Справа № 285/3677/14-ц

2/0285/1274/14

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2014 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі головуючого - судді Мозгового В.Б.,

при секретарі Павлюку С.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новограда-Волинського цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи Новоград-Волинська державна нотаріальна контора Житомирської області, приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним та визнання права власності, -

встановив:

У вересні 2014 року до суду звернулась ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в якому просила визнати договір дарування від 12.04.2002 року укладений між ОСОБА_6, якого за довіреністю представляв ОСОБА_8, та ОСОБА_5 з приводу дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним. Визнати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покупцями вищезазначеної квартири, та визнати за нею право власності на ? частку зазначеної квартири.

В обґрунтування позову зазначає, що з 2001 року вона проживала з ОСОБА_9 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. На початку 2002 року вони зібрали близько трьох тисяч доларів США і в квітні 2002 року вона і ОСОБА_9 з однієї сторони та ОСОБА_8, який згідно доручення діяв від імені та в інтересах ОСОБА_6, з іншої сторони, обумовили умови купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яких вона передала ОСОБА_8 обумовлену вартість квартири у сумі 3000,00 доларів США, ОСОБА_8 склав розписку про отримання зазначених грошових коштів, однак оскільки оформлення у нотаріуса договору дарування коштувало дешевше ніж оформлення договору купівлі-продажу, тому продаж квартири було здійснено шляхом укладання договору дарування, при цьому обдарованою особою стала мати, на той час, цивільного чоловіка ОСОБА_5

05.03.2003 року між нею та ОСОБА_9 було укладено шлюб. Від шлюбу мають двох дітей. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер, а його мати наданий час ставить вимогу про виселення її разом із дітьми із спірної квартири.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі, з підстав зазначених у позові.

Представники відповідача позов не визнали та просять у його задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився про причини неявки не повідомив.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 12 квітня 2002 року було укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_6, якого за довіреністю представляв ОСОБА_8, подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 /а.с.7/.

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР ( в ред.1963року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

В силу ст.60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Встановлено, що фактично квартиру було придбано за 3 000 доларів США, що в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_8, якій під час укладання договору діяв в інтересах відповідача ОСОБА_6 Свідок ОСОБА_11 показав, що всі домовленості про продаж квартири з ним вела позивачка та її чоловік, гроші він отримав від позивачки в приміщенні державної нотаріальної контори, про що ним було надано розписку. Також, пояснив, що укласти договір дарування було вирішено з метою зменшення витрат.

Крім того також встановлено, що саме позивачка та ОСОБА_9 до укладення договору відчуження спірної квартири підшуковувала варіанти, обговорювала з ОСОБА_11 умови купівлі-продажу спірної квартири, її ціну, оглядали квартиру, чого в судовому засіданні підтвердив ОСОБА_11, натомість відповідачка ОСОБА_5 участі в підборі квартири для купівлі та в підготовці укладення договору не приймала, крім того, в спірну квартиру після її купівлі та проведення ремонту вселилися позивачка та ОСОБА_9, вони ж оплачували квартирну плату, чого в судовому засіданні представники відповідачки не заперечували.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачкою в судовому засіданні доведено, що воля сторін правочину була направлена на встановлення інших цивільно-правових відносин, а саме на укладання договору купівлі-продажу квартири, де покупцем фактично виступали позивачка та її чоловік ОСОБА_9

Надані суду представниками відповідачки копії договорів про надання комунальних послуг де однією із сторін зазначено ОСОБА_5 не спростовують вищенаведене.

Встановлено, що позивачка та її покійний чоловік ОСОБА_9 з 2001 року спільно проживали без укладання шлюбу, вели спільне господарство. Зазначену обставину в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_12, яка пояснила, що вона здавала квартиру позивачці та ОСОБА_9 в якій вони проживали однією сім'єю до того часу поки не переселилися до власної квартири. Оплату за найм квартири здійснювали як позивачка так і її покійний чоловік.

Суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_13, оскільки останній являється рідним братом відповідачки. Крім того, інших доказів на спростування того, що позивачка та ОСОБА_9 не проживали однією сім'єю до укладання шлюбу суду не надано.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25 грудня 2013 року, майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до статей 128, частини третьої статті 240 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним до 1 січня 2004 року, визначалось, що право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно п. 5 Договору право власності на квартиру виникає з моменту нотаріального посвідчення.

Установлено, що договір укладено та нотаріально посвідчено 12 квітня 2002 року, тобто із цієї дати у набувача виникло право власності на спірну квартиру.

Отже виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, покупцями в якому виступили позивачка та її чоловік ОСОБА_9, які на той час спільно проживали без реєстрації шлюбу, з однієї сторони та відповідач ОСОБА_6, якого за довіреністю представляв ОСОБА_8 з іншої сторони.

Щодо строків позовної давності, то суд вважає, що вони підлягають поновленню, оскільки пропущені з поважних причин, виходячи з установлених обставин справи.

Згідно з приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач, право якого, як він вважає порушено, вправі отримати судовий захист у разі визнання причин пропуску строку позовної давності - поважними.

Суд бере до уваги доводи представника позивача, що позивачка не звертаючись до суду з позовом вважала, що відповідачка ОСОБА_5 знала та розуміла, що реальними покупцями та власниками квартири є позивачка та її покійний син ОСОБА_9, і що будь яких питань щодо володіння користування та розпорядження квартирою між ними виникнути не може. Крім того, в квартирі проживають рідні внуки відповідачки, які іншого житла ніж те, що залишилося після батька не мають.

Доводи представника позивача, що строк пропущено в зв'язку з юридичною необізнаністю суд до уваги не бере, оскільки це не є поважною причиною.

Рішення суду повинно бути не тільки законним, а і справедливим, в зв'язку з чим позовні вимоги позивачки підлягають повному задоволенню.

Керуючись ст.ст. 128, 240, 248 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Поновити ОСОБА_4 строк звернення до суду з позовом.

Позов задовольнити.

Визнати договір дарування від 12.04.2002 року, посвідчений державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної кантори ОСОБА_7, укладений між ОСОБА_6, якого за довіреністю представляв ОСОБА_8 та ОСОБА_5 з приводу дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним.

Визнати ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, покупцями квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: