ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.12.06р. | Справа № А17/272-06 |
За позовом Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
до –Товариства з обмеженою відповідальністю “Вотум-Україна”, м. Дніпропетровськ
– Товариства з обмеженою відповідальністю “Ультра”, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 158730 грн. 00 коп.
Суддя —Стрелець Т. Г.
Секретар судового засідання —Хохлова Т.А.
Представники:
від позивача: Попова А.Ю., довіреність № 46495 від 12.12.2006р., державний податковий інспектор;
від відповідача-1: Карпусь Д.П., довіреність № 06/17-ю від 06.09.06р., представник;
від відповідача-2: представник не з’явився.
Суть спору:
Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (у подальшому —позивач) звернулась з позовом до господарського суду та просить визнати недійсним господарське зобов’язання, яке у жовтні 2004р. виникло між Товариством з обмеженою відповідальністю “Вотум-Україна” (у подальшому —відповідач-1) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Ультра” (у подальшому —відповідач-2), стягнути з відповідача-1 на користь державного бюджету 158730,00 грн. —вартість отриманого товару згідно господарського зобов’язання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що господарське зобов’язання було здійснено відповідачами з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, і повинно бути визнано недійсним, оскільки при укладанні угоди відповідач-2 діяв з метою, яка була спрямована на отримання надприбутків за рахунок несплати податків. Зокрема, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2005р. і ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2006р. по справі №27/166 були визнані недійсними установчі документи відповідача-2, а також свідоцтво відповідача-2 про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Відповідач-1 проти позову заперечує, у поданому відзиві зазначає, що позивач не надав у матеріали справи належних і допустимих доказів того, що господарське зобов’язання є за відомо таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. Так, на думку, відповідача-1 укладення договору купівлі-продажу двигуна не суперечить жодному нормативно-правовому акту України, цей товар є вільним у господарському обігу. Також відповідач-1 посилається на те, що твердження позивача про порушення відповідачами ст. ст. 59, 181 ГК України є не підтвердженими матеріалами справи і необґрунтованими.
Відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав, присутність свого повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив.
Суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності, тому що ухвали суду направлялися за юридичною адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
Заявою від 17.10.2006р. позивач повідомив господарський суд про фактичну адресу відповідача-1, на яку слід направляти ухвали суду і судові повістки.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2006р. на підставі клопотання позивача провадження у справі було зупинено до 17.11.2006р. у зв’язку з необхідністю подання додаткових доказів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006р. провадження у справі було поновлено у зв’язку з тим, що відпали обставини, які зумовили його зупинення.
В судовому засіданні 25.12.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, подані позивачем, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача-1, господарський суд, —
В с т а н о в и в :
У жовтні 2004р. між відповідачами було укладено усне господарське зобов’язання, відповідно до умов якого відповідач-2 мав поставити відповідачеві-1 будівельні матеріали в асортименті, а саме кутовий прокат, швелер, профілі гнуті, електроди.
Виконання вказаного господарського зобов’язання підтверджується видатковою накладною №29-10-1 від 29.10.2004р., податковою накладною №209 від 29.10.2004р., рахунками №25/01/04см від 25.10.2004р., №27/02/04см від 27.10.2004р., №27/01/04см від 27.10.2004р., №26/01/04см від 26.10.2004р., платіжними дорученнями №453, 455 від 28.10.2004р., №461, 462 від 01.11.2004р.
Відповідно до вказаних документів відповідач-2 поставив відповідачеві-1, а відповідач-1 прийняв і оплатив будівельні матеріали в асортименті загальною вартістю 158730,00 грн., у тому числі ПДВ 26455,00 грн.
У відповідності з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2005р. і ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2006р. по справі №27/166 були визнані недійсними установчі документи відповідача-2 з 11.06.2004р., також було визнано недійсним свідоцтво відповідача-2 про реєстрацію платника податку на додану вартість з 17.06.2004р., юридичну особу-відповідача-2 було припинено з 11.06.2004р.
Господарський суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
У відповідності зі ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно зі ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову; суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Матеріалами справи не підтверджується, що спірне господарське зобов’язання було укладено відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Так, наявність у сторони протиправної угоди наміру означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або мала усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави і суспільства та прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.
При цьому, позивачем не доведено, що укладання і виконання спірного господарського зобов’язання мало своїм результатом настання несприятливих для держави наслідків. Так, позивачем не надано у матеріали справи доказів несплати відповідачем-2 податків (обов’язкових зборів) по спірній угоді (податкових декларацій з податку на додану вартість, довідок податкового органу, у якому був зареєстрований відповідача-2 стосовно наявності/відсутності податкового боргу).
Таким чином, у порушення ст. ст. 70, 71 КАС України, позивач не обґрунтував обставини, викладені ним у позовній заяві.
Суд приходить до висновку, що само по собі визнання в судовому порядку недійсними установчих документів відповідача-2, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання спірного господарського зобов’язання таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Крім того, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 вартості отриманого товару не підлягають задоволенню, оскільки з положень ст. 208 ГК України випливає, що стягнення вартості товару можливо лише за умови його відсутності.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що у відповідача-1 відсутні придбані будівельні матеріали.
Враховуючи наведене, господарський суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову.
Клопотання позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачеві-1 здійснення відчуження товарів (запасів) та основних фондів не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що невжиття таких заходів призведе до утруднення або неможливості виконання рішення господарського суду.
Також не підлягає задоволенню клопотання позивача стосовно розгляду справи колегією суддів у складі 3-х суддів у зв’язку з її особливою складністю, оскільки вказане клопотання було заявлено під час закінчення судового засідання розгляду справи і не було обґрунтовано поданням нових доказів, які б ускладнювали розгляд справи.
За вказаних обставин, господарський суд не вбачає підстав для передання справи на розгляд судовій колегії у складі 3-х суддів, оскільки призведе до необґрунтованого затягування судового процесу.
Крім того, не підлягає задоволенню клопотання відповідача-1 щодо витребування від ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська додаткових доказів, оскільки відповідно до ст. 110 КАС України суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів. Тобто відповідач-1 мав заявити клопотання про витребування додаткових доказів до початку судового розгляду справи, під час підготовчого провадження.
З наведеного вбачається, що відповідачем-1 без поважної причини був пропущений строк подання відповідного клопотання, також у клопотанні у порушення ст. 79 КАС України не зазначені обставини, які можуть бути підтверджені витребуваними доказами.
Керуючись ст.ст. 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
п о с т а н о в и в:
У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Суддя Т. Г. Стрелець
17.01.2007р.