 5040 доларів США, що в еквіваленті становило 40950грн., про що видано квитанцію о 08 год. 57хв.

Згідно заяви про переказ готівки №409026487 зробленою ОСОБА_1 28 травня 2013р. в Лазурненськом відділенні Херсонського філіалу ПАТ КБ «ПриватБанк», банком зроблено зарахування коштів на суму 45 000грн. на розрахунковий рахунок, що належить ОСОБА_1 Вказана операція відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 08 жовтня 2014р. за №30.1.0.0/2-20140926/1146 була здійснена о 08 год. 55хв.

За таких обставин, суд вважає, доведеним той факт, що сторони 28 травня 2013р. у зазначений вище час спільно перебували у приміщенні банку, при цьому ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 кошти на загальну суму 45 000грн. Також суд зазначає, що різниця в часі між операціями по зарахуванню грошей на рахунок ОСОБА_1 та обміном валют ОСОБА_2 не спростовує доведеності передачі вказаних грошей.

У відповідності до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, суд оцінюючи пояснення сторін у сукупності з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, приходить до висновку, що знайшло своє підтвердження факт повернення ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 45 000грн. позивачу, в приміщенні Лазурненського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки встановлені обставини узгоджуються з поясненнями відповідача, свідка, та підтвердженні письмовими доказами. Позивач в свою чергу не надав безспірних доказів неотримання частини грошових коштів у сумі 45 000грн. При цьому посилання позивача на розписку від 28 травня 2013р., якою ОСОБА_2 зобов'язується повернути кошти у сумі 60 000грн., суд оцінює критично, оскільки вказана розписка не спростовує доводів відповідача про повернення частини коштів у сумі 45 000грн.

У той же час, суд вважає, що відповідач свій обов"язок щодо повернення коштів по договору від 28 березня 2011р. виконала не в повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути грошові кошти у сумі 20 000грн.

Доводи відповідача про зменшення суми коштів для повернення, з тих підстав, що позивач користувалась домоволодінням, суд не може взяти до уваги, оскільки сторони не укладали договір найму чи оренди домоволодіння. Саме лише посилання у договорі від 28 березня 2011р. на те, що ОСОБА_1 буде проживати у будинку відповідача в якості наймача, не свідчить про досягнуту ними згоду щодо ціни, умов та порядку проведення розрахунку за винаймання житла, відшкодування спричинених збитків та інше. Тому доводи відповідача, що сума в 20 000грн. є оплатою позивача за користування належним їй житловим будинком, та повинна піти взаємозаліком по договору від 28 березня 2011р., на думку суду є безпідставними, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також, позивач просив стягнути на його користь проценти за період безпідставного користування відповідачем коштами у розмірі 3% річних на підставі ч.2 ст 625 ЦК України.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тобто нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статями 536 ЦК України, і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 ЦК України, стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, виключає застосування ст. 625 ЦК України у тому випадку, коли ст. 536 ЦК України застосовується за прямою вказівкою законодавця, як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, оскільки застосування процентів відповідно до ст. 536 ЦК України виключає застосування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, тому суд не приймає до уваги наданий позивачем розрахунок відсотків.

Загальне правило, яке б встановлювало розмір таких процентів, не передбачено, хоч відповідно до ч.1 ст. 536 ЦК України проценти за користування чужими коштами застосовуються завжди, крім випадків передбачених договором між фізичними особами. За таких умов до відносин з приводу нарахування процентів на суму грошових коштів слід за аналогією застосувати ч.1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої у випадках, коли договором не встановлено інший розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи, що відповідач внаслідок одержання та неповернення безпідставно отриманих коштів, користувалася ними, та прострочила термін виконання грошового зобов'язання щодо їх повернення, суд вважає, що остання відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, зобов'язана сплатити позивачу також проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала, або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

На думку суду, відсотки за безпідставне одержання грошей слід рахувати з 29 травня 2013р., тобто після того, як 28 травня 2013р. ОСОБА_1 звільнила житловий будинок, що належить ОСОБА_2, а остання передала грошові кошти на загальну суму 90 000грн. Оскільки будь - яких доказів звернення до відповідача про повернення коштів до 28 травня 2013р. позивач не наддала.

Крім того, суд враховує, що оскільки позовна вимога про стягнення процентів обмежується датою - 01 листопада 2013р., тому суд в силу ст. 11 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути проценти із суми безпідставно одержаних грошей у розмірі 20 000грн. за період часу з 29 травня 2013р. по 01 листопада 2013р.

Так, розмір облікової ставки НБУ становив: з 23.03.2012 року по 09.06.2013 рік - 7.5% річних; з 10.06.2013 року по 12.08.2013 рік - 7.0% річних; з 13.08.2013 року по 14.04.2014 рік - 6.5% річних.

Проценти за користування безпідставно збереженими грошима: з 29 травня 2013р. по 09 червня 2013р. - 12 днів: 20000 (сума безпідставно набутих грошових коштів)х7,5%(розмір облікової ставки НБУ) : 365 днів х 12 = 49грн.; з 10 червня 2013р. по 12 серпня 2013р. - 64 дні: 20000(сума безпідставно набутих грошових коштів)х7%(розмір облікової ставки НБУ) : 365 днів х 64 = 245грн.; з 13 серпня 2013р. по 01 листопада 2013р. - 81 день: 20000 (сума безпідставно набутих грошових коштів)х6,5%(розмір облікової ставки НБУ) : 365 днів х 81 = 288. Всього процентів за користування грошима 49+245+288=582грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на її користь процентів за користування безпідставно набутих грошових коштів, підлягають частковому задовленню в сумі 582грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, то суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно п.2 ч.3 ст. 79 ЦК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1,2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги; граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Особу, яка надає правову допомогу, згідно положень ч.1 ст. 47 ЦПК України, віднесено до інших учасників цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі.

До матеріалів справи додана довіреність від 08 жовтня 2013р., посвідчена приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_4, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси у всіх державних, громадських та інших органах, організаціях, правоохоронних органах, судах, у зв'язку з чим остання має право подавати від імені довірителя заяви, позови та вчиняти інші дії, що пов'язані з виконанням наданих цією довіреністю повноважень.

Відповідно до ч.1,2 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги; така особа має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні; така особа допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до п. 11 роз'яснень постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009р. за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником, і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в частині другій статті 56 ЦПК України.

При розгляді справи в суді ОСОБА_1 не заявляла клопотання про допуск ОСОБА_5 до участі у справі у якості особи, яка їй надає правову допомогу.

ОСОБА_5 фактично приймала участь при розгляді цієї справи в якості представника, вартість послуг якого відповідно до чинного законодавства не можуть бути стягнені з другої сторони у справі.

Крім того, надана довідка адвоката ОСОБА_5 за №56 від 05 листопада 2013р. не є розрахунковим документом, підтверджуючим витрати позивача.

З огляду на зазначене, суд вважає, що вимоги про стягнення судових витрат з надання правової допомоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, пропорційно до суми задоволених позовних вимог у розмірі 224,25 гривень.

Керуючись ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2, ІПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3) грошові кошти у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. та відсотки у розмірі 1931 (одна тисяча дев'ятсот тридцять одну) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2, ІПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3) судовий збір у розмірі 224 (двісті двадцять чотири) грн. 25 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області через Генічеський районний суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя Генічеського районного суду В. Г. Хоменко