АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Полтавцевої Г. А.,
суддів Корнієнко Т.Ю., Мосьондза І.А.,
за участі секретаря Попової О.Ю.,
учасників кримінального провадження:
прокурора Здрака С.Ю.,
обвинуваченого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду м. Києва матеріали кримінального провадження № 12012110010001090 за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва Тимченка С.М. на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 6 листопада 2014 року,-
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, -
1)18.05.2000 року Московським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 142 КК України з призначенням покарання у виді 5 років позбавлення волі;
2)04.02.2004 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України з призначенням покарання у виді 4 років позбавлення волі;
3)12.11.2009 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді 2 років позбавлення волі;
___________________________
Справа №11-кп/796/1546/2014 Головуючий у першій інстанції - Мазур Ю.Ю.
Категорія КК: ч.2 ст. 185 КК України Доповідач: Полтавцева Г.А.
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2. ст. 185КК України, з призначенням покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
За даним вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він 5 грудня 2012 року, близько 13 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні літнього будинку на території ремонтно-відстійного пункту (РВП-3), за адресою: АДРЕСА_2, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав майно, що належить ОСОБА_5, чим завдав останньому матеріальну шкоду на загальну суму 13700 гривень. Після чого обвинувачений з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
В апеляційній скарзі прокурор Тимченко С.М. просить вирок в частині призначення покарання скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК України призначити покарання у виді 2 років реального позбавлення волі, в решті вирок місцевого суду залишити без змін. При цьому вказує, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку, що покарання обвинуваченому повинно бути призначено без ізоляції від суспільства, яке він вважає невиправдано м`яким. Також зазначає, що поза межами уваги місцевого суду залишилось та не було враховано під час призначення покарання те, що обвинувачений раніше судимий за аналогічні злочини, за які відбував реальне покарання у місцях позбавлення волі, а тому скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим повторно свідчить про те, що він на шлях виправлення не став та належних висновків не зробив.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок місцевого суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, ґрунтується на зібраних у справі доказах, оцінених в їх сукупності і в апеляційній скарзі не оспорюється, справа розглянута в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Одним із доводів апеляції прокурора є м`якість призначеного обвинуваченому покарання, оскільки, на його думку, застосування до ОСОБА_2 ст.ст. 75, 76 КК України є незаконним та необгрунтованим, однак колегія суддів з позицією прокурора не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Загальні принципи призначення покарання розповсюджуються на всі правопорушення, незалежно від ступеня їх тяжкості.
В постанові Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 вказано, що судам необхідно звертати увагу на те, щоб при призначенні покарання в кожному випадку і у відношенні кожного підсудного, який визнається винним у скоєнні кримінального правопорушення, суворо дотримувались вимог ст. 65 КК України у відношенні загальних принципів призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обгрунтованості покарання.
Відтак, суд повинен враховувати вік обвинуваченого, стан здоров'я, поведінку як в побуті, так і за місцем роботи, його минуле, наявність не знятої чи непогашеної судимості, адміністративних стягнень, склад сім'ї (наявність на утриманні дітей, осіб похилого віку, тощо). В мотивувальній частині вироку суд повинен вказати, які саме обставини чи дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що знижують ступінь вчиненого правопорушення та впливають на пом'якшення покарання.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги суд першої інстанції виконав, правильно застосував вимоги закону та обгрунтовано призначив обвинуваченому покарання, враховуючи при цьому наявні в матеріалах справи докази, обставини та дані про особу.
Як видно з вироку, місцевий суд, відповідно до вимог закону, врахував дані про те, що ОСОБА_2 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, тому призначив йому покарання в максимальних межах ст. 185 ч.2 КК України. Але при цьому він врахував дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він влаштувався на роботу, працює, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Врахував суд і пом'якшуючі його вину обставини - щире каяття у вчиненому та повне відшкодування заподіяних потерпілому збитків, а тому вважав за можливе виправлення ОСОБА_2 без ізоляції його від суспільства і обґрунтовано застосував до нього вимоги ст.ст. 75, 76 КК України з іспитовим строком в максимальних межах. Між іншим, таку позицію запропонував місцевому суду і прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - В.Р.Машковський.
Разом з тим, прокурор Тимченко С.М. у своїй апеляційній скарзі не мотивує, чому він вважає застосування до обвинуваченого вимог ст.ст.75, 76 КК України незаконним, не наводить підстав, які б свідчили про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції його від суспільства, а посилається лише на повторність вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень.
Водночас під час розгляду даного кримінального правопорушення обставин, які б свідчили про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції його від суспільства, не виявлено, відсутні вищевказані обставини і в матеріалах провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за своїм розміром відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, його особі, є необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Оскільки вимоги чинного законодавства при призначенні покарання обвинуваченому місцевим судом було дотримано, підстав для задоволення апеляції прокурора про скасування вироку суду першої інстанції та постановлення нового вироку колегія суддів не вбачає.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 6 листопада 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляцію заступника прокурора міста Києва - без задоволення.
Судді:
Полтавцева Г.А. КорнієнкоТ.Ю. Мосьондз І.А.