УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/8091/14-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.

Категорія 48 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Матюшенка І.В., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Ходаківської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, розділити квартиру АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позову зазначала, що 07.02.1998 року вона уклала шлюб з відповідачем та прожила разом до цього часу, але останні два роки подружніх стосунків не мають. Від даного шлюбу у них народилось троє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Спільне життя з відповідачем стало неможливим оскільки він протягом останніх 10 років зловживає спиртними напоями. Вони проживають в АДРЕСА_1, яка була придбана в період шлюбу, а тому остання підлягає поділу.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2014 року позов задоволено частково. Шлюб зареєстрований 07 лютого 1998 року Годиською сільської радою Дзержинського району Житомирської області, актовий запис № 1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і постановити ухвалу про залишення її позову без розгляду.

Посилається на те, що суд в своєму рішенні керувався нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України, які на той час не регулювали дані правовідносини, оскільки з 01.01.2003 року набув чинності Сімейний кодекс України, а спірна квартира була придбана 28.05.2003 року, коли вона з відповідачем перебувала у шлюбі, а тому необхідно було застосовувати норми ст. 60 СК України.

Крім того, її позовна заява не відповідала вимогам ст. 119-120 ЦПК України, а тому такий позов не міг бути розглянутий судом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 07 лютого 1998 року Годиською сільською радою Дзержинського району Житомирської області між сторонами було зареєстровано шлюб (а.с. 5). В період шлюбу у них народилося троє дітей, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 7-9).

Сторони та їх неповнолітні діти зареєстровані і проживають в квартирі АДРЕСА_1 у м. Житомирі, що підтверджується довідкою Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 14" (а.с. 6).

За договором купівлі-продажу від 28.05.2003 року 58/100 частин даної квартири належить ОСОБА_3, решта - 42/100 частин, перебуває у власності його матері ОСОБА_7 (а.с. 11-12).

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі КпШС України), в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною першою статті 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині поділу майна подружжя, суд першої інстанції мотивував його тим, що квартира АДРЕСА_1 у м. Житомирі придбана за кошти матері відповідача - ОСОБА_7, тому вказане нерухоме майно не може вважатися спільним майном подружжя. Крім того, ОСОБА_7 не була залучена до участі у справі у якості співвідповідача, чим обмежено її право захищати свої права та інтереси в судовому засіданні.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи із наступного. Як пояснила в судовому засідання ОСОБА_2 у придбання спірної квартири, ремонт та її утримання крім коштів ОСОБА_7, також були вкладені і спільні кошти подружжя. На той час вона не працювала, але займалась веденням домашнього господарства, доглядала за дітьми, чоловік працював, сім'я мала певні доходи, що не заперечується відповідачем.

Законодавець передбачив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 57 ЦПК України).

Згідно положень ст. ст. 10, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності у ОСОБА_3 власних коштів до придбання даної квартири та їх вкладення під час придбання житла. Також відповідачем не надано доказів надання йому коштів ОСОБА_7 для придбання його частини спірної квартири.

Таким чином, 58/100 частин квартири АДРЕСА_2, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_3, є спільною сумісною власністю сторін, і позивачці належить половина від цієї частки, тобто 29/100 частин спірної квартири.

Виходячи із змісту позовних вимог, відсутності клопотань позивача про призначення експертизи для вирішення питання поділу частини даної квартири в натурі, наявні підстави для ухвалення рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на частину спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції мотивував своє рішення також тим, що до участі у справі не була залучена ОСОБА_7, чим було обмежено і порушено її права. Такі висновки суду є безпідставними і не грунтуються на Законі, оскільки ОСОБА_7 належить на праві власності 42/100 частин квартири АДРЕСА_2, вказана частина квартира є її лише особистою власністю, не відноситься до спільної сумісної власності сторін, жодна із сторін це не оспорює і не претендую на вказану частку. Отже, охоронювані законом права та інтереси ОСОБА_7 ніяким чином не порушуються.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і залишити її позовну заяву без розгляду.

У відповідності до положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин судова колегія відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання поділу майна подружжя скасувати і ухвалити нове, частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині.

У решті судове рішення сторонами не оскаржується, а тому перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2014 року в частині вирішення питання поділу майна подружжя скасувати і ухвалити нове.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 29/100 частин квартири АДРЕСА_1.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді