ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року Справа № 5023/9972/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 5023/9972/11 Господарського суду Харківської області за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків, до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Харківська міська рада, м. Харків, про стягнення коштів в сумі 1 399 582 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Солдатенко А.М. (дов. № 01-42юр/2710 від 24.03.14);

відповідача - Матофій Р.М. (дов. № 223/810/13 від 18.12.13);

третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року позивач АК "Харківобленерго" пред'явив у господарському суді позов до відповідача КП каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" про стягнення 1 399 582 грн.

Вказував, що 03.01.08 між ним та КП "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" (правонаступником якого є відповідач) був укладений договір № 1.01 про постачання електричної енергії, згідно умов якого він (постачальник) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) електричну енергію, а споживач - сплачувати вартість спожитої електричної енергії на встановлених договором умовах.

Посилаючись на порушенням відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати спожитої електричної енергії у жовтні 2011 року, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 319 951,41 грн. річних, 115 797,50 грн. інфляційних втрат та 963 833,09 грн. пені, а всього - 1 399 582 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06 лютого 2012 року (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з КП каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" на користь АК "Харківобленерго" 319 951,41 грн. річних, 115 797,50 грн. інфляційних втрат та 96 383,30 грн. пені.

В задоволенні вимог про стягнення 867 449,78 грн. пені відмовлено.

Рішення в частині задоволення позову мотивоване посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати спожитої у жовтні 2011 року електричної енергії, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 867 449,78 грн. пені, обґрунтоване посиланнями на особливий статус відповідача, як об'єкта життєзабезпечення міста та його тяжкий фінансовий стан, що є підставою до зменшення розміру пені на 90 %.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року (колегія суддів у складі: Камишева Л.М. - головуючого, Лакіза В.В., Пелипенко Н.М.) рішення скасовано, постановлено нове рішення про відмову в позові.

Постанова мотивована посиланнями на ту обставину, що позивачем здійснено нарахування санкцій на заборгованість відповідача за період з серпня 2008 року по вересень 2011 року, в той час як предметом даного спору є стягнення санкцій за порушення відповідачем грошового зобов'язання в іншому періоді, - жовтні 2011 року. Водночас, судом зазначено про те, що сума основного боргу починаючи з 2008 року є спірною та встановлення її дійсного розміру є предметом розгляду в інших господарських справах.

У касаційній скарзі АК "Харківобленерго" посилаючись на порушення апеляційним судом приписів ст.ст. 526, 625 ЦК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.01.08 між АК "Харківобленерго" (позивачем) та КП "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" (правонаступником якого є відповідач) був укладений договір № 1.01 про постачання електричної енергії, згідно умов якого постачальник (позивач) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) електричну енергію, а споживач - сплачувати вартість спожитої електричної енергії на встановлених договором умовах.

Пунктами 2.3.3, 2.3.4 договору споживач зобов'язався своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку № 2 "Порядок розрахунків"; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно вимог ПКЕЕ та додатком № 4а "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

За порушення умов п.п. 2.3.3-2.3.4 договору споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3 % річних та індексу інфляції. Сума пені нараховується споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений в додатку № 2 "Порядок розрахунків", до дня погашення заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком (ч. 8,9 п. 8.1 ПКЕЕ) - п. 4.2.1 договору.

Пунктом 1 додатку № 2 "Порядок розрахунків" до договору розрахунковий період сторонами встановлено з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 5 вказаного додатку до договору, остаточний розрахунок споживача за спожиту електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюються додаток № 20 "Акт про використану електричну енергію".

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Предметом даного спору є стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, які є складовою частиною боргу, та пені за порушення останнім грошового зобов'язання в жовтні 2011 року.

Між тим, дійшовши висновків про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не досліджував наявності суми основної заборгованості в жовтні 2011 року та періоду її виникнення та як наслідок, - наявності правових підстав до нарахування відповідачу складової частини боргу та пені за спірний період, тому висновки місцевого господарського суду не можна вважати законними та обґрунтованими.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем здійснено нарахування санкцій на заборгованість відповідача за інший період, а саме: з серпня 2008 року по вересень 2011 року, в той час як предметом даного спору є стягнення санкцій за порушення відповідачем грошового зобов'язання в жовтні 2011 року.

Водночас, судом зазначено про те, що сума основного боргу починаючи з 2008 року є спірною та встановлення її дійсного розміру є предметом розгляду в інших господарських справах.

Проте, погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна, виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, предметом даного спору є стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат та пені за порушення останнім грошового зобов'язання в жовтні 2011 року.

Таким чином, для вирішення даного спору, судам належало встановити кількість днів прострочення відповідачем строків оплати спожитої електричної енергії в жовтні 2011 року та розмір нарахованих на суму основного боргу в даному періоді 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши в оскаржуваній постанові про те, що сума основного боргу починаючи з 2008 року є спірною та встановлення її дійсного розміру в інших періодах на підставі договору № 1.01 від 03.01.08 є предметом розгляду в інших господарських справах, не врахував того, що предметом даного спору є стягнення саме за жовтень 2011 року, не встановив наявності між сторонами спору щодо основного боргу за даним договором в означеному періоді та кількості днів прострочення відповідачем оплати спожитої електричної енергії в даному періоді, та не обґрунтував неможливості нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені на суму основного боргу в спірному періоді.

Як на підставу до відмови в позові, суд апеляційної інстанції посилався на те, що позивачем здійснено нарахування санкцій на заборгованість відповідача за інший період, ніж той, що є предметом даного спору.

При цьому, апеляційним судом не надано будь-якої правової оцінки розрахункам позивача за жовтень 2011 року, доданим до позовної заяви.

Посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що з укладенням договорів про організацію взаєморозрахунків № 18/21 від 21.08.12 та № 517Е/184 від 29.10.12 був змінений порядок та строк виконання зобов'язань з погашення вартості електричної енергії за місяці, на які нараховані санкції, що є предметом розгляду у даній справі, суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним в постанові від 30.09.14 у справі № 922/2339/13, які в силу положень ст. 11128 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України та не були враховані судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови.

Оскільки зазначені обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій та мають суттєве значення для вирішення даного спору, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими.

У відповідності з вимогами ст. 1117 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що господарські суди при розгляді даної справи припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення всіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 даного Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то прийняті по суті справи рішення ґрунтуються на неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету доказування, а отже неможливо зробити висновок про правильність застосування господарськими судами норм матеріального права.

Порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 43 ГПК України щодо повноти з'ясування обставин справи, неповне дослідження предмету і правової природи позову унеможливило правильне застосування приписів матеріального і процесуального законодавства і є підставою до скерування справи для нового розгляду судом першої інстанції.

Під час нового розгляду, суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117,1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року та рішення Господарського суду Харківської області від 06 лютого 2012 року у справі № 5023/9972/11 скасувати.

3. Справу № 5023/9972/11 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: Н.І. Мележик

С.С. Самусенко